Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 23
Частина I
Історія
Елліни на берегах Понту Евксинського
Ольвія та її громадяни
З чого починалася Ольвія…
ОглавлениеУ наш час слова «колонія», «колоніалізм» сприймаються, як щось однозначно ганебно-імперіалістичне, пов’язане із гнобленням корінного населення словом, не цілком пристойне. Тому нині для людей, не обізнаних із давньою історією, відповідно звучатиме словосполучення «еллінські колонії у Північному Причорномор’ї». Реальність була такою, що Елладу на світовій арені в давні часи представляли великі і малі міста-держави (поліси), які часом вступали у союзи, а частіше потрапляли під владу якого-небудь могутнішого сусіда, приміром Персії. Включення до складу останньої означало не лише виплату податків на користь царя царів, але й мобілізацію у випадку війни в перську армію – з перспективою воювати навіть проти таких самих еллінів. Ті, кому подібні перспективи співпраці з новою владою не подобалися, заходилися шукати в Ойкумені іншого місця для проживання, відтак приток переселенців на північні береги Понту особливо посилився упродовж VI ст. до н. е., по мірі розширення меж перських сатрапій.
Одну із перших колоній над Понтом Евксинським (а так елліни назвали Чорне море) було засновано, як показали розкопки, на острові Березань, розташованому у Дніпро-Бузькому лимані. Утім у ті давні часи Березань, можливо, ще не була островом – адже рівень моря був нижчим на кілька метрів. Мешканці тутешнього селища не тільки торгували, а й вирощували хліб, пасли худобу. Дослідники вважають, що населений пункт мав горде ім’я «Борисфен» – на честь божества ріки, яку ми нині називаємо Дніпром.
На далекий острів елліни прибули з Іонії – так у ті часи називали частину Анатолійського півострова. Тут було чимало значних і багатих еллінських міст, стрімко зростаюче населення яких вже не могли прогодувати ані сільське господарство, ані торгівля, затиснуті конкуренцією та податковим законодавством місцевих царств.
Поки правителі великих і малих царств Азії, запросивши на поміч скіфів та кіммерійців, ділили спадщину Ассирії й організовували нові імперії, мешканці малоазійських і інших полісів засновували на далеких берегах Середземного та Чорного морів, від Геркулесових стовпів до Колхіди, одну колонію за іншою, вирушаючи у небезпечні подорожі на захід, на схід і на північ. У випадку з Понтом Евксинським мандрівники не мали особливих конкурентів. Зі скіфами майбутні колоністи цілком могли близько познайомитися ще у Азії і довідатися для себе багато нового і цікавого про країну за морем, а хтось міг навіть при нагоді отримати особисті гарантії вождя, а то і персональне запрошення.
Давно помічено, що поява античних колоній у Північному Причорномор’ї дивним чином збігається із пригодами кіммерійців та скіфів на Сході. Серед інших земель елліни опанували півостровом, нині обмежений Березанським і Бузьким лиманами, а також узбережжя. Згодом кількість античних поселень у районі бузького лиману досягає значної кількості. Археологам нині їх відомо більш як сто, а скільки пішло під воду або ще не знайдено – не відає ніхто. Як називали кожне з таких селищ невідомо. Тому сьогодні вони нанесені на археологічні мапи під сучасними назвами: Широка Балка, Чортувате (з порядковими номерами від 1 до 7) і тому подібне.
Вигляд усі ці поселення над лиманами мали не надто монументальний. Археологи вже розкопали на них чимало котлованів від звичайних землянок. Вважають, що це рештки жител перших поселенців. Коли обживалися, починали зводити комфортніше житло. Поряд із землянками трапляються залишки фундаментів, викладених із місцевого каменю. Стіни на них зводили із саманних блоків. Плаский дах вкривали дерном, землею. Такий будинок досить теплий взимку, а ще кращий влітку, бо захищає від спеки. Між іншим, такі дахи не є свідченням того, що мешканці селищ бідували. Приміром, розкопки показали, що навіть мешканці «міцностінної Трої», яка славилася своїми багатствами, проживали у схожих помешканнях із земляними дахами.
Коли власники такої нерухомості стали заможнішими, то почали використовувати вироблену знов-таки на місці масивну (товщиною 3–4 см) керамічну дахівку. Її під час розкопок часом знаходять у величезній кількості – щоправда, у фрагментованому стані.
Ті поселення були різних розмірів – зовсім маленькі, соток на двадцять, і величезні, до 50–80 га. Останні не поступалися розмірами багатьом еллінським містам. От тільки храмів, стін та інших укріплень вони не мали, отож і не могли виконувати важливі соціальні функції міста. Це були села, які вже майже зникли на інших еллінських землях, де більшість населення переселилася до міст і звідти вела своє господарство в околицях.
Створення мережі поселень не лише розширило і «застовпило» території, основну частину яких займали оброблювані поля, але й дало можливість на повну використати місцеві мінеральні та інші природні ресурси. Мешканці поселень на Ягорлицьку і розгорнули виробництво скла, бронзових виробів, дякуючи наявності незайманого лісу в Гілеї, тоді на дрова вистачало. Виробляли також кераміку, кували залізо. При цьому шкідливі виробництва було винесено за межі постійних поселень.
Набір для торгівлі з аборигенами включав спочатку нескладні у виробництві, але досить ходові на місцевому ринку товари – скляні намиста, вістря стріл, металеві прикраси. На кораблях привозили вино, знаменитий мальований лаковий і металевий посуд, дзеркала й багато інших товарів. Усе це потрапляло з берегів Понту досить далеко на північ, аж до «варварських» міст Лісостепу. Поселенці для дрібних розрахунків завели власну монету. Її відливали з бронзи у вигляді стилізованої стріли. Форма була не лише зручною, але й ідеологічно обґрунтованою: покровителем колоністів вважався Аполлон Ієтрос, божественною зброєю якого були лук та стріли.