Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - Группа авторов - Страница 29

Князю мій сіятельний!

Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного. Так ось що! зачав-то я зачав, а вже кончу, не знаю як, бо без людей і грошей не втну нічого. Та здається, що ще ніхто нічого не зробив без цього товариства. На те вони люди, на те вони гроші, будьте ласкаві, помагайте мені, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився рисовать. Ось як я її рисую. Спершу види, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге, народний бит так, як він тепер єсть, втретє, історію, все те, що робилося на нашій Україні колись-то. Тепер уже три картини готові, а ще три вийдуть к Новому року. Посилаю вам оці три і вельми прошу: наберіть мені субскрибентів у Харкові, коли вам Бог поможе, і шліть до мене з грішми за квит[к]ами і картинами. За 6-ть картин три карбованці. Спасибі, сіятельний наш генерал-губернатор узявся мені помагать. Та ще як ваша мость та інші добрі люди скинуться та поможуть, то тойді оживе наша країна хоч на папері. Шлю вам оці три картини і квит на шталт, а ви, якщо там зберете, то шліть до мене в С.-П.бург, в Академію художеств, на ім’я Тараса Григоровича Шевченка. На той рік, як доживемо, то, дасть Бог, побачимось, я буду в вашому Харкові. А поки що прийміть милостиво мою просьбу і не осудіть

щиро почитаючого вас

Тараса Шевченка.

С.-П.бург,

1844,

сентября 23.