Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 41

Оксана Ліфантій

Борисфеном за раннього залізного віку іменували сучасну річку Дніпро. Геродот писав про неї: «Вона найбільша серед них після Істру [Дунаю] і, на мою думку, вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і загалом всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку. …бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток…»24 (Herod, IV, 53).

Вірогідно, саме такі сприятливі умови стали причиною заселення Нижнього Подніпров’я скіфами. Адже вологі луки якнайкраще сприяли розведенню худоби – основі їхнього господарства. Не в останню чергу на вибір кочовиків могли вплинути давньогрецькі міста з їх заможними жителями, які у більшості випадків відкупалися від нападів войовничих скіфів. На думку Геродота, номади з’явилися у Північному Причорномор’ї внаслідок обставин, які він описує у третій з відомих йому легенд про походження скіфського народу, а саме : «…із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію… Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити… думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившись наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну… Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю… Скоро вони прийняли такі рішення, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу [Дністра]… Там їх поховали, і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її» (Herod, IV, 11). Очевидно, що цей переказ є міфічним. Проте певне зерно правди в ньому є, адже частина номадів дійсно прийшла сюди з глибин Азії. Не виключено, що ця хвиля міграції була спричинена міжплемінними конфліктами в тому регіоні.

На додачу слід відмітити, що самі скіфи вважали себе народом, який був тутешнім і жив тут за тисячу років до походу перського царя Дарія І на Скіфію (наприкінці VI ст. до н. е.). Узаконювала права на ці землі і їх генеалогічна легенда, переказана Геродотом.