Читать книгу Секретна інформація - Карен Кливленд - Страница 2

Я СТОЮ НА ПОРОЗІ КІМНАТИ БЛИЗНЮКІВ І ДИВЛЮСЬ НА ЇХНІ УМИРОТВОРЕНІ ЛИЧКА. Вони сплять. Сітка над колискою нагадує мені ґрати в тюремній камері.

Нічна лампа випромінює м’яке помаранчеве світло. Тісний простір захаращений меблями, їх забагато для такої маленької кімнати. Дві колиски – одна стара, інша нова. Сповивальний стіл, купа нерозпакованих підгузків. Книжкова шафа, що ми з Меттом зробили її бозна-скільки років тому. Нині полиці провисають, перевантажені книжками, які я могла цитувати напам’ять двом старшим дітям, книжками, які я присягалася частіше читати близнюкам, якщо матиму більше вільного часу.

Я чую кроки Метта на сходах, і моя рука стискає флешку. Я міцно тримаю її, наче сподіваючись, що від такого дотику вона зникне і все повернеться на круги своя. Ми зітремо останні два дні, забудемо, як нічний кошмар. Але флешка досі тут: тверда, негнучка, реальна.

Підлога в передпокої, як завжди, рипить. Я не озираюсь. Він підходить до мене достатньо близько, аби я вдихнула запах його мила, його шампуню, запах його тіла, що завжди був навдивовижу заспокійливим, але зараз незбагненним чином перетворює Метта на незнайомця. Я відчуваю його вагання.

– Ми можемо поговорити? – каже він.

Метт вимовляє ці слова доволі тихо, але звук його голосу все одно може розбудити Чейза. Дитина зітхає уві сні, ворушиться й завмирає, згорнувшись у клубочок, ніби захищаючись від когось. Мені завжди здавалося, що Чейз надзвичайно подібний до батька – такі самі серйозні очі, що зосереджено вивчають усе довкола. Тепер я замислююсь над тим, чи вдасться мені дізнатися, ким є мій чоловік насправді, чи не зберігає він жахливі таємниці, здатні знищити всю його родину.

– Про що тут говорити?

Метт підходить на крок ближче й торкається моєї руки. Я відступаю на мінімальну відстань, що дозволяє позбавитися цього дотику. Його пальці заклякають у повітрі, після чого руки різко опускаються.

– Що ти плануєш робити? – питає він.

Я дивлюсь на друге ліжечко, на одягненого у флісову піжамку Калеба, який лежить на спині. Біляві кучері янгола, руки й ноги широко розкинуті, наче в морської зірки. Пальці розчепірені, яскраво-червоні губи розімкнуті. Малюк і гадки не має, наскільки він вразливий, наскільки жорстоким може бути світ.

Я завжди казала, що захищатиму його. Дам Калебу силу, якої йому бракує, намагатимусь забезпечити його всім необхідним, щоб він у міру сил і можливостей вів нормальне життя. Як виконати обіцянку, якщо мене не буде поряд?

Я зроблю будь-що заради моїх дітей. Будь-що. Я розтискаю пальці й розглядаю флешку – непримітний крихітний прямокутник. Такий маленький, але наділений неабиякою владою. Владою створювати і руйнувати.

Скидається на якусь брехню, коли думаєш про це.

– Тобі відомо, що я не маю вибору, – відповідаю я, змушуючи себе глянути на нього, на мого чоловіка, якого я знаю так добре й водночас зовсім не знаю.