Читать книгу Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 2

Близький Схід часто називають колискою найрозвиненіших цивілізацій. І справді – саме тут виникло славнозвісне Шумерське царство, тут народилася давньоєгипетська культура, тут існувала безліч дрібних та великих держав – а отже, ці землі були одними з тих, що людство розвідало ще в сиву давнину.

Повернімось на кілька тисячоліть назад, щоб дізнатися про географічні надбання давніх єгиптян. Більшість їхніх подорожей була пов’язана з Нілом – найдовшою у світі річкою, завдяки якій єгиптяни мали можливість подорожувати на дуже далекі відстані.

Досвоєї «дихаючої річки» Хапі (саме так називали Ніл мешканці Дав-нього Єгипту) єгиптяни ставилися з надзвичайною повагою. І це не дивно: країну з трьох боків оточували пустелі: Нубійська, Лівійська та Аравійська.

У давнину Єгипет мав назву Та Кемет, що в перекладі означає «Чорна земля».

До речі, єгипетські назви відрізнялися надзвичайною образністю. Невідомі автори залишили описання «Великої чорноти» – системи гірко-солоних озер, до яких належать Тімсах, Велике Гірке озеро та Мале Гірке озеро.

Вузенька смуга родючої землі, нанесена водами Нілу, була чи не єдиним місцем, де люди могли вижити. До речі, малюнок на одному з саркофагів, який датується приблизно XVIII століттям до н. е., являє собою одну з перших карт Нілу. Він доводить, що єгиптяни дослідили понад 2000 км цієї річки.

Про відкриття земель мешканцями Давнього Єгипту вчені дізналися порівняно недавно, після того як були ретельно вивчені ієрогліфічні пам’ятки на різноманітних будівлях, папірусі та табличках зі слонової кістки. Звичайно ж, ці документи аж ніяк не нагадували підручники географії, тому інформацію доводилося збирати по крихтах. Скажімо, з повідомлення про перемогу над кочовиками вчені дізналися, що у XXIX столітті до н. е. єгиптяни досягли Суецького перешийка.

Більшість відомостей, що дійшли до нашого часу, містять суто практичну інформацію, яку можна використовувати в господарських або військових цілях. Скажімо, текст донесення про військову експедицію в синайських пустелях містить багато цікавої інформації про мережу ваді – русел річок, що заповнюються водою тільки під час дощів, та родовища корисних копалин. Мідь, малахіт та бірюза були для єгиптян дуже важливою сировиною, тому пошуки нових родовищ стали для них головною справою і контролювалися безпосередньо фараонами та жерцями. А система ваді давала війську можливість непомітно робити великі переходи і раптово атакувати ворога.

Єгиптяни були вмілими корабелами. Побудовані ними кораблі виходили в Середземне море. Однією з перших задокументованих морських подорожей є та, що відбулася у XVII столітті до н. е., коли з міста Бібла до Єгипту було доправлено сорок суден, навантажених кедровими стовбурами.

Однією з найвідоміших давньоєгипетських експедицій є подорож мандрівникана ім’я Ханну, що розпочалася за часів правління фараона Сакуре, у 2750 році до н. е.

Подорожі до далеких краш єгиптяни  вважали чимось жахливим. За їхніми віруваннями, якщо мандрівник помирав на чужині, він ризикував своєю душею, позаяк без певних ритуалів вона не могла увійти в потойбічний світ.

Він вирушив у мандрівку за наказом фараона, якому заманулося, щоб Ханну привіз йому з далекого Пунту екзотичні пахощі. Експедиція Ханну вийшла з Коптоса, перевалила через височину, що простирається на схід від Нілу, перетнула пустелю і вийшла до Косейра, порту на узбережжі Червоного моря. Звідси Ханну вирушив у країну Пуоні, чи Пунт. Так давні єгиптяни називали землі, що включали частини сучасної Абіссинії, Сомалі і узбережжя Аравії. Коли Ханну повернувся зі своєї подорожі, він здобув загальне визнання і славу, оскільки його кораблі (зворотний шлях до Єгипту лежав через море) привезли для фараона багато коштовного каміння, яке згодом пішло на оздоблення храмів. Він велів викарбувати на великій скелі своє ім’я й описання очолюваної ним експедиції. Там є рядки: «Така справа була зроблена вперше відтоді, як існують фараони…».

Після цього випадку Пунт став жаданою метою для багатьох мандрівників, але труднощі подорожі до цієї землі виявилися такими великими, що більшість купців були змушені повернутися до Єгипту ні з чим.

Наступна велика морська експедиція до Священної Землі пов’язана з ім’ям цариці Хатшепсут.

Близько 1530 року до н. е. фараон Тутмос I подолав Сирію й вийшов до верхів’я Євфрату, де була розташована «Земля Двох Річок» – добре відоме нам з історії Межиріччя. На честь свого походу фараон наказав викарбувати на скелі напис з описом Євфрату. Цікаво, що єгиптяни вперше побачили річку, яка протікала в напрямку, протилежному Нілу, тому в наскальному написі її назвали «Переверненою водою».

За кілька століть подорож Ханну була призабута, тому в 1517 році до н.е. мандрівники відкрили шлях до Пунту заново. У Дер-ель-Ба-хар’ї на стіні храму зберігся напис, який перелічує привезені товари: «Кораблі були навантажені чудесними товарами країни Пунт: дорогоцінним лісом, купами запашних смол, свіжими запашними деревами, чорним деревом, виробами зі слонової кістки в оправі зі щирого золота з країни Аму, запашним деревом, хезитським деревом, ахемськими пахощами, священною смолою, фарбою для очей, собакоподібними мавпами, довгохвостими мавпами, борзими собаками, шкірами леопардів і тубільцями з їхніми дітьми. Ніколи ще відтоді, як існує світ, жоден фараон не одержував таких підношень».

Ще одним напрямком, який дуже цікавив єгиптян, був Північний Схід. Вони підтримували торговельні стосунки з островом Крит та загадковою країною Рутену, про яку майже не збереглося згадок. Можливо, єгиптяни називали так одну з відомих нам держав, але що криється за цим словом – остаточно не з’ясовано. Крім того, відомо, що вони неодноразово проходили до Лівійської пустелі, торгували з племенами, що мешкали в оазисах. Втім, у ті часи, коли Єгипет був сильною державою, він не дуже церемонився з сусідами і часто влаштовував військові походи до Лівії, головною метою яких було захоплення худоби (один з таких походів дав фараону понад 800 тисяч голів).

Шумери, які мешкали в Межиріччі, були ще одним великим осередком культури. Вони мали власні уявлення про світ. На давніх шумерських мапах Земля зображена у вигляді зовсім круглого диску, який перетинає річка Євфрат. На малюнку добре видно, що Євфрат тече з гір і впадає до океану, який з усіх боків оточує землю. В океані розташовано сім островів правильної трикутної форми. Окрім Межиріччя (його столиця, Вавилон, зображена в центрі мапи), шумери показали розташування ще двох держав – Ассирії та Урарту.

Шумерів вважають також відкривачами Аравійського моря, Оманської затоки та південно-західного узбережжя Азії. Втім, деякі вчені впевнені, що на першість у цьому питанні претендують скоріше хараппанці.

Великі експедиції шумерської цивілізації, як і єгипетської, були пов’язані із торгівлею та війнами. Після 2316 року до н. е., коли Межиріччя об’єднав Сарґон І Великий Аккадський, його територія почала швидко зростати. Близько 2312 року до н. е. Сарґон вирушив у перший військовий похід до Середземного моря, яке в документах того часу називалося Верхнім морем заходу. Його офіційною метою була безпека караванних шляхів, але насправді правителя більше цікавило багатство північних країн. Підкоривши нові землі, Сарґон заснував для себе нову столицю – Аккад, завдяки якій і дістав своє прізвисько. За своє життя Сарґон особисто брав участь у 34 битвах, він підкорив численні племена й народи. Внаслідок його діяльності утворилася величезна імперія. На півночі її природним кордоном було Анатолійське плоскогір’я, на сході – хребет Загрос, на південному сході – Перська затока, а на північному заході – Середземне море. За уявленнями Сарґона, він підкорив увесь світ, «від місця, де сходить Сонце, до місця, де воно сідає». Втім, уже його нащадки довели, що світ набагато більший, і їхні експедиції (також здебільшого військові) відсунули його межі ще далі – до Чорного моря…