Читать книгу Дякую тобі - - Страница 8

Логлайн
Як легко вимовити слово прощавай і як же боляче його почути!

Оглавление

На автопілоті дістаю телефон і строчу смс:

Я


Алекс


Я


Алекс


Я


Алекс



Я вимикаю телефон та кладу його до сумочки. Швидко попрощавшись з подругами іду додому.

– Я ж казала що він та його сімейка мудаки! – вслід мені ричить Кетрін.

– Не кажи так, він її кохає, це все його мати! – огризається Лілі.

Дорогою додому я знову замислилась про життя, буття, минуле, майбутнє. Мені здається що проблеми в житті безкінечні. Можливо це і є доросле життя? А можливо це просто, як кажуть,,чорна полоса,,. Раніше я думала, що все що твориться в моєму житі є як випробування за щось. Думала що я не така! Ненормальна! Зараз мені спадає на думку що всі ці екзамени життя можливо для чогось, більшого, вищого!? Можливо я маю чомусь навчитись? Щось зрозуміти? Хм, мені потрібен час, все це обдумати!

Підходячи до будинку помічаю світло та гучну музику. Ех, заходжу, тато сидить уже такий як потрібно, з ним якась жінка. Я бачила її пару разів.

– Що ти робиш? Ти обіцяв не пити! – на піднятій ноті звертаюсь я до тата.

– Іди до себе в кімнату, розкричалась тут! – бовкнуло те стерво, ще й махнула рукою в мій бік ніби я пусте місце.

– Що ти сказала? Ти взагалі рот свій закрила, я з татом розмовляю, а не з тобою! – я кидаю на підлогу підбори що несла в руці, та сумку. Я йшла босою. Охота розтовкти їй пику об стіл, ще один звук з її посохлих, пропалених дешевим спиртним губ і вона своє отримає. Вона стукає тата по руці.

– Мія, не говори так зі своєю мачухою, з сьогоднішнього дня, це моя дружина, вона буде жити з нами.

– Через мій труп! Мені вистачає одного алкаша! – спокійно Мія, спокійно. Кров так і бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цієї сучки, а вона посміхається, закинула ногу на ногу, ніби цю війну вона виграла. Я іду до своєї кімнати, заходжу та замикаюсь з середини, піднявши голову в гору надіюсь розгледіти …не знаю, що я там хочу розгледіти, там стеля і все. Що робити? Куди піти? Це капець, я навіть не маю куди піти, ні тітки, ні бабусі. Потрібно зняти це плаття. Швидко одягаю джинси, рвані на колінах, майку рожевого кольору, білі кросівки, спортивку, як у групи підтримки. Вмикаю телефон та пишу Лілі:

Я


Лілі


Я


Лілі


Я


На екрані висвічується 31 пропущений від Алекса, 9 смс. Я вирішую не читати, тому знову швидко вимикаю телефон. Хватаю до сумки: запасні трусики, духи, косметичку. Беру небагато коштів зі своєї схованки та вилажу через вікно. Сідаю на,.харлея,,, рюкзак кидаю до корзини, наушники у вуха і їду. Як зазвичай музика пробиває мене до кісточок, грає спокійна пісня. Вечірній прохолодній вітер обдуває моє змочене каплями дощу обличчя.

Не хочу думати за тата, за його нову пасію, за Алекса та його сучку – маму. Хочеться забутись. Тому швидко їду до Лілі. Не вистачало ще мені зустріти по дорозі цього брехуна. А можливо він сидить дома? Зі своєю ідеальною мамою в бездоганному будинку, з успішним татом. Пішли вони всі…

Проїжджаю клумбу квітів, не знаю що за вид але вони бездоганні. Бутон крупний рожевий. Зупиняюсь, швидко зриваю невеличкий букет. Мати Лілі, дуже мила та добра до мене. Вона справжня мати: кохає своїх діток, турботлива, вона готова на все заради Лілі та її молодшого брата Макса. Але вона причудлива, як і її донька. В хорошому значені цього слова. Розкладає одяг по кольорам, завжди на 100% опрятна. Вона неймовірна жінка. А головне, чудова мати.

Алекс

Після останнього смс від Мії я просто підірвався від ярості. Тато був дома, тому Мію зустріла мати. Де? Де вони могли зустрітись? Що мама їй наговорила? Чому ця жінка постійно сує свого носа у моє життя? Я хватаю на столі ланцюг з ключами від машин.

– Тату! Тату!!! – кричу я.В цю ж секунду телефоную матері, вона не бере слухавку. Спускаюсь на перший поверх, швидко проходжу по кімнатах, шукаючи тата, це не дім а музей.– Тату! – ніхто не відповідає. Я швидко вибігаю на подвір’я, заплигую до машини та знову набираю матір. Ставлю на гучний звук, ідуть гудки.– Візьми слухавку! Візьми … – промовляю я сам до себе. Я їду не знаю поки що куди, б’ю пальцями по керму, завжди так роблю коли нервую.

– Алло, синок!

– Ти де? – грубо запитую я.

– Сину, щось сталось? – от ненормальна, робить вигляд ніби вона не знає, не розуміє що саме сталось.

– Ти де? – уже з криком запиту я.

– Я у подруги, Жасмін. Ти її знаєш!

– Я зараз буду! – виключаю телефон не дочекавшись відповіді. Телефоную Мії 1,2,7,16 разів, телефон постійно вимкнений. Пишу смс. Кидаю телефон на сидіння поруч. Ось і дім тієї мадами. Не люблю її. Вона худа, висока, огняно рижа. Груди накачані, губи накачані. Ще й майстер по брехням та поливанням бруду людей, номер один у всій цій херні. Виходжу з машини, гнів аж душить мене, тому я покашлюю. А якщо Мій не захоче бути зі мною, що тоді? Я так кохаю її! Вона повна протилежність всіх з ким я знався, зустрічався, протилежність моїй матусі. Вона щира, добра, сповнена сонця. Так, у її житі є складнощі, але вона здається навіть сама того не розуміє – наскільки вона сильна і не дивлячись на все, що твориться, оптимістична, незламна. Вона надихає мене. Вона моя споріднена душа! І так – ми знайомі мало, але відчуття що вічність. Вона мені як найкращий друг, але ще більше. Це єдина людина у світі, яка знає мене краще ніж хтось інший, мене справжнього. Вона та, хто робить мене кращим. Фактично вона не робить, я сам це роблю, тому що вона надихає мене. І не важливо, що станеться, вона завжди буде моє перше справжнє кохання. Ніхто і ніколи не зможе змінити цього.

Відкриваю двері не стукаючи. Дім звісно здоровенний, все з мрамору, вишукана мебель, скрізь живі квіти, дорогі картини.

– Як ти могла? – кричу я вказуючи пальцем на матір.– Де ти зустріла Мію, що ти їй сказала? – вона сидить як залізна леді, п’є вино з великого бокалу. Боже від неї так і віє високомірям, грубістю, холодом.

– Хм, синочок! Я ж казала тобі, що вона не підходить нам! Вона біднячка. Я одразу зрозуміла, що то була вона, миле личко вкладене в дешеве лахміття. А коли я почула, що вона хоче набрати безкоштовних пробників, у дорогому магазині парфумів, мені стало ще смішніше. І я вирішила продовжити собі розвагу. Тому і підійшла.

– Не кажи так! Ти не маєш права судити людей по їх одягу чи статусу!

– Я думала ти пограєшся, переспиш з нею декілька разів і все. Але вона бойова дівка, має левину хватку. Не знаю, чи можливо, це ти – тюхтій! – вона відпиває глоток вина.

– Не смій говорити так про неї! – попереджую я.– Я люблю її, і твоя думка мене не цікавить. Я сам творю свою долю!

– Це тобі навіяла твоя обідранка? Так, вона сама творить свою долю, а ти, залежний від нас, всі твої достатки: машини, будинок, навчання в коледжі- залежить він нашого з татом рішення! Тому думай кому і що ти говориш!

– Мені не потрібні твої гроші! Мені потрібна вона! Кошти мають можливість зникати та закінчуватись, а кохання ні.

– Ахаха, кохання? Милий кохання – це фантом. Кохання немає!

По з-заді мене виходить Жасмін, я не одразу зрозумів що її не було у кімнаті. Вона проводить пальцем по моєму обличчю і я різко відштовхую її руку. Вона посміхаючись проходить до кімнати у руці теж бокал з вином. Волосся розпущене, губи та плаття на ній як і волосся червоного кольору. Мене аж воротить від неї. Я роблю декілька кроків назад…

– Мені соромно, що ти моя мати. Колись ти була для мене прикладом, тепер ти стала першокласним стервом, що визиває в мені лише ненависть. Знаєш при всій повазі до тебе, хочу сказати лише одне:,, В житті все буває, і можна допомогти кожній людині витягнувши її з болота, але матусю, витягти болото з людини не вдасться.,, Шкода що гроші тебе так змінили. Надіюсь моя мати, справжня, а не ось це … – я вказую пальцем на неї… – повернеться до нас з тотом! Хоча шансів дуже мало! – вона відривається від вина і не дивлячись на мене промовляє…

– Ти правий синок, хтось змінюється і стає першокласним багатим стервом, а хтось із обідранки, стане лише повією та алкоголічкою, як і її татусь. Ти не будеш з неї! Я все сказала!

Я виходжу на двір, берусь за голову. Що, що робити? Я повинен її знайти, пояснити все! Я знову сідаю до машини і лечу зі швидкістю 180 км. На шкільному стадіоні її немає, лечу до неї додому, будинок пустий я хвилин п’ять стукав ніхто не вийшов. По заглядаючи у вікна розумію, що це дім спустошений та одинокий, як моє серце. Де ж вона? Де моя дівчинка? Я не можу її втратити! Я так довго її чекав. Зло так і ллється з мене і я не витримуючи ударяю кулаком у дверці машини. Просто клас, з’являється вм’ятина. Зірвався холодний вітер і падає перша крапля дощу.


Мія

Стало прохолодно, в мить розпочався дощ. На дворі на моє здивування тиша, лише вітер посвистує.

Стук – стук. Чую рух в домі. Макс відмикає двері, він ще такий малий, але вже має переваги перед іншими хлопчинами свого віку: він дуже вродливий, шкіра смуглява, чорне волосся та брови, пухлі губи та ямочки на щоках. А головне у нього добре,,підвішений язик,,. Хоча він лише у сьомому класі має вигляд він на пару років старше, як дев’ятикласник. Вони з Лілі не схожі, тому що у них папи по крові не рідні. Рідний тато Лілі, покинув їх з мамою давно, здається їй було всього декілька років. Меган – мати, була ще молодою, тому вийшла заміж в друге і народила Макса.

– Привіт гарненька! – з посмішко вітає мене цей ні разу не сором’язливий хлопчина.

– Привіт Масік! Де твоя сестра?

– На кухні, зараз ще Кетрін приїде! Мамуся заколотила супер вечерю. Ти ж знаєш, вона любить коли ти приходиш.

Я роззуваюсь та проходжу. На кухні все кипить. Дівчата бігають, шуршать по кухні.

– Доброго вечора Меган! – вітаючись протягую букет.

– Доброго! Це мені? – здивовано пищить вона.

– Ага! – її радість не може не викликати в мене посмішку. Вона підходить та кріпко обіймає мене, бере з рук квіти та нюхає їх. Вона сповнена сяйва повідомляє нас, що йде по вазу під квіти. Ми всі троє посміхаємось. За хвилину після мене, прибуває Кетрін. Ну ось ми і в повному складі, немає лише тата Макса він у відряджені. Тому у нашому жіночому колективі один чоловік – Масік.

Вечеря була прекрасна. Ми смачно та ситно поїли, насміялись до схочу, Меган просто ідеальна мати та хазяйка. Прибравши за собою ми з дівчатами піднялись до кімнати Лілі. Наше сьогоднішнє сховище. Кімната її звісно як з картинки, оформлена дизайнером: шпалери, кольори, інтер’єр. Все ніжно рожеве, з білими полосами, квіточками та метеликами. Ми кинули велику ковдру на землю, застелили постіль, накидали подушок, швидко повдягали майки, взяли теплу ковдру і повкладались одне біля одного. Світло було вимкнене, тихо грала музика і я не втрималась від розпитів дівчат і розповіла їм за тата, за те, що здається кохаю Алекса, за біль в грудях, за порізані руки. За все. Не знаю чи правильно я зробила, але мені так необхідна була підтримка. І тут Кетрінн …. ну як завжди…

– У мене є подарунок! – вона вилітає пулею із нашого королівського ліжка, риється у своїй сумці що схожа на мішок, мені здається що вона в ній має все навіть казку на випадок війни.– Опа! – кричить вона діставши пластикові стакани та пляшку вина. Лілі встає на ноги, одягає халат і мовчки виходить. За мить вона повертається зі штопором в одній руці, яблуко та ніж в іншій. Всі зайнялись справами. Кетрін відкорковувала вино, я схватила яблуко і почала його обчищати та нарізати, Лілі пішла до комп’ютера і увімкнула свій плей-лист :

1.Louis Armstrong – a kiss to build the dream on

2. Louis Armstrong – la vie en rose

3. Louis Armstrong – what a wonderful world

4. Louis Armstrong – let my people go

Я відчуваю обійми та запах карамельного спрею, це Лілі. Вона така мила. Неочікувано вона хватає гребінець для волосся та образно починає співати, кривлятись, ми ловимо ритм та підтанцьовуємо, просто дуркуємо.

Вечір реально був нереально чудовим.

Дякую тобі

Подняться наверх