Читать книгу Ода до радості (збірник) - Галина Вдовиченко, Ирэн Роздобудько, Сергей Жадан - Страница 5

Наступного дня, 21 серпня, погода різко зіпсувалася. Зранку небо затягло непрозорою димкою, згодом насунули важчі, набухлі від вологи хмари, з яких після обіду зацідив дрібний дощ. Стьопа і Мар’янчик сховались від непогоди у невеликій комірчині на другому поверсі будинку Ревунів, куди вони забиралися завжди, коли непогода не дозволяла піти на ставок чи деінде. Стьопа, закинувши ноги на стіл, тонув у плетеному кріслі, тупився пожухлими очима крізь заляпане краплями вікно і сердито розминав зубами сірник, а Мар’янчик, щурячись, щось видивлявся у ввімкненому ноутбуці. Під плетеним кріслом, химерно виставивши догори абсолютно негнучку задню лапу (чимось схожу на встромлений у задницю собаки гарпун), похропував Пуззі.

– Я лузер, – останні кілька годин Стьопа невтомно, не жаліючи сил, нарікав на тяжку долю.

Мар’янчик, ретельно оминаючи той факт, що Стьопа Ревун закінчив одинадцятий клас із другим з кінця результатом, обережно заперечив:

– Не пегеживай так. – Якимось дивом внаслідок вродженої невиліковної хвороби Тихон не перетворився на мовчазного асоціального відлюдька, на яких часто обертаються діти з ДЦП, однак через каліцтво сильно гаркавив – остання фраза прозвучала як «не-пе-ге-зги-ай-т’гак» – і мало хто в Бабариках міг з першого разу його розуміти. – Наступного гоку спгобуєш вступити до Ха’ківського уніве’ситету повітгяних сил.

– А-а-а-а-а, – відмахнувся Стьопа, спересердя виплюнувши сірник. – Ти знаєш, скільки там бабла при вступі треба?

– Ні, – потупився Мар’янчик. Він м’яв у руці складений учетверо аркуш паперу і справді не знав, скільки грошей потрібно для вступу в Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба, зате знав, що може допомогти другові, хоч і не відважувався про це сказати.

– Я ніколи не полечу, – вів далі Стьопа. – Розумієш? Я до смерті вигрібатиму гній з-під корів та свиней, саджатиму картоплю і полотиму бур’яни. За все життя мені й трьох метрів не пролетіти, хіба що з дерева впаду, і тепер Ярило…

Степан не договорив, оскільки під кріслом оглушливо пукнув Пуззі. Собака перднув так голосно, що розбудив сам себе, і сконфужено підняв пласку морду.

– Твою мать! Пуззі, фу-у-у-у! Я приб’ю тебе, вонючко! – Стьопа скривився, нахилився і махнув рукою під кріслом, збираючись ляснути собаку по голові, проте Пуззі вивернувся і заскочив на руки до Мар’янчика. – Засмердів усю хату, скотина!

Не випускаючи з долоні папірець, Тихон обійняв пса і посміхнувся. А тоді, раптово набравшись сміливості, проказав:

– Теогетично ти можеш полетіти.

– Теогетично! – передражнив Стьопа, затуляючи носа рукою. Мар’янчик не ображався: Стьопа був його справжнім – і єдиним – другом. – Теоретично я й астронавтом можу стати.

– Я сегйозно. Теогетично я знаю, як відпгавити тебе туди… – Тихон зиркнув на вікно, ткнув худим, заломистим пальцем у небо, де за свинцевою товщею напареної літнім сонцем вологи ховалося сонце, і доказав: – …пгосто за’аз.

– Зараз? Тихоне, ти про що?

Попри фізичні вади Мар’янчик вирізнявся проникливим розумом, лишивши далеко позаду не тільки Стьопу, а й решту однокласників. Він нарешті розтиснув долоню, поклав на стіл і розгорнув принесений із собою аркуш.

– Що це? – Стьопа насторожено глипнув на малозрозуміле креслення.

– Я тут учо’а дещо пгидумав, – затинаючись і червоніючи від натуги й хвилювання, пролепетав Тихон. – Це геліостат.

– Що? – скривився Стьопа.

– Ну, я подумав, якщо куль п’ять, то це не зовсім аегостат, а тому вигішив пгидумати свою назву. І назвав його геліостатом.

– Ти думаєш… – медові, з крапинками сірого на краях райдужки, очі Степана спалахнули. – Воно полетить?

– Дивгись. – Мар’янчик поклав худорляву п’ятірню на креслення і заговорив, прицмокуючи і ретельно розжовуючи кожне слово: – П’ять великих куль ‘гизначгені для ствог’гення підйомгної сили. Вони будуть наповгнені гелієм. Гелій і кулі можна купити в Києві – я знайшов в Інтгегнеті. Тги менші кулі – ось тут, по кгаях – допоміжні. Вони упгавляють положенням геліостата у повітгі.

– А як він опускатиметься?

– Тобі ж головне злетіти, пгавда? – ще більше почервонів Тихон (Стьопа ствердно кивнув.) – Тоді ніяк. Ми пгосто пгипнемо геліостат до яког’я на землі. Я гозгахую його так, щоб він завгиснув на невеликій висоті – шоб усі б’ачили, що ти літгаєш. А для стгахговки вгімеш з собгою пневматгичну гушницю і гаптом шо пгостгелиш одну з куль. Саме че’з це куль п’ять.

Стьопа нервово облизав губу і провів долонею по обличчю. Недовірливо і водночас благально подивився на друга:

– Ти знаєш, як розрахувати необхідний об’єм куль?

Мар’янчик переможно посміхнувся.

– Закон Ахімеда. На будь-яке тіло, занугене в ‘ідину чи газ, діє підтгимувальна сила, що напгямлена вго’у і догівнює вазі витісненого об’єму ‘ідини чи газу. Нам тгеба підібгати такі кулі, щоб сила Ахімеда з боку повітгя догівнювала твоїй вазі.

Стьопа не зрозумів половини з того, що сказав Тихон, але схопив каліку за плече і нетерпляче затрусив:

– То давай! Давай! Чого ми чекаємо?

У «Вікіпедії» Мар’янчик відшукав густину гелію: ρгелію = 0,1785 кг/м3, після чого взяв олівець, перевернув аркуш і став акуратно виводити формули, коментуючи все, що робив:

– Об’єм кулі – це пгосто: V = 4/3πR3. Якби куля була одна, то сила Ахімеда визначалася б так.

Він записав формулу:

і розтлумачив:

– Тут mгелію – це маса гелію в кулі; ρгелію – густина гелію; V та R – відповідно об’єм та ‘адіус кулі; g – пгискогення вільного падіння. Оскільки куль у нас п’ять і всі вони однакові, то остаточне значення підйомної сили буде таке:

де R1 – це ‘адіус однієї кулі.

Стьопа Ревун спостерігав за товаришем, немов за середньовічним алхіміком, що записує рецепт еліксиру молодості. Захопившись, Тихон правив далі:

– З іншого боку, твоя вага (або сила, що тягнутиме геліостат до землі) визначається як добуток твоєї маси на пгискогення вільного падіння.

Прирівнявши FA до PСтьопи і провівши прості математичні перетворення, Мар’янчик визначив необхідний радіус однієї кулі:

– Скільки ти важиш? – різко скинув голову Тихон.

Від несподіванки Стьопа кілька разів кліпнув, перш ніж відповів:

– Ну, кілограмів сімдесят п’ять…

– Добге.

І Тихон швидко розрахував радіус:

– Гм-м… – недовірливо ворухнув губами Мар’янчик. Діаметр однієї кулі складав п’ять із половиною метрів.

– Що? – тихо, не насмілюючись порушити сакральність моменту, спитав Стьопа.

«Забагато, – думав Тихон. – Це занадто, щось не гаразд. П’ять із половиною метрів – це двоповерхова хата!» Мар’янчик уявив Стьопу на дерев’яному стільчику, над яким на тросах громадяться і штовхаються п’ять нейлонових куль, кожна завбільшки з двоповерхову віллу… і йому стало моторошно.

– Та кажи вже! – гарячкував Стьопа. – Що там? Я не полечу?… Чи полечу?…

Тихон мовчав. Послинивши олівець, він повернувся до початку розрахунків і ретельно передивився формули. Помилки не знайшов. По тому перевірив розмірності у величинах, щоб не вийшло так, що кілограми діляться на грами, а метри на сантиметри. На диво, з цим теж усе було гаразд. Розрахунки були правильними. Мар’янчик зітхнув. Якщо наука твердить, що для підняття Стьопи Ревуна в повітря потрібно півдесятка куль розміром з будинок, значить, так тому й бути.

«Формули не брешуть», – заспокоював себе хлопець.

І дарма. Насправді помилка була. На будь-яке тіло, занурене в рідину чи газ, діє підтримувальна сила, що напрямлена вгору і дорівнює вазі витісненого об’єму рідини чи газу. Визначаючи підйомну силу (силу Архімеда) за найпершою формулою, Мар’янчик підставив замість витісненого об’єму повітря… об’єм гелію. По суті, він розраховував геліостат не для плавання у повітрі, а для зависання в атмосфері з чистого гелію. В чому різниця? Гелій – це легкий одноатомний газ з масою 4 атомні одиниці, а повітря – суміш значно важчих газів (переважно азоту і кисню) з середньою молекулярною масою 29 атомних одиниць. Густина повітря становить ρповітря = 1,293 кг/м3, вона майже в десять разів більша за густину водню.

Щоб визначити правильний радіус R1́ кулі, достатній для підняття Стьопи в повітря, слід в останній формулі замінити ρгелію на ρповітря:

Виходить, що радіус однієї кулі не повинен перевищувати півтора метри…

Та навіть не це головне. Для радіусу 1,404 м сукупний об’єм гелію в п’ятьох кулях становитиме лише 11,6 м3. Зате при радіусі 2,717 м об’єм куль становитиме… 84 м3 – у сім разів більше! Інакше кажучи, 11,6 м3 гелію цілком вистачало, щоб підняти вісімнадцятирічного 75-кілограмового Степана Зиновійовича Ревуна в повітря і спокійно втримувати його на висоті тридцяти метрів над землею. При такому об’ємі геліостат ширяв би собі, наче яструб, понад деревами. Натомість, сам того не бажаючи, Мар’янчик Стецьків на прізвисько Тихон спроектував апарат, який за льотними якостями більше нагадував балістичну ракету, ніж планер.

Помилка лишилась непоміченою. Тихон продиктував Стьопі параметри куль і список необхідного обладнання: балони з гелієм, з’єднувальні шланги, кріплення, мотузки, апарат для нагнітання газу. 22 серпня Стьопа вигріб із тайників усі свої фінансові активи, накопичені підробітками в полі протягом останніх двох років, і помчав до Києва. Він витратив цілий день, щоб роздобути необхідні оснащення і матеріали. У ніч з 22 на 23 серпня, засівши в сараї під крилом вкритого засмальцьованим брезентом батькового І-153, під прискіпливим керівництвом Тихона Стьопа Ревун почав збирати повітроплавний апарат, що мав підняти його до заповітної мрії.