Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - Группа авторов - Страница 84

К[репость] Орская. 1848,

февраля 1-го.

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. – Отак тепер і зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга. А як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості. Так що ж, недогадливі.

З превеликою радостію і дякою прийняв я лист ваш, уже другий, написаний 31 декабря.

Бог вам заплатить за вашу щирость і за вашу ласку. Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, що нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись. І чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тілько, що коротенький, одно те, що боюся очі натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача і купить нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обіцянку, то пришліть, будьте ласкаві, і паперу почтового і брістольського, коли найдете в Одесі. Вибачте, Бога ради, що я так вередую, за гроші спасибі вам, єдиний мій друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Раїм,[15]бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може, Бог дасть, що тут остануся. Ще, чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть поезії святої ради. А як будете писать, то пишіть на моє ім’я просто в К[ріпость] О[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третіх рук, хоч воно і з добрих рук, та все-таки з третіх.

Прочитав я вдруге вже о скорбі вашій, о вашій Лізі, що маємо робить, коли того Бог хоче. Давид добре сказав: «Кто возглаголет силы Господни; слышаны сотворит вся хвалы его»; звичайне, не можна і без того, щоб інколи і сльозам не дать волі, бо хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє. Цур йому такому. Будемо плакать і радіти, і за все те хвалить милосердого Бога.

1 февра[ля].

На сáмому цьому слові одчинилися двері і почтальон подав мені третій лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадів би я так батькові або матері, як вашому щирому слову. Да воздаст вам Господь и дому вашому, що посітили єсте невольника і тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В[арвари] Н[іколаєвни], то од мене їй низесенько поклонітеся та накажіть, щоб хоч одно слово написала, тілько не в Оренбург, а просто в к[репость] О[рскую]. Коли маєте «Свячену воду», то спишіть та пришліть мені, бо та, що ви мені передали, утрачена. А Татьяні Івановні як будете писать, то їй і Федорові Іваненкові од мене гарненько поклонітеся. Нікому в світі я тепер так не завидую, як малярам і Глафірі Івановні, а може, вже вона покинула, крий Боже, малювать!

Бога для, пришліть малярську справу і паперу. Що у вас робиться у Седневі? Що поробляє І[лля] І[ванович], поклоніться йому од мене. За Н[адію] Д[митрівну] і вас, і весь дом ваш молюся Господеві милосердому і благаю його, щоб ви не забували

Т. Шевченка.