Читать книгу Летючий корабель та інші слов’янські казки - Коллектив авторов - Страница 3

Жили собі чоловік і жінка, й були в них дочка та синочок маленький.

Каже якось мати:

– Доню-доню! Ми підемо на роботу, принесемо тобі булочку, сукенку пошиємо, купимо хустинку; будь розумниця, бережи братика, не йди з двору.

Батьки пішли, а дочка забула, що їй наказували; посадила братика на травичці під віконцем, а сама побігла на вулицю, загулялась, забарилася. Налетіли гуси-лебеді, підхопили хлопчика, понесли на крилечках.

Прийшла дівчинка, зирк – а братика нема! Охнула, кинулась сюди-туди – нема!

Гукала, вмивалася слізьми, голосила, що зле їй буде від батька-матері, – від братика анітелень!

Вибігла тоді дівчинка в чисте поле; майнули вдалині гуси-лебеді й пропали за темним лісом. Гуси-лебеді давно лиху славу мали: багато шкодили й маленьких діток викрадали; дівчинка вгадала, що вони забрали її братика, кинулась їх наздоганяти. Бігла вона, бігла, аж бачить – стоїть пічка.

– Пічко, пічко, скажи, куди гуси-лебеді полетіли?

– З’їж мій житній пиріжок – скажу.

– У мого батечка й пшеничні не їдяться!

Пічка нічого не сказала.

Побігла дівчинка далі, бачить – росте яблуня.

– Яблуне, яблуне, скажи, куди гуси-лебеді полетіли?

– З’їж моє лісове яблучко – скажу.

– У мого батечка й садові не їдяться!

Яблуня нічого не сказала.

Побігла дівчинка далі. Біжить-біжить, аж дивиться – тече молочна річка в киселевих берегах.

– Молочна річко, киселеві береги, куди гуси-лебеді полетіли?

– Поїж мого простого киселику з молоком – скажу.

– У мого батечка й вершки не їдяться!

Довго б вона ще попобігала полями та попоблукала лісом – на щастя, трапивсь їй їжак; хотіла була дівчинка його копнути, та поколотись побоялася й питає:

– Їжачку, їжачку, чи не бачив, куди гуси-лебеді полетіли?

– Он туди! – показав.

Побігла. Біжить, аж бачить – стоїть хатинка на курячих ніжках, стоїть-повертається. У хатинці сидить Баба-яга – морда висхла, нога глиняна; сидить і братик на лаві, грається золотими яблучками. Уздріла його дівчинка, підкралася, схопила та навтьоки; а гуси-лебеді за нею навздогін летять; наженуть поганці – куди подітися?

Тече молочна річка в киселевих берегах.

– Річко-матінко, сховай мене!

– Поїж мого киселику!

Нічого не вдієш, поїла. Річка її посадила під бережок, гуси-лебеді пролетіли. Вийшла вона, сказала спасибі – й знов біжить із братиком; а гуси повернулись, летять навстріч. Що діяти? Біда! Аж ось яблуня.

– Яблуне, яблуне-матінко, сховай мене!

– З’їж моє лісове яблучко!

Швиденько з’їла. Яблуня затулила її гілочками, прикрила листочками; гуси-лебеді пролетіли. Вийшла та й знов біжить із братиком, а гуси побачили – й давай за ними; налетіли, крилами б’ють, от-от із рук вирвуть! На щастя, на дорозі пічка.

– Господине пічко, сховай мене!

– Поїж мого житнього пиріжка!

Дівчинка швиденько пиріжок у рот, а сама з братиком у піч, сіла в челюсті. Гуси-лебеді політали-політали, покричали-покричали й ні з чим полетіли.

Дівчинка сказала пічці спасибі й разом з братиком прибігла додому. Тут і батько з матір’ю прийшли.