Читать книгу Внутрішня історія. Легені. Дивовижний світ нашого дихання - Кай-Михаэль Бе - Страница 9

«Пухлина виявилася іграшковою машинкою», «Подарунок на день народження з тривалими наслідками – дивний пацієнт», «Лише через сорок років лікарі видаляють з легені іграшкову машинку». З такими заголовками минулого літа виходили газети та онлайн-ЗМІ. То що ж трапилося? Одного 47-річного англійця вирішили оперувати через постійний кашель і підозрілу тінь на рентгенівському знімку. З огляду на його багаторічний стаж курця, лікарі припускали, що мають справу зі злоякісною пухлиною. Натомість під час бронхоскопії, яку виконали перед самою операцією, у його бронхах виявили іграшковий автомобіль – чоловік проковтнув машинку понад 40 років тому й більше не звертав на це уваги. Коли пізніше в нього розвинувся кашель, чоловік списував його на куріння, тож пластиковий предмет залишався весь час непоміченим. Визнаю, згаданий випадок – досить незвичний «вихід за межі» в нижні дихальні шляхи, який, однак, демонструє, що легені можна дослівно «всипати бобу», а не тільки пригрозити хімією, дрібними часточками чи пилом. І саме від такого вас захищає гортань.

Без гортані не було б мови, а наша комунікація була б досить обмеженою. Ще гірше: не було б сопрано Монсеррат Кабальє, фальцету Клауса Номі чи Bee Gees, не було б гортанного соулу Анастейші, басу Івана Реброва чи ревіння Леммі з Motörhead. Нічого б цього не було. Гортань дає змогу виробляти неймовірні речі. Наші голосові зв’язки перетворюють чисте й холодне повітря на коливання, наділяючи його життям та характером – незрівнянним та індивідуальним. Я, пульмонолог, розглядаю гортань досить прозаїчно, як незграбний бар’єр, що має два стани – відчинений і зачинений. Перший потрібен для дихання, другий – для ковтання й кашлю, а також для ефективного пресингу під час великих оборудок. Якщо ніс – це найважливіший фільтр дрібних частинок у повітрі, то гортань, поза всяким сумнівом, націлена на великі. І не кажіть, що це не так важливо. Навпаки! З конструкторсько-технічної перспективи трішки дивно, що в дихальному тракті фільтр габаритних частинок розміщений після фільтра, який перехоплює крихітні часточки, а не навпаки. Це так, якби на очисних спорудах спершу відфільтровували бактерії та хімічні залишки, а вже потім – спагеті, які хтось спожив напередодні ввечері. Виглядає дивно, але насправді має сенс, адже в людини дихальні шляхи не ізольовані від шлунково-кишкового тракту й перетинаються саме в ділянці гортані. Однак чому нас не створили так, щоб дві системи були повністю розділені й одна з них виконувала функцію дихання, а друга постачала їжу. В інших видів усе саме так. Таке рішення нам не годиться з двох причин: по-перше, носова порожнина через її малий діаметр і функцію фільтра дуже схильна до закупорень. Тож «план Б» на екстрені випадки вкрай необхідний. По-друге, людина, на відміну від інших видів, «універсальна», тобто може витримувати як тривале, так і нетривале навантаження, але на межі сил. Щоб зачерпувати максимальні дози повітря, тендітні носові дірочки не годяться. Саме тому виникає потреба під час максимальних навантажень переходити на ротове дихання, щоб мати в розпорядженні достатньо кисню для роботи м’язів. І саме в цьому зачаїлася проблема: через канал між дихальним і травним трактом може відбуватися небажаний обмін вмістом. Повітря потрапляє в шлунково-кишковий тракт, а харчі – у дихальні шляхи.

Перше загрожує відрижкою, друге – смертю від асфіксії. Боротися з цим і покликана гортань.

Пропоную поглянути на її будову. Те, що в чоловіків яскраво виражене як «адамове яблуко», відповідає більшій частині гортані – щитоподібному хрящу. Він і справді нагадує щит, який розташований перед голосовою щілиною з обома голосовими зв’язками і утворює з перстенюватим хрящем (розташований нижче) перехід до трахеї. Зверху, у напрямку рота, щитоподібний хрящ з’єднаний з надгортанником, а той відповідно з язиком. Під час ковтання язик щільно притискає надгортанник до отвору гортані й перешкоджає потраплянню їжі в трахею.

Тож їжа елегантно ковзає у стравохід і зникає десь у сфері відповідальності гастроентерологів. Геніальний механізм, принаймні доти, доки не намагатися одночасно їсти й розмовляти. Чи шукати безпечний сховок для улюбленої іграшкової машинки. У таких випадках загрожує аспірація. Це явище, коли рідкі або тверді речовини потрапляють у легені. Якщо предмет виявився чималим і за найгіршого сценарію закупорив трахею або один чи два головні бронхи, то настає майже миттєва смерть через задуху. Велика кількість рідини в легенях, наприклад тоді, коли хтось тоне, спричиняє нестачу кисню, а отже, смерть. У такій ситуації легеня не закупорена, але рідина склеює альвеоли й перериває газообмін із кров’ю. Якщо в дихальні органи потрапили невеличкі предмети чи трохи рідини, виникають серйозні проблеми й ускладнення, нерідко через певний час – від кількох днів до тижнів. Поряд із виснажливими нападами кашлю часто настає задишка, а в закупорених ділянках бронхів розвиваються інфекційні захворювання. Якщо потерпілий не може пригадати «проковтування» (дуже часто таке трапляється в дітей), то встановлення правильного діагнозу перетворюється для лікаря на справжнє детективне розслідування. Та й це ще не все: невеличкі шматочки пластику, а також деякі харчові продукти, наприклад горіхи, не видно на рентгенівському знімку. Тому, якщо виникають сумніви, вдаються до бронхоскопії, щоб їх розвіяти.

Попри сенсаційні повідомлення в пресі про випадки аспірації (наприклад, «випадок із брецелем» Джорджа В. Буша за 2002 рік[7]), ситуації, коли люди (мало) не загинули, бо вдавилися, досить рідкісні. Федеральна служба статистики Німеччини нарахувала в 2015 році 1149 летальних випадків через «чужорідні тіла в дихальних шляхах», але серед загиблих було багато старших людей, що потребували стороннього догляду, – у них каша потрапила в дихальні шляхи, спровокувавши там пневмонію. Тож зазвичай такий захисний механізм дуже ефективний і ще треба вміти обхитрити гортань уривчастим диханням чи ковтальним маневром. Проте експерти побоюються, що в майбутньому кількість випадків ядухи збільшиться. Виною всьому гарнітура від смартфона у вусі. Вона дає змогу говорити та їсти водночас, тож організм може випадково сплутати ці процеси. Чудовий аргумент на користь вимкненого мобільного під час перерви на обід та споживання їжі в тиші – якщо теорія не хибна. А певні сумніви таки закрадаються. Чи не мали б тоді жителі Південної Європи мерти як мухи? Або принаймні жінки частіше за чоловіків? А як щодо чавкання азійців, які, здається, більше вдихають страви, ніж ковтають. Поціновувачі устриць? А фіни чи естонці? Ті взагалі ніколи не говорять, тож не мусили б давитися під час їди. Чи буває «Культурна історія аспірації під час їди»? Принаймні можна було б назвати, які саме предмети потрапляють у дихальні органи, адже за ними легко визначити ту чи ту культуру. В ісламських країнах, наприклад серед молодих жінок, поширена аспірація шпильками для волосся. Покриваючи голову, жінки нерідко їх вкладають до губ, аж тут бац – і шпилька зникла. У південних азійських країнах делікатесом вважають варене качине яйце («балут»), у якому вже сформувався плід із пір’ям. Відповідно до дихальних шляхів частенько потрапляють уламки шкарлупи чи частинки ембріона(!). Ну а в Німеччині, принаймні серед дітей, незаперечні фаворити – деталі «Леґо» чи іграшкові машинки.

Коли в гортань потрапляє чужорідне тіло, спрацьовує ще один механізм безпеки – кашльовий рефлекс. Він здебільшого внеможливлює проникнення сторонніх предметів у трахею через голосову щілину. Саме тому більш схильні до аспірації особи, у яких послаблений або взагалі немає кашльового рефлексу. Таке буває в разі деяких нервових захворювань (наприклад, у разі множинного склерозу) або в пацієнтів, прикутих до ліжка. Натомість найпоширеніша причина аспірації в здорових людей – алкоголь і наркотики. Задурманений мозок, коматозне сп’яніння чи binge drinking[8] – таке «дозвілля» становить загрозу життю, адже поєднує два чинники – небезпеку блювання через інтоксикацію великою кількістю алкоголю, відставання ковтального рефлексу на харчові маси та рідини, а також параліч рятівного кола – кашльового рефлексу. Смертоносна суміш. Багато талановитих митців стали її жертвою. Погляньте хоча б на сумнозвісний «Клуб 27»[9].

Гортань, а точніше, голосові зв’язки відповідає не лише за початок кашльового рефлексу в ділянці верхніх дихальних шляхів, але й незамінна під час самого кашлю. Як усе стається і яка роль зв’язок? Просто кажучи, кашель – це контрольований вибух у дихальних органах. Ударна хвиля, яка виникає під час такого вибуху, покликана винести з бронхів у напрямку рота чужорідні тіла, слиз або збудники. А голосові зв’язки – це, так би мовити, незамінний нагнітальний клапан тіла. Якщо нашому організму в якомусь місці потрібен тиск, йому не обійтися без наглухо перекритої голосової щілини. А тиск потрібен частенько. Скільки дітей народжуються без витискання під час перейм? Небагато. Випорожнення й сечовипускання без тиску згори? Можливо, але важко.

Підіймати штангу? Добре, це не перша життєва потреба. Повернімося тоді до кашлю. Під час цього процесу спершу відбувається глибокий вдих – коли голосові зв’язки відкриті. Тоді вони відразу ж замикаються – щільно й міцно. Так зв’язки перекривають напнуті повітрям легені. Кашльовий виштовх починається переривчастим видихом. Проте голосові зв’язки замкнені, тож повітря не може вирватися з легень, утворюючи високий тиск. Коли він сягає достатньо високих показників, голосові зв’язки розкриваються й спресоване повітря вибухом виривається із бронхів. Так виникає характерний звук кашлю.

Для перейм чи дефекації організм залучає той самий механізм. Тільки голосові зв’язки в таких випадках залишаються замкненими, водночас додатково скорочуються м’язи живота або таза. Органи черевної порожнини не можуть більше розтягуватися (діафрагма перебуває в позиції максимального вдиху й не поступається через закриті голосові зв’язки ні на сантиметр), тож тиск стінки черевної порожнини переходить на ці органи й забезпечує виштовхування дитини або калу чи сечі залежно від ситуації. Подеколи і того, і того. Страшний сон кожної породіллі в пологовій палаті!