Читать книгу Скарбниця народної мудрості - Группа авторов - Страница 5

* * *

Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»

Що на людях видно, то й собі жадно.

Заздрість здоров’я їсть.

Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.

Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка.

Є в глечику молоко, та голова не влазить.

Не дурний крук, щоб впустив з рук.

На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.

Заздренному боком вилізе.

За копійку аж труситься.

В чужих руках завше більший шматок.

На чужій ниві все ліпша пшениця.

Як мед, то ще й ложкою.

Своє з’їв і на моє зазіхає.

Від користі серце нам’яте.

Вовк і лічене бере.

Повадиться вовк до кошари, так все стадо перебере.

Дайте мені та ще й моїм дітям!

Найміть мене обідати.

Всім по сім, а мені таки вісім.

Гребе, як кінь копитом.

То лиш курка від себе гребе.

Бездонної бочки не наллєш.

Дірявого мішка не наповниш.

У скупого все по обіді.

Скупий складає, а щедрий споживає.

На тобі, небоже, що мені негоже.

І сам не гам, і другому не дам!

Пес на сіні лежить – сам не їсть і другому не дає.

Як «на», то чує, а як «дай», то глухий!

У нього не розживешся і серед зими льоду.

Тонув – сокиру обіцяв, а витягли – топорища шкода.

За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.

Це такий, що за шматок кишки піде сім вірст пішки.

* * *

Менше вкусиш, швидше ковтнеш.

І тяжко нести, й жалко кинуть.

Гірко з’їсти, і шкода покинути.

Сього-того по макітерці та й годі з мене.

Із’їв, як за себе кинув.

Оце їсть! Аж поза вухами лящить.

Наша невістка, що не дай, то тріска.

Як молодим бував, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю-хамелю і насилу п’ятдесят умелю.

Напав нежить, ніде й шматок хліба не вдержить.

На гарячку слаба, а без пам’яті хліб їм.

Допався, як дурень до мила.

Вип’є і з’їсть за трьох дурних і за себе, четвертого.

* * *

Хвалилася сова своїми дітьми.

Нема краще понад мене та понад попову свиню.

Роздайся, море, – жаба лізе!

Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка.

Задер носа – й кочергою не дістанеш.

Знайте нас: ми кислиці, а нас – то квас!

Забули вони, як телятами були.

З неба зорі хвата, а під носом не бачить.

Не дивись високо – запорошиш око!

Сказано: велика птиця – горобець!

Ні пава, ні ава.

Стукотить, гуркотить – комар з дуба летить!

Великої кошари свиня.

Любується сам собою, як чорт писанкою.

Хвальби повні торби, а вони порожні.

На гріш амуніції, на десять амбіції.

Хвастала кобила, що з возом горшки побила.

І півень на своєму смітті гордий.

Не все те золото, що блищить.

Чим більше кицьку гладиш, тим вона вище горб підіймає.

Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться.

Хто хвалиться, той кається.

Хвалений борщ надвір виливають.

Хоч копійка у кафтані, то на сто рублів чвані.

Полову їсть, а фасону не теря.

На гривеник покупки, а на карбованець крику.

Хоч куліш, та виделками.

В мене так: хоч рак, та на тарілці.

Хоч на воді, аби на сковороді.

Кожна лисиця свій хвостяк хвалить.

Дай боже нашому теляті вовка з’їсти.

Кулик невелик, а все-таки птиця.

Що комар, то й сила.

З великої хмари малий дощ.

Синиця море запалила.

Ото, мама, хвалять нас: чи ви мене, чи я вас.

Хвали мене, губонько, бо тя роздеру.

Багато диму – мало тепла.

Багато галасу даремно.

Велика гуля на рівному місці.

Бачили – невидальце з фуркальцем!

Ти б, метелику, не дуже пишався, сам учора гусінню був!

Задирай голову настільки, щоб шапка не злетіла.

Хвальба сорочки не дасть.

Калина хвалилась, що з медом солодка.

Нащо пугачеві дзеркало, коди він і так знає, що гарний.

Заліз черв’як у хрін та й хвалиться, що йому добре.

Кричала ворона, як вгору летіла, а як вниз, то й опустила крила.

Чужого не гудь, свого не хвали.

Добрий товар хвалити не треба.

* * *

У Сірка очей позичив, та й байдуже!

Ти йому плюй межи очі, а він каже – дощ іде!

Куди ти вбрався на стіл з постолами!

Посади свиню за стіл, вона й ратиці на стіл.

Кола б свині крила, вона б і небо зрила.

Не можна в двері – я в кватирку.

Звабиш калачем – не одженеш і бичем.

Так просили, так просили та не пускали, а я таки вдерся!

У кого совісті нема – нема й сорому.

Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак.

Язиком – «ось я», а на ділі – свиня.

Умів украсти, умій і очима лупать!

З поганої трави не буде доброго сіна.

Заліз у чужу солому, ще й шелестить!

Ти йому по-свійськи, він тобі по-свинськи.

Стид, хоч і не дим, а очі виїсть.

Голосок дзвенячий, а совість свиняча.

І свиня літала б – та неба не бачить.

Не будь тією людиною, що догори щетиною!

Комусь ніяково, а йому однаково!

Ти од його спиною, а воно до тебе рилом.

Подай палець, а за руку я й сам візьму!

Од свинячого полку не буде толку.

Не будь тим, що лізе в тин.

Свинячі очі болота не бояться.

Яка совість, така й честь.

Ось де шапка, он де двері!

Є квас, та не для вас!

Кому, кому, а куцому – зась!

Сьогодні не празник, а ти нам не вказник.

Не літай, вороно, у чужі хороми.

Заберіть його геть з одежею!

Куди кінь з копитом, туди й рак в клешнею.

Коня кують, а жаба і собі лапу підставля.

Не до тебе п’ють – не кажи «здоров!».

Твоє не мелеться, то й мішка не підставляй.

Вона знає, що у нас і в борщі кипить!

Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці.

* * *

Скорий поспіх – людям посміх.

Зробили б спішно, не вийшло б смішно.

Стук-грюк аби з рук.

Косо, криво, аби живо.

Не квапся проти невода рибу ловить.

Не хапайся поперед батька в пекло.

Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо.

Вовка не вбив, а вже шкуру продає.

Риба ще у річці, а він до неї вже петрушку кришить.

Не сунься четвер поперед середи.

* * *

І в ложці не впіймаєш.

І з-під стоячого підошву випоре.

На ходу підметки рве.

Така, що вскочить і вискочить.

Такий, що із вареної крашанки курча висидить.

І риби наловить, і ніг не замочить.

Уміє так зробить, що і вовк ситий, і кози цілі.

Він що кішка, як ти його не кинь, а він все на ноги встає!

Уміє піймати вовка за вухо.

Йому і чорт не брат.

Тільки що зірок з неба не зніма.

Де не посій, там і вродиться.

* * *

Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною.

Гадюку, як не грій, вона все одно вкусить.

Бійся пса не того, що гавка, а того, що лащиться.

Словом, як листом, стеле, а ділом, як голками, коле.

Говорить прямо, а робить криво.

Ходить мовчки, кусає по-вовчи.

Підлеслива людина – гадюка під квітками.

Повзком, де низько, тишком, де слизько.

Потайного собаки гірш треба боятися.

Поможи, боже, і нашим, і вашим.

Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.

Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.

Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка.

Вкусить і кров замовить.

Дивиться лисицею, а думає вовком.

На словах, як на цимбалах.

Янгольський голосок, та чортова думка.

М’яко стеле, та твердо спати.

Водить за ніс, а правди не скаже.

В очі співає, а позаочі лає.

Не довіряй вовку череду.

Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.

Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.

Ти йому не вір, бо то звір, як не вкусить, то зляка.

Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.

Біда вівцям, де вовк пастух.

Лихо вовкові – зачинили його між вівці!

Пожалів вовк кобилу – зоставив хвіст і гриву.

Кобила з вовком мирилась, та додому не вернулась.

На мед люди мух ловлять.

На язиці медок, а на думці льодок.

В очі любить, а за очі гудить.

Старого лиса не виведеш з ліса.

Телят боїться, а воли краде.

Сам лежить у калюжі, а кричить: «Не бризкай!»

Не того вина, кого нема.

* * *

Моє діло теляче: наївся і в хлів.

Хай вам риба і озеро.

Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйсь.

Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.

Мені аби місяць світить, а зорі як хочуть.

Похвалити не вмію, погудити не смію.

Такому й муха на заваді.

Його і кури загребуть.

Тихший води, нижчий трави.

Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.

Святе та боже – на чорта похоже.

Дає собі на носі грати.

Під попелом і жару не знати.

Тихий-тихий, а в вухо влізе.

* * *

Чисто бреше – і віяти не треба.

Не бачила оком, то не бреши язиком.

Брехати – не ціпом махати.

Два брехуни одної правди не скажуть.

Поневолі баба клянеться, коли бреше.

Се ще вилами на воді писано, а граблями скороджено.

Хто уміє брехати, той уміє і красти.

За погані речі треба бити в плечі.

Поганий дзиґар одно показує, а друге б’є.

Брехливу собаку чути здалека.

Збреше і оком не зморгне.

Брехач з мухи слона зробить.

Як маєш збрехати, то краще змовчати.

Брехні слухають, а брехунів б’ють.

Таке говорить, що й собака з маслом не з’їсть.

В закритий рот муха не влетить.

Шкіра на чоботи, язик на підошви.

Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.

Банделюки гне, а ляси точить.

Плете, що слина до губи принесе.

Наговорив сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні.

Говорила небіжка до самої смерті, та все чортзна-що.

Сім верст до небес, і все пішки.

Хоч варила не варила, аби добре говорила.

Аж до діброви чути ваші розмови.

Інший торочить, як дратвою строчить.

Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.

Порожній млин і без вітру меле.

Переливає з пустого в порожнє.

Нащо нам музики, коли в нас довгі язики.

Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.

Сорока сороці, ворона вороні, грак гракові, дурак дуракові.

Одна збрехала, друга не розібрала, а третя по-своєму перебрехала.

Ніхто не знає, лише дід та баба, та й ціла громада.

За що купив, за те й продав.

Що на умі, то й на язиці.

Бесіди багато, а розуму малувато.

У короткого розуму язик довгий.

Млин меле – мука буде: язик меле – біда буде.

Пам’ятаю, як нині, що торік десятий понеділок був у п’ятницю.

* * *

У дурного хазяїна і колесо з воза крадуть.

Дурний і в Києві не купить розуму.

Нема гіршого ворога, як дурний розум.

Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.

Розуму палата, та ключ від неї загублений.

Не тямить голова, що язик лепече.

Дурний собака і на хазяїна бреше.

Осла взнаєш по вухах, а дурня – по балачках.

За дурною головою і ногам нема спокою.

Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить.

Розумна голова, та дурню попалась.

Навіщо й покришка, коли горщик пустий.

Густо дивиться, та рідко бачить.

Раденький, що дурненький.

Тільки знає, ще з миски та в рот.

Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.

Не свисти, а то в твоєї жінки буде дурний чоловік.

Дурні лише в казці щасливі.

Виріс, а розуму не виніс.

Борода виросла, а розуму не принесла.

Шия з намистом, а голова зі свистом.

Сила воляча, а розум курячий.

Сильний ведмідь, а дуги не зігне.

Як напише один дурень, то сто розумних не розбере.

Порожній посуд здаля дзвенить.

Дурному в голові все горобці свищуть.

Дурному море по коліна!

Дурня і в церкві б’ють.

Дай дурню товкач, він і вікна поб’є.

Дурень з дурнем зустрічались, один одним дивувались.

Дурнів не сіють, не орють, а вони самі родяться.

Треба йому ще сім літ свині пасти!

Рости, сину, хоч дурний, аби великий!

Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.

Куди вітрець, туди й розумець.

На голові блистить, а в голові свистить.

Ворона за море літала, а розуму не набрала.

Верба хоч і товста, але зсередини пуста.

Як нема в голові, то на базарі не купиш.

* * *

Ні в поле не бери, ні вдома не лиши.

Ви мене просіть, а я ніби не хочу.

Забажалося печеного леду.

Командує, як свиня мішком.

Хоч миску з пирогами, хоч дідька з рогами.

Захоче – на гору доскоче, а не схоче – з гори не скоче.

Сирого не їм, печеного не хочу, вареного не можу.

Хоч того самого, аби в другу миску.

Знала кобила, нащо воза побила – щоб новий був!

Іще той ся не вродив, щоби йому догодив.

Не хочу в ворота, розбирайте тин.

Шукає з-під дохлого коня підкову.

Мабуть, з лівої ноги встав.

Того мені бажається, чого вдома не мається.

Захотілось – запрягайте, розхотілось – випрягайте!

Хто в ліс, а хто – по дрова.

Хто із ступою, а я з товкачем.

Ти йому – «стрижене», він тобі – «голене».

Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Хоч кілка на голові теши, а він своє.

Хоч гавкай на нього – нічого не вдієш.

Се таке, що не уступить ні кінному, ні пішому.

Хоч на споді лежатиму, а в вічі клюватиму.

Найшла коса на камінь: коса не втне, камінь не подасться!

Ти його хрести, ти його святи, а воно в болото лізе.

Нехай книш, аби не паляниця.

Нехай буде гречка, аби не суперечка.

А таки буду проти шерсті стригти.

І знову за рибу гроші.

Уперта коза вовку користь.

* * *

Хіба, що сіре, те й вовк?

З телячим хвостом у вовки не сунься.

Лякає мишка кицьку, а сама з нори не вилазить.

Коли страшиш – сам не бійся.

Плохий заєць і пінька боїться.

Заєць від куща, а жаба від зайця тікає.

Боязливому по вуха, сміливому по коліна.

Всіх би перегнав, та боїться бігти.

Як боїшся горобців, то не сій проса.

З переляку душа в п’ятки утекла.

У лісі вовки виють, а на печі страшно.

Добре того лякати, хто боїться.

Для миші й кішка звір.

Погано, хто боїться: лиха не мине, ще й натремтиться.

* * *

Злості повні кості.

Не клади в рот руки без рукавиці, бо відкусить.

Якби міг, то в ложці води утопив би.

Ледве від сімох відгавкалась.

Не з доброї муки зліплений.

Шаленая муха вкусила за вухо.

Сердиться, ніби йому пес ковбасу з’їв.

Сама б собі за це їсти не дала.

По парі пізнати, чим серце кипить.

Якби на кропиву не мороз, вона б іще жалила.

Якби свині роги, весь мир переколола б.

Гадюка як не вкусить, то засичить.

Жалить, як кропива, і колеться, як їжак.

За лучинку знайде причинку.

Баба з кованим носом.

І хороша, і вродлива, тільки шкода, що сварлива.

Серце з перцем, а душа з часником.

* * *

Зачепилася за пень – простояла цілий день.

Одне «зараз» краще трьох «потім».

У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть.

Поки приберешся, то бояри й мед поп’ють.

Сидить-надувається, три дні в чоботи взувається.

Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Як до діла, так і сіла.

Сів і прилип, як до смоляної лавки.

Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.

Перш ти мене підвези, а потім я на тобі поїду.

Під дощ хати не криють, а коли ясно – і сама не тече.

Не так лінь, як неохота.

Працює через пень-колоду.

Що напряла, та й те миша вкрала.

Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере.

Так хочеш робити, як собака орати.

Б’ють не лежачого, а ледачого.

На цьому далеко не поїдеш – де сядеш, там і злізеш!

Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.

Як усе святкувати, то не буде чого ковтати.

Готовеньке й кішка з’їсть.

Не кивай на сусіда, коли сам спиш до обіда.

Проковтнути хочеться, а прожувати ліньки.

У нероби завжди неврожай.

Думкою в небі, ногами в постелі.

Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить.

Як їв – то аж упрів, а як працював – то аж задрімав.

Їсть за вовка, робить за комара.

На роботі умліває, а біля миски упріває.

У лінивого піч до спини пристала.

Не б’є, не лає, та ні про що й не дбає.

Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.

Якби хліб та одежа, їв би козак лежа.

Лежачий камінь мохом обростає.

Лежачий зайця не піймає.

День гуляє, три слабий, а на п’ятий – вихідний.

Спиш, спиш, а спочити ніколи!

Спать до обід, то присниться і ведмідь.

Як спати до дня, присниться бридня.

Як не надолужив на спанні, то на взуванні.

Як спить, то не їсть, а як їсть – не дрімає.

Виспався, та не вилежався.

Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.

В роботі «ох», а їсть за трьох.

Кожух лежить, а дурень дрижить.

Ото й горе, що риба в морі.

Сюди тень, туди тень – та й минув увесь день.

Посидь, сусідко, ще трохи видко.

Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.

Покіль будуть бариші, не стане в баби душі.

Люди жать, а ми лежать.

Він би й рад косити, та нікому косу носити.

Ледача шкапа скрізь припинки має.

Ховається від роботи, як пес від мух.

І за холодну воду не береться.

П’ятий день не робим, а два відпочиваєм.

Зробиш, та в свинячий голос.

Тільки ґав ловить та витрішки продає.

З лежі не буде одежі, а за спання не купиш коня.

Ледаще на віник та на смітник годяще.

Ледачий, хоч по смерть посилай.

Як голоден – робити не годен, як ся наїв, то лиш би й сидів.

Лежачий плуг скоро поржавіє, ледача людина скоро постаріє.

* * *

Чи так, чи не так, а не буде з риби рак.

Замкнув вовка межи вівці – нехай тюрму знає!

Сидить, надувається, вперед п’ятами озувається.

Чи не діло учинив, на свиню хомут надів!

Зробив – на собаку мале, на кішку – велике.

Шиє та поре, та все ниткам горе.

Так до діла, як свиня штани наділа.

Курям на сміх.

Ні пришити, ні приліпити.

Не варт і печеної цибулі.

Ні риба, ні м’ясо – і в раки не годиться.

Ні попові, ні наймитові.

Ні до ліса, ні до біса.

Ні в тин, ні в ворота.

Ні до ладу, ні до прикладу.

Ні сюди Микита, ні туди Микита.

Ні богові свічка, ні чортові кочерга.

Лясь батогом по воді чи смуг не знайти?

Воно б добре, та нікуди не годиться.

Купив хрону до лимону.

Проміняв бика на індика.

Ні врізать, ні доточить.

Приший кобилі хвіст.

Хоч кобилу вовки з’їли, та голоблі цілі.

За деревами й лісу не бачить.

Як коня вкрали, він стайню замкнув.

Як загнав на слизьке, то про підкови згадав!

По хаті ходить, а дверей не знайде.

Ото ткач: нитка рветься, а він в плач.

Ні з губи мови, ні з носа вітру.

Ні швець, ні жнець, ні на дуду грець.

Тобою так запоможешся, як кулаком на воду обіпрешся.

Де не повернеться, золоті верби ростуть.

Де вже нашому теляті та вовка піймати!

Пішов на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.

Лучив ворону, попав у корову.

Попав пальцем у небо, аж бомкнуло.

Хату обдирає, та сіни лагодить.

З неба зорі хватає, а під носом не бачить.

Ухопив місяці зубами.

І шити, й варити, і завтра Великдень!

Так добре готує, що й собаки не їдять.

За вкус не берусь, а гаряче буде.

Такий хліб удався – закалець на палець.

Винувата діжа, що не смакує їжа!

Стовкла воду в ступі!

Писав писака, що не розбере й собака.

* * *

Минулася котові масниця.

Прийшов по хвилі – вже й миски помили.

По бороді текло, а в рот не попало.

З чим прийшов, з тим пішов.

Пішов по шерсть, а вернувся стрижений.

Ходив три дні, та виходив злидні.

Плив, плив, а при березі втопився.

Хоч плач, не плач, а вийшло – як бач.

Хто кислиці поїв, а в кого оскома.

Б’ють і плакать не дають.

Напасть і на гладкій дорозі здибле.

Од напасті не пропасти.

Така-сяка напасть, а спати не дасть.

Не стало тії курочки, що несла золоті яєчка.

Плюснуло, луснуло та й нема.

Втікав од вовка, а попав на ведмедя.

На жито орали, а й гречки не мали.

Як пішла пішаком, так і прийшла з порожнім мішком.

Як не наївся, то не налижешся.

Виміняв сліпий у глухого дзеркало на цимбали!

Хоч в лоб, хоч по лобові.

Трапилось раз на віку бобове зерно курці і тим удавилась.

Були у кози роги, та стерлися.

Звідки прийшло, туди й пішло.

Що з воза впало, те пропало.

Не так шкода, як невигода.

Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно.

З калюжі в болото.

Три дні ходні, а до обіду празник.

Коли на те піде, то й серед битого шляху поламаєшся.

Було, та загуло.

І злодія не було, а батька вкрадено.

Ні сіло, ні впало, давай, бабо, сало.

Не мала баба клопоту, то купила порося.