Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - Группа авторов - Страница 75

Крепость Орская.

22 октяб[ря] 1847.

Добродію і друже.

На другий день, як я од вас поїхав, мене арестовали в Києві, на десятий – посадили в каземат в Петерб[урзі], а через три місяці я опинився в Орской крепости в салдатській сірій шинелі, чи не диво, скажете! Отже воно так. І я тепер точнісінький, як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович панові, що дуже кохався в огородах. От вам і кобзар! позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! бодай нікому не довелося так гуляти, а що маємо робить! Треба хилитися, куда нагинає доля. Ще слава Богу, що мені якось удалося закрепить серце так… що муштруюся собі та й годі. Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея. А тепер мені строжайше запрещено рисовать і писать (окроме писем), нудьга та й годі; читать – хоч би на сміх одна буква, і тії нема. Брожу понад Уралом та… ні, не плачу, а щось ще поганше діється зо мною. Одішліть, будьте ласкаві, моє письмо і адрес мій княжні В[арварі] Миколаєвні, а адрес ось який. В город Оренбург, в пограничную комиссию. Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому с передачею. А цей добрий земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здорові, низенько кланяюсь Ілії Івановичу і всьому дому вашому, не забувайте безталанного Т. Шевченка. Поклоніться, як побачите, од мене Кікуатовим.