Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 40

Юрій Мосенкіс

Еллінська мова. Згідно з історичними свідченнями, давньогрецька мова з’явилася на території України у VII ст. до н. е. разом із початком грецької колонізації Північного Причорномор’я. Це був передусім іонійський діалект, оскільки колонізацію здійснювали перш за все з іонійських територій Малої Азії (сучасної Туреччини). Слід звернути увагу на те, що, за деякими припущеннями, протогрецькі діалекти могли існувати на території України ще в IV–ІІ тис. до н. е. Так, багато дослідників припускають, що Усатовська культура (3500–2900 рр. до н. е.) могла бути протогрецькою. Написи на деяких прясельцях пізнього періоду трипільської культури (кінець IV тис. до н. е.) можуть бути прочитані давньогрецькою мовою. Переконливих свідчень про перебування на півдні України грецьких мореплавців ІІ тис. до н. е. (мінойського й пізнішого мікенського періодів) поки що не виявлено.

Основною мовою грецьких міст Північного Причорномор’я була, природно, давньогрецька, і назви цих міст були, звичайно, грецькими (так, Ольвія означає «щаслива»). Однак відомі й винятки: місто Пантікапей має назву, для якої припускають іранське походження (гіпотетично означає «рибний шлях»). Змішання грецької мови з іранськими, а саме скіфською, у грецьких колоніях на півдні України засвідчене історично.

Від тих часів збереглися численні зразки писемності. Це різноманітні декрети, вибиті на мармурових плитах, посвяти до храмів тощо. Особливу категорію становлять написи на надгробках, які дозволяють встановити численні імена еллінів, які проживали над Понтом. Збереглися численні листи – на свинцевих пластинах та фрагментах кераміки. Окрему категорію пам’яток писемності складають граффіті, переважно – посвяти богам, як еллінським так і місцевим.

У пізніші часи доля носіїв грецької нави у Тавриці на Північному Понту виявилася різною. Одні міста або дердави (як-от Пантікапей і Боспорське царство) припинили своє існування із завершенням античного періоду історії (зокрема, потерпівши від навали гуннів та інших кочовиків), інші згодом увійшли до складу Візантійської імперії й проіснували до періоду Київської Русі (Херсонес, який на Русі називали Корсунем). У Візантії грецька стала згодом державною мовою, нею вели документацію, виконували різноманітні написи, користувалися також і в побуті, де вона остаточно витіснила латину.

Нарешті грецька стала мовою церкви, що мало неабияке значення для збереження її позицій навіть в умовах поступової асиміляції її носіїв наступними завойовниками. Грецька мова Візантійської імперії значно істотніше впливала на християнську Русь, ніж на язичницьку, однак і в дохристиянський період із грецької мови прийшли важливі запозичення (див. нижче).

Латина. На територію Північного Причорномор’я латина потрапляє ще у І ст. до н. е. разом з її носіями – насамперед військовими, які брали участь у Мітрідатових війнах. Наступна експансія Риму призвела до появи у Ольвії та містах Криму обмежених контингентів військових. Від цього періоду дійшли латиномовні написи – фрагменти декретів, посвят у храмах. Окремою категорією є надгробки. Кількість латиномовних написів, відомих з території Таврики та Північного Причорномор’я досить значна. Аналіз текстів свідчить про уніфіковане на рівні Імперії використання латини, з поправкою на грамотність виконавців. Судячи з контексту, очільники місцевої адміністрації спілкувалися з володарями Риму латиною.

Під час скіфських воєн у полон до готів потрапляє певна кількість римлян, а самі завойовники околиць імперії поступають на військову службу, яка була неможлива без володіння хоча б на базовому рівні латиною. Від тих часів дійшли цікаві документи – легіонерські дипломи, які видавали відставним військовим. Їх виявлено в ареалі поширення черняхівської культури. До того ж часу відносяться і граффіті виконгані латиною на черняхівській кераміці, а також окремі знахідки приладдя для письма, що є свідченням поширення серед місцевого населення не лише мови, але і навичок писемності. Відомо також, що у часи гуннської держави у V ст. її володар Аттіла мав при собі надісланого римлянами секретаря, який вів його листування з очільниками Імперії латиною.

З поширенням у Візантії грецької мови як державної латинська поступово втрачає свої позиції на землях на північ від Понту.