Читать книгу Країни світу. Африка. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 5

Ботсвана – це маленьке економічне диво Африки. За півсторіччя країна обернулася з бридкого каченяти на білого лебедя з алмазною короною. Ботсвана швидко змінила ярлик бідної колонії на звання квітучої країни Південної Африки. І це всупереч тому, що вона не має виходу до моря, розвиненої промисловості, що її землі – безкрая пустеля й суха савана, що вирощує пристойні врожаї на самому ентузіазмі.

Ботсвана – яскравий приклад економічної стабільності й стійкої демократії в Африці. Окрім того, це країна дивовижна і незвичайна з усіх поглядів. Вона зберегла унікальну дику природу і навіть, якщо вірити місцевій легенді, залишки первородного хаосу, з якого починався світ (це пагорби Тсодило – поодинокі шматки скельної породи, що, немов маяки, височать над поверхнею пустелі). Одним із найбільших недоторканних осередків дикої природи у всій Африці вважається дельта головної ріки країни – Окаванго, яка повільно «мандрує» пустелею Калахарі, що вкриває більшу частину території Ботсвани. І пустеля, і річка незвичайні: в пустелі процвітає різноманітна флора, а річка губиться серед пісків, так і не добігши до океану. Калахарі не є класичним зразком пустелі, її назву часто вживають з епітетом «зелена», оскільки численні піщані бархани й дюни (наявність заліза у грунті надає їм червоного кольору) сусідять із ділянками високих трав та заростями чагарників. Справжні «плантації» кактусів в період цвітіння створюють враження суцільного оазису. Часто-густо, особливо у віддалених районах, можна побачити акації, баобаби, хлібне дерево, дерево мерула, сік плодів якого нагадує вино. Сезон дощів не обминає Калахарі – з липня по вересень довгоочікувані опади рятують пересохлі річки й озера. Однак сухий сезон стирає усілякі нагадування про вологу, приносить піщані бурі та урагани.

На вулицях столиці країни – Габороне

Калахарі в прямому розумінні слова поглинає річка Окаванго (в перекладі – «річка, що ніколи не знаходить моря»). Їй, народженій на пагорбах Анголи, доводиться розчинитися в дюнах, утворивши на прощання 15 тис. км² мальовничого лабіринту з лагун і каналів у північно-західній Ботсвані. Ця найбільша у світі внутрішня дельта багата живою природою. Верхня її частина являє собою зарості очерету, переважно папірусу, або постійно вкриті вологою ділянки. Це болотисте середовище уподобали бегемоти, крокодили, деякі антилопи, а також численні види птахів. Низини дельти вкриті акаціями та заливними луками, куди приходять у пошуках їжі зебри, буйволи, слони, антилопи. А за ними, з тією ж метою, – леви, леопарди, гієни.

Бушмени, яких за різними оцінками залишилося від 25 до 50 тис. чоловік, – унікальне плем’я мисливців і збирачів, котрим якось щастить виживати в засушливих частинах Калахарі, де не так уже й просто знайти навіть об’єкт полювання. Назву племені, що означає «люди кущів, заростів», дали голландські поселенці. Бушмени ніколи не розлучаються з луком, який стає в нагоді не тільки під час полювання, а й править за музичний інструмент під час виконання обрядів. Окрім полювання та збирання, бушмени схильні до зображального мистецтва. Різнокольорові малюнки на скелях, залишені їхніми предками, – одні з найдавніших пам’яток культури. Сьогоднішні бушменські таланти захоплюються більш вишуканим мистецтвом – художнім гравіюванням на шкаралупі страусових яєць, що використовуються як посуд.

На противагу численному дикому світу, людей на землі Ботсвани не так багато. Густота населення тут – одна з найнижчих у світі. На території в 600 тис. км² мешкає всього 1,6 млн чоловік, більше 10 % з них – у столиці Габороне. Близько 90 % жителів країни – це народ тсвана (іменем якого названа країна), котрий підрозділяється на вісім груп. Найбільша з них плем’я нгвато, яке займає значні території на північному сході. У пустелі Калахарі і в дельті Окаванго живе нечисленний і, мабуть, найбільш загадковий народ Африки – кочовики-бушмени, в деяких північних районах ховається від цивілізації ще одне кочове плем’я – готтентоти.

Наскальний живопис бушменів

Саме бушмени й готтентоти вважаються залишками корінного населення території сучасної Ботсвани. Тільки наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Їхній спокій порушили тсвана, які зайняли області савани та більш-менш привабливі частини Калахарі, витіснивши корінне населення в глиб пустелі. Згодом на невеликі шматки родючих земель зазіхали так звані африкандери (нащадки перших європейських, переважно голландських, колоністів у Південній Африці), з якими у 1820–1870 рр. тсвана мали постійні сутички. У 1876 р. вожді племен тсвана, страждаючи від непомірних апетитів африкандерів, звернулися з проханням до верховного комісара Великої Британії в Південній Африці взяти їхній народ під свою опіку. В 1885 р. Британія остаточно перемогла африкандерів, і територія, населена народом тсвана, була оголошена її протекторатом Туманного Альбіону під назвою Бечуаналенд.

Жив протекторат досить мирно, але бідно. У 1966 р. він також мирно, без кривавих повстань, здобув незалежність і розпрощався зі старою назвою. А через рік стало зрозуміло, що Ботсвані час прощатися і з епітетом «бідна»: на заздрість англійцям тут раптом знайшлися алмазні розсипи. Тож свій добробут жителі країни почали будувати на алмазних підвалинах. До подарунка природи додалося виважене керівництво державою, що забезпечило впевнене економічне зростання. І головне – мешканці Ботсвани вирішили, що своє відвоювали у XIX ст. Доки сусіди бігали зі зброєю в руках, вони розвідали, окрім алмазних, поклади мідно-нікелевих руд, кам’яного вугілля та інших корисних копалин, потроху почали освоювати промисловість (складання авто та ін.), знайомитися зі світовими досягненнями в галузях зрошення полів та розведення худоби.

Не завдяки, а всупереч природі в Ботсвані вирощують внутрішні (кукурудзу, просо та боби) і в обмеженій кількості товарні культури – бавовник, арахіс і соняшник. На початок XXI ст. Ботсвана посідає друге місце на африканському континенті за середнім річним доходом на душу населення, поступаючись лише індустріально розвиненій Південно-Африканській Республіці.

Алмази становлять 70 % експорту Ботсвани, тобто приносять стійкий прибуток країні та забезпечують стабільність місцевих грошей, які мають назву «пула». На мові сетсвана, що разом з англійською має статус офіційної, «пула» означає «дощ». Чому тсвана саме так назвали свою грошову одиницю? Вони дали їй ім’я найдорожчого. А найдорожче в пустелі, дорожче за алмази, – це, звичайно, вода, волога.

У Ботсвані знаходиться штаб-квартира Співтовариства розвитку Півдня Африки. Підтримуючи діяльність миротворчих сил ООН в конфліктних районах континенту, жителі Ботсвани, які на своїй землі уникають конфліктів, здобули звання найбільш спокійних та розсудливих націй серед усіх африканців.

Народ тсвана традиційно займається скотарством

Пустеля Калахарі

Розсудливо підходять вони і до туризму – майже не рекламують себе, дотримуючись принципу, – хай приїде мало відвідувачів (менше нашкодять природі), проте заплатять за це багато грошей. Сафарі в Ботсвані вважається вишуканою розвагою заможних людей, та й в ресторанах ціни не нижчі за європейські. Гостям запропонують відвідати національні парки Імебок, Чобе, Нцкай-Пан, а також печери Гчвихаба (в південній Африці печери – велика рідкість), де, за легендами, сховані скарби, пагорби Тсодило, музей-меморіал Хами III, вождя нгвато. Проте за межами будь-якої екскурсії залишиться розповідь про економічне зростання країни – її жителі не люблять вихвалятися.