Читать книгу Дякую тобі - - Страница 9

Я прокинулась зовсім за рання, сонце ще не встало. Вирішую не гаяти часу та приготувати всім сніданок, собі звісно зварити кави. Заклавши не обережно волосся в пучок спускаюсь до кухні. Кухня дуже простора, все теж підібрано зі смаком, колір слонова – кістка, все по сучасному, дуже витончено. Коли входиш до кімнати в очі кидається стіл, що стоїть по центрі з шафами в низу але з мраморною столешнею зверху. По центрі стоїть прозора скляна ваза, в ній три гілки бамбука. Все обладнано самою новітньою технікою. Я чесно кажу і половиною з неї не знаю як користуватись. Оглядаюсь по сторонам, кімната така світла через білі стіни та широкі вікна.

– О, кавоварка! – підійшовши ближче я розумію що кава вже зварена. Напевно Меган теж не спить. Я беру чашку та наливаю каву, знов оглядаюсь та примушую себе згадати де холодильник, він вмонтований в стіну і не одразу кидається у вічі, точніше він реально непомітний. Цікаво чи є в них молоко? Я люблю каву з молоком та цукром.

– Ти молоко шукаєш? – звучить голос з-за моєї спини.

– Так! Доброго ранку! – я була права це мати, поправляю себе – мати Лілі.

– Вибач мила, я тебе розбудила? – стривожено запитує вона.

– Ні, Ви що! Я завжди рано встаю, звикла так з літку, робота рано розпочиналась, а зараз, мммм… – відчуваю себе дещо некомфортно, опускаю погляд … – а зараз, тато та його друзі часто заважають спати! – я стараюсь посміхатись.

– Сонце ти ж знаєш що мої двері завжди тобі відкриті? – вона налаштована на серйозну розмову.

– Так! Дякую Вам за це. – наливаю молоко собі до кави, сиплю цукру, швидко колочу ложкою та надпиваю декілька глотків.

– Я можу допомогти тобі, звернутись у соціальну службу. Ти не мусиш з ним жити! – я підіймаю погляд на неї розуміючи що Лілі їй все розповідає, але не знаю що відповісти. – Ти ще дитина, хоч і змушена була рано подорослішати!

– Я не можу його покинути, все ж таки він мій батько. У мене окрім нього нікого не має.– я кладу кружку на стіл та вожу пальцем по ободочку.

– Що за несинітниці! – вона посміхається.– У тебе є я, Лілі, Кетрін! – вона підходить до мене та міцно обіймає. – А Макс, щоб ти знала, то він закоханий в тебе по вуха! Але не здавай мене йому.– ми сміємось.-Добре ти пий каву, а я піду приведу себе до ладу.