Читать книгу Країни світу. Африка. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 6

«Ми живемо в країні чесних людей», – можуть по праву заявити мешканці невеликої західноафриканської держави Буркіна-Фасо. І не тому, що впевнені в кожному громадянинові на сто відсотків – просто сучасна назва їхньої вітчизни перекладається, як «країна чесних (непідкупних) людей». Вона парадоксально поєднує статус своєрідного культурного центру Африки з найвищим у світі рівнем безграмотності. Крім того, їй поки що ніяк не вдається покинути сумну десятку найбідніших країн.

Своє сучасне ім’я Буркіна-Фасо отримала лише двадцять років тому. Час від часу ця територія змінювала і назви, і володарів. В XI ст. на землях нинішньої Буркіна-Фасо почали виникати держави народностей мосі, до XIV ст. остаточно оформилися їхні королівства – Уагадугу, Ятенга, Тенкодого і Фадан-Гурма – із сильною адміністративною системою та традицією божественного походження правителя. Найвпливовішим з них вважалося Уагадугу, назву якого (і частково – територію) успадкувала сучасна столиця країни.

Держави мосі достойно відбивали численні напади з боку сусідніх народів. Але до XIX ст. ці королівства помітно ослабли. Вони не могли протистояти натиску європейців, які, закріпившись на узбережжі, почали просуватися у внутрішні райони. На початку XX ст. контроль над володіннями мосі остаточно встановили французи, проголосивши цю територію своєю колонією. Її ділили, перейменовували, частинами включали до складу інших колоній (Берег Слонової Кості, Нігер), а в 1947 р. вона нарешті була відновлена у своїх межах як «заморська територія» (фактично – колонія) Франції під назвою Верхня Вольта.

Маленькі мешканці Буркіна-Фасо

Територією сучасної Буркіна-Фасо течуть три річки-сестри – Чорна, Біла та Червона Вольта (вони є найбільшими водними артеріями країни), які на території сусідньої Гани зливаються, утворюючи величезну ріку Вольту. Колишня назва країни якраз і була дана їй через те, що тут розташовані ці три головні витоки р. Вольта.

З 1960 р. Верхня Вольта, здобувши незалежність, жила при військовому режимі, постійних переворотах і однопартійному уряді. У 1984 р. Її було перейменовано в Буркіна-Фасо, а в 1992 р. відбулися перші багатопартійні вибори, проте і нині політичний небосхил часто затягується хмарами нестабільності. Не може похвалитися держава й економічними досягненнями – вона вважається однією з найменш розвинених країн світу. Цьому «сприяє» віддаленість від моря, малородючі землі, погодні примхи. Хоча територія Буркіна-Фасо (274 тис. км²) – це переважно типова савана з високими травами, тут часто виникають проблеми з вологою. Справа в тому, що клімат країни характеризується трьома порами року: прохолодний сухий сезон (листопад – березень), спекотна суха пора (березень – травень), спекотний вологий сезон. Період з березня по травень найважчий і для людей, і для тварин (тут живуть слони, гіпопотами, буйволи, антилопи), і для культурних рослин. На півночі спеку та сухість посилює ще й гість із Сахари – вітер харматан.

Типове сільське поселення

Більшість мешканців країни працюють на плантаціях

Буркіна-Фасо має статус аграрної країни, проте сільське господарство тут малопродуктивне: експортні культури вирощуються в невеликій кількості, бракує техніки й кваліфікованих агрономів. Головні статті експорту Буркі-на-Фасо – очищена бавовна, яка в 90-х роках минулого століття приносила понад дві третини експортних надходжень, а також арахіс, кунжут, цукрова тростина. Але через обмежену площу орних земель та періодичні сильні засухи жителі не можуть навіть приблизно прогнозувати, яким буде врожай і чи буде він взагалі. Така ж ситуація і з культурами внутрішнього споживання – кукурудзою, просом, бататом. У тваринництві заважає робити прогнози небезпечна муха цеце, що переносить сонну хворобу. Швидко відправляється за кордон золото, поклади якого інтенсивно освоюються, але навіть цьому дорогоцінному металу не під силу залатати діри ані в бюджеті країни, ані в кишенях її громадян. Що вже й казати про менші за розміром і значенням запаси марганцевої руди, цинку, свинцю, нікелю, фосфоритів.

Дерев’яний ідол і ритуальна маска – зразки західно-африканської культури

Не чекаючи, доки в рідній державі запрацює механізм ринкової (або хоч якої-небудь) економіки, значна частина жителів Буркіна-Фасо вирушає розвивати економіку сусідніх Кот-д’Івуара та Гани. І робить це переважно на плантаціях кави й какао. В перервах робітники не читають ні газет про життя на батьківщині, ні листів від рідних – бо читати не вміють. Сьогодні рівень письменності серед дорослих дорівнює тут усього 20 % (населення країни – трохи більше 11 млн), що забезпечує Буркіна-Фасо сумне «звання» найбільш безграмотної країни світу.

Буркіна-Фасо шукає підтримки в інших країн – отримує фінансову допомогу від Франції та Фонду розвитку ЄС, є членом ООН та Організації африканської єдності. Разом з 15 іншими країнами Західної Африки має спільний Центральний банк і грошову одиницю франк (африканський франк), який повністю конвертується стосовно французького франка.

Із французами мешканців Буркіна-Фасо єднає не тільки спільне минуле, державна мова та гроші, а й потяг до кінематографа. З 1960 р. в її столиці Уагадугу (690 тис. мешканців) раз на два роки проходить найбільший на континенті фестиваль африканських фільмів, що подарував країні звання культурного центру Африки. Пальму першості серед західноафриканських колег, попри фінансові труднощі, впевнено утримують кінематографісти Буркіна-Фасо. Вони створили декілька найбільш вдалих у Західній Африці фільмів. Ці стрічки переважно про рідний край, про «країну чесних людей», яких автори хотіли б бачити ще й забезпеченими та щасливими.