Читать книгу Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 4

Історики часто об’єднують історію Давньої Греції та Давнього Риму під назвою античності. Втім, стосовно географії можна сказати, що Рим мав власний підхід і до засвоєння нових земель, і до принципів картографії. Якщо давні греки здебільшого розв’язували загальні філософські питання, висували різноманітні гіпотези й теорії, то римські географи намагалися вирішити насамперед практичні завдання.

Рим пройшов доволі тривалий шлях від звичайного міста, яких тоді виникало багато, до могутньої імперії. За часів його існування підлеглих йому земель стало більше в тисячі разів. Найдавніший обсяг римської території був дуже незначний: жерці «польового братства» (&а!^ агуа^), що існувало ще в епоху імператорів, щорічно робили у свято амбарвалій урочистий обхід римського поля, і цей обхід збігався, мабуть, з найдавнішим кордоном території міста. Воно мало в довжину п’ять римських миль (1000 кроків) на правому березі Тибру (на заході), шість миль – на лівому (сході), п’ять миль на півдні, в напрямку до Альбе-Лонге, і тільки дві милі на півночі. Після поглинання Римом кількох поселень і завоювання міст Габій та Фідене римська територія ager Romanus) обіймала собою близько 870 км².

За сто років до нашої ери Рим був оточений союзом з десяти провінцій – дві на італійських островах, дві в Іспанії, дві у країні ґаллів, дві на Балканському півострові, одна в Африці і дві в Азії. Славнозвісні римські легіони несли на щитах імперські порядки на-вколишнім народам. Треба сказати, що Вони були скоріше колонізаторами, ніж загарбниками. На своєму шляху війська встановлювали владу Риму, але життя в провінціях було побудоване майже за тими ж принципами, що й у центрі.

Десь у 111 столітті н. е. була створена перша  з відомих нам дорожна мапа. Вона являла  собою сувій 6,8 м завдовжки та 34 см. завширшки. Зображення на ній було сильно  стиснуте з півночі на південь, але доволі  точне. Римляни зобразили на цій мапі міста, дороги, стоянки римських легіонів, річки, гори й озера від Британських островів до гирла Ґанґу.

Величезною територією, яка поступово зростала, потрібно було якось керувати, збирати податки, давати наділи землі воїнам-ветеранам. Тому римські імператори розпорядилися призначити до кожного римського легіону людей особливої професії – землемірів. З 27 року до н. е. вони почали виконувати свої обов’язки, маючи для цієї мети невеликий набір вимірювальних інструментів, серед яких обов’язково були компас та сонячний годинник. Через три століття була створена спеціальна землемірна служба, яка складала мапи цен-турій – головних адміністративних одиниць Давнього Риму. Мапи карбувалися на двох мідних таблицях, одну з яких відправляли до столиці, а іншу залишали в місцевого уряду. На каменях, що стояли на межі сусідніх ділянок, часто зображувався їхній план у вигляді великого прямокутника, всередині якого був вибитий номер володіння, його юридичний статус, імена володарів і навіть сума податку, яку вони повинні були сплачувати.

Ще однією важливою турботою імперії були знамениті римські дороги. їх постійно ремонтували й підтримували в доброму стані. Цими дорогами користувалися і війська, які потрібно було терміново перекинути до місць баталій, і купці, і звичайні громадяни. Через кожну милю на римських дорогах розміщувалися кам’яні стовпи, на яких була вказана відстань між містами.

Римляни були засновниками численних фортець, які потім перетворилися на чудові європейські міста. На правому березі Дунаю  були розташовані три найвідоміших з них:  Сінгідуїн (на його місці розкинувся сучасний Белград), Аквінк, який ми сьогодні знаємо під назвою Будапешт, та Віндабона, що з колишньої фортеці перетворилася на славнозвісну столицю Австрії Відень.

Чи не тоді з’явився вислів «Усі дороги ведуть до Риму»?

Кажучи про успіхи римських географів, слід сказати, що вони здебільшого з’явилися завдяки військовим походам, які вели давні римляни. Вони вторгалися до Германії, наслідком чого було вивчення Ельби від витоку до гирла. Потім римляни почали розвідувати простори Північного моря (перше описання розташованих в ньому островів наводить Помпоній Мела у своїй праці «Про розташування землі»). Наступним кроком було завоювання басейну Дунаю, під час якого римляни вели запеклу боротьбу з даками. Набіги цього войовничого народу так непокоїли римлян, що вони навіть побудували вздовж підніжжя Південних та частини Східних Карпат величезний захисний вал понад 450 км завдовжки. Рештки цього валу потрапили у слов’янські легенди: кажуть, він виник після того, як один з легендарних богатирів (у кожного народу – свій) запряг Змія до плуга й провів глибоку борозну в землі.

Серед римських учених слід згадати Публія Корнелія Тацита, який, хоч його і вважали істориком, навів у своїх працях багато географічних відомостей. Здебільшого вони належать до розселення племен, які мешкали в Європі. Крім того, історик наводить назви найбільших річок і земель, проте ця частина його досліджень не дуже точна. Наприклад, Скандинавію він вважає островом, а Східна Європа йому, здається, й зовсім незнайома. Про цю частину континенту згадує інший римський вчений – Клавдій Птолемей, який був видатним астрономом, картографом та географом. Його «Географія», написана здебільшого за записами розповідей інших мандрівників і працями попередників, містить дані про Британію, Ірландію, найбільші річки Європи, включаючи Ра (Волгу) та Танаїс (Дон). Птолемею було відомо також про існування Китаю, з якого до Риму привозили шовк. Через лінгвістичну помилку – існуванню двох назв китайців (сери та сіни) – ця країна на його картах роздвоювалася. Китайські землі вважали тоді краєм світу, навіть не уявляючи, що по той бік океану є інші континенти.

Римляни зробили великий внесок у дослідження Африки. В західній частині Африки римське панування остаточно утвердилося при Августі, який скорив Мавританію (Марокко) і віддав її нумідійському царю Юбі. Нумідію ж (Алжир) і Триполіс приєднав до провінції Африка. В епоху розквіту Римської імперії неодноразово відбувалися походи в глиб Лівійської пустелі. Один з них відбувся у 19 році до н. е. Тоді римські когорти, очолювані легатом Луцієм Корнелієм Бальбом, просунулися далеко на південь від узбережжя Середземного моря. Дотепер не з’ясовано, чи змогли вони перетнути Сахару. Пліній Старший, що написав про тріумф Бальба, згадав про скорені ним міста і народи. Виходячи з цих відомостей, римляни минули Кідамус (сучасний Га-дамес). Цікаво, що, за повідомленням Плінія, їм зустрілося кілька річок, які в наш час давно вже висохли. Французький археолог Анрі Лот, вивчаючи текст Плінія, припустив, що римляни пройшли нагір’я Ахаґґар і досягли річки Ніґер.

Пізніше римляни влаштували ще кілька походів в глиб Африки. Наприкінці І століття н. е. відбулося відразу два походи на південь. Близько 75 року Септимій Флакк після тримісячної подорожі прибув до країни ефіопів, а Юлій Матерн майже одночасно з ним досяг «ефіопської землі Агісімби, де збираються носороги». В басейні Нілу успіхи римлян також були помітними: вони ознайомилися з окраїнами Ефіопського нагір’я, обстежили річки Атабара й Блакитний Ніл. Експедиція, що її послав Нерон восени 61 року, досягла царства Мерое, у якому на римлян чекав гостинний прийом. Місцеві володарі навіть дали їм військовий ескорт та рекомендації для спілкування з вождями племен, що мешкали на півдні від їхніх володінь.

Рим приніс підлеглим територіям жаданий мир та спокій. Римські пікети охороняли від кочівників культурні поселення по всій лінії від Марокко до Кіренаїки на кордонах Єгипту. Провінції, які на початку римської історії вороже ставилися до метрополії, згодом стали цінувати життя в імперії, бо римські закони забезпечували рівність усіх громадян і не обмежували розвиток окремих територій.