Читать книгу Країни світу. Африка. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 11

Алюмінієвий Берег – так можна було б назвати (за аналогією із Золотим Берегом) західноафриканську країну Гвінею. Ця держава має найбільші на планеті поклади бокситів – понад третину світових запасів. Окрім цього, золото, алмази, залізну руду… Гвінея живе завдяки багатим надрам. Правда, живе поки що зовсім небагато, якщо не сказати бідно. Вона залишається в списку найменш розвинених країн світу.

Територія Гвінеї в різний час входила до складу різних імперій – спочатку була частиною держави Гана, потім – Малі. З XVI ст. одну частину Малі захопила сонгайська імперія Гао, а іншу – держава народу фульбе під назвою Текрур. Тодішні мешканці цих земель не підозрювали про боксити і не знали, що таке алюміній. Вони займалися сільським господарством та завоюванням територій. Європейці поширили тут работоргівлю – на узбережжі довгий час тривало змагання між англійськими, французькими та португальськими работорговцями. Після заборони работоргівлі країна стала приваблювати торгівців «живим товаром» навіть більше, сталося це через те, що в районі Гвінеї сильно порізаний берег – він забезпечував надійне прикриття «неофіційним» суднам работорговців, на які полювали британські воєнні кораблі.

На гвінейському ринку

Згодом європейські купці освоїли торгівлю арахісом, пальмовою олією, каучуком. Вони жили переважно на узбережжі й платили данину місцевим вождям. Вожді бажали отримувати все більше, купці не хотіли платити взагалі нічого. Це протистояння завершилося на користь купців – в середині XIX ст. Франція встановила протекторат над частиною Гвінеї, а в 1895 р., після тривалого опору, вся територія сучасної Гвінеї увійшла до Французької Західної Африки. У 1905 р. було остаточно встановлено кордони Французької Гвінеї, що стала окремою колонією. Французькі правителі не дуже чемно поводилися з корінним населенням. Гвінейці мали платити подушний податок, їх примусово залучали до неоплачуваних громадських робіт. До середини XX ст. Франція надала жителям колонії більше політичних прав, і гвінейці не забарилися з їх реалізацією, проголосувавши на референдумі 1958 р. за незалежність.

Позбавившись означення «французька», республіка Гвінея втратила й кваліфікованих спеціалістів, інвестицій, ринку збуту своїх товарів. Довелося все починати з чистого аркуша. Певний час Гвінеї надавали допомогу СРСР та Китай, і молода країна намагалася перейняти їхній соціалістичний досвід. Гвінейці швидко провели націоналізацію в промисловості і сільському господарстві. Це так само швидко призвело до застою в економіці. Керівництво країни ліквідувало приватну торгівлю, і лише на початку 1980-х років цей вид діяльності було реабілітовано. Дев’яності роки ознаменувалися переходом до багатопартійної системи та ринкової економіки. Нині Гвінея є членом ООН, Організації африканської єдності та Економічної спільноти західноафриканських країн. Налагоджено дипломатичні стосунки з Францією.

На сучасному етапі Міжнародний валютний фонд оцінює економічну діяльність країни як задовільну: почалося зростання ВВП, держава втримує інфляцію (грошовою одиницею країни є гвінейський франк), але в списку проблем залишається величезний зовнішній борг, низький рівень життя населення. Серйозною загрозою економіці та політичній стабільності Гвінеї є великий і практично безперервний потік біженців із сусідніх країн Сьєрра-Леоне та Ліберії, охоплених громадянськими війнами. Кількість їх особливо зросла наприкінці XX ст. Біженці загострюють ситуацію зі станом охорони здоров’я, а ця галузь і так перебуває не в найкращому стані: у Гвінеї дорогі медикаменти, бракує кваліфікованого медичного персоналу.

Гвінейці за молитвою

Гвінея має територію у 245,9 тис. км², яка розділяється на чотири фізико-географічних райони, населені різними етнічними групами. Нижня, або Приморська, Гвінея розташована на заході – район товарно-експортного землеробства. Це плоска низовина, де вологий сезон триває довше, ніж в інших районах. Тут живуть переважно представники народу сусу. В цьому районі розташована й столиця Конакрі (700 тис. мешканців), яка є головним портом країни. В Середній Гвінеї переважають савани, які перетинає пісковиковий масив Фута-Джаллон з мальовничими гірськими луками. Район заселений народом фульбе, який традиційно займається скотарством на цих луках. У долинах рік, які беруть свій початок у Середній Гвінеї, вирощують рис, маніок та інші культури. На схід від масиву Фута-Джаллон, в басейні річки Нігер, лежить Верхня Гвінея. Це район саван, заселений переважно землеробами малінке. Лісова Гвінея, де мешкає багато дрібних народностей, розташована на північному сході – тут разом із саваною збереглися й тропічні ліси.

Розмаїття етнічних груп у Гвінеї (загальна кількість населення 7,6 млн чоловік) нерідко призводить до того, що вони не розуміють один одного (в прямому і в переносному значенні). Так, ще й досі не подолано ворожнечу за політичне панування в країні між землеробами малінке і сусу, які говорять на мовах манде, і скотарями фульбе. Окрім названих народів, у Гвінеї проживають малочисельні народності лома, герзе, кісі та ін. Місцеві мови настільки різняться, що навіть гвінейці, які живуть у сусідніх районах, інколи не в змозі порозумітися. Не завжди рятує й офіційна французька мова, яку знають не всі, особливо в сільській місцевості.