Читать книгу Країни світу. Африка. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 4

Республіка Бенін – це невеличка держава в Західній Африці, яка вважається однією з найблагополучніших африканських країн. Напевне, саме цьому люди тут дуже відверті, доброзичливі й веселі. Вони навіть на вулицях ходять пританцьовуючи. Маленькі діти просто неба влаштовують дивовижні концерти, співаючи «Йово-йово, добрий вечір, йово-йово, як справи, йово-йово, велике спасибі…» Зміст цієї нехитрої пісеньки легко зрозуміти, і адресована вона всім іноземцям. У Беніні будь-кого – і європейців, і китайців, і індійців – називають «йово», що є перекрученим французьким «je veux» – «я бажаю».

Територія Беніну тягнеться від узбережжя Гвінейської затоки у глиб материка на 670 км, площа її становить 112,6 тис. км². На заході держава межує з Того, на північному заході – з Буркіна Фасо, на півночі – з Нігером, на сході – з Нігерією. На пів дні бенінська територія омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану. Прибережна смуга, що належить Беніну, становить 125 км. Територія країни поділяється на чотири фізико-географічні пояси. Вздовж берега тягнеться пласка піщана низина 1,5–5 км завширшки. Позад неї розкинулися лагуни та болота. Дві з лагун, Нокуе та Ахеме, мають вихід до моря. Далі на північ знаходяться невисокі плато заввишки 200–400 м. На них розташовані ліси та савани. Деінде тут можна зустріти невеликі гори та низини з болотами. Все це складає Нижній Бенін. По цій частині країни з півночі на південь до Гвінейської затоки течуть річки Моно і Веме. На півночі, у Верхньому Беніні, здіймається ще одне плато висотою понад 500 м. Північно-західну його частину займають вкриті лісами гори Атакора. В цих горах розташована найбільша височина країни, яка дорівнює 635 м над рівнем моря. Тут течуть декілька приток великої африканської річки Нігер – Аліборі, Мекру, Сото та інші. А по самому Нігеру проходить південно-східний кордон держави. Решта території плато вкрита саванами.

Бенінські жінки

У південних прибережних районах Беніну клімат екваторіальний, пекучий і вологий, із середньорічною температурою +27 °C. Спеку дещо стримують морські бризи. Для країни характерні два сезони тропічних дощів – із середини березня до середини липня і з середини вересня до кінця листопада. У північних районах клімат змінюється на субекваторіальний. Тут середньомісячні температури коливаються від +24 до 30 °C, а один сезон дощів триває з квітня по жовтень. Протягом року в середньому випадає від 800 до 2000 мм опадів.

На жаль, природний світ Беніну нині доволі бідний. Колись більшу частину країни займали пишні тропічні ліси, але тепер вони майже всі знищені. Їх місце зайняли пальми, висаджені для одержання пальмової олії. Рештки дикої флори і фауни збереглися лише в заповідниках на півночі країни. Серед них найбільшими є міжнародні заповідники «Парк Дубль-Ве» та Пенджабі. Тут живуть слони, бегемоти, дикі буйволи, гепарди, антилопи, дикі свині, мавпи і леви. Втім, побачити їх не завжди щастить. Налякані тварини ховаються від відвідувачів.

На території сучасного Беніну люди жили ще за кам’яної доби, але історичні відомості беруть початок у XIV ст. Відомо, що в той час центральні і північні райони Беніну ввійшли до держави Боргу, яку утворили народу барібу, що прийшли сюди з території сучасної Нігерії. А в південній частині країни тоді жили народи фон і аджа. За легендою, аджа прийшли сюди ще у XII–XIII ст. і заснували тут велике селище Алладу. Із часом вони утворили королівство Велика Ардра. На початку XVII ст. спадкоємці королівського трону почали сварку за престол. Сини покійного короля Кокона змушені були залишити столицю. Далі на південний схід від Аллади, на узбережжі вони заснували декілька нових держав. Одна з них називалася Мала Ардра. Із часом тут з’явилися португальці. Вони побудували торговельну факторію Порто-Ново. Ця назва збереглася на карті донині. Вона належить одному з найбільших міст Беніну. Друга держава була розташована в зоні саван і дістала назву Абомей, або Дагомея. Саме від неї пішла застаріла назва сучасного Беніну, яку він мав до грудня 1975 р. Вигнанці аджа швидко змішалися з місцевими племенами йоруба й утворили новий народ – фон.

Поселення на узбережжі Гвінейської затоки

Добробут Дагомеї тримався на торгівлі рабами. Озброєні загони племені фон здійснювали напади на невеликі сусідні племена. Вони захоплювали бранців і продавали їх європейським работоргівцям через посередників у Великій Ардрі. Там утворився найбільший у Західній Африці ринок невільників. У XVII ст. звідси щорічно на плантації Нового Світу відправляли до 20 тис. рабів. У 1720 р. один з правителів Дагомеї вирішив продавати рабів безпосередньо європейцям, але наразився на опір посередників. Тоді він захопив чотири південні держави, що заважали виходу Дагомеї до моря. Вільним залишився лише Порто-Ново, але його правителі відтепер сплачували народу фон данину.

На старовинних картах узбережжя сучасного Беніну позначалося як Берег невільників. Про работоргівлю тут нагадують старовинні фортеці, де ховалися работоргівці від нападів тубільців та піратів.

Скривджені правителі чотирьох завойованих країн звернулися до короля сильного королівства Ойо, що утворили на півдні від Абомея племена йоруба. Його король пішов війною на небезпечного сусіда і в 1738 р. завоював столицю супротивника. Відтоді аж до 1820 р. королі Дагомеї вимушені були сплачувати данину йоруба. Під час битв ставку короля Дагомеї охороняли жінки-воїни. Вони брали участь і в запеклих битвах з європейцями. Одного разу французи були цілком деморалізовані, побачивши перед собою розлючених голих і чорношкірих «амазонок» зі списами.

На початку ХІХ ст. вивіз рабів з Дагомеї скоротився до 10–12 тис. чоловік на рік, а в 1830 р. работоргівлю було заборонено. Але остаточно це жахливе явище змогли припинити лише в 1885 р.

Багато в чому поліпшити стан справ вдалося королю Гуезо, який вирішив поповнювати свою казну за рахунок вироблення пальмової олії. Він уклав угоду з французькою компанією «Віктор Режі і Сіпрієн Фабр». У 1851 р. за посередництва цієї компанії Гуезо уклав договір про союз із Францією, бо боявся проникнення в країну англійців. Відтоді Дагомея стала французькою колонією, якою залишалася до 1960 року.

Після Другої світової війни під тиском антиколоніального руху Франція була вимушена надати Дагомеї право на своє представництво у французькому парламенті і створення власної Національної асамблеї. У 1960 р. країна була проголошена незалежною Республікою Дагомея. На жаль, дагомейські політичні лідери довгий час були не в змозі поділити владу. З 1960 по 1972 р. у незалежній державі 10 разів змінювався уряд і відбулося 5 воєнних переворотів. Останній, одинадцятий, переворот у 1973 р. влаштував майор Матьє Кереку. Він проголосив себе президентом і очолив уряд, а через два роки проголосив себе прибічником соціалізму. Президент-узурпатор вирішив будувати «марксистсько-ленінську» державу, націоналізував більшість банків і підприємств, укріпив взаємовідносини з країнами соціалістичного табору, особливо з Китаєм. Державу почали називати Народною Республікою Бенін.

Традиційне бенінське житло

Але в 1989 р. у Беніні почалися демократичні перетворення. В 1990 р. була прийнята нова конституція, відбулися прямі вибори президента за участю всіх політичних партій і угруповань. Країну знов перейменували, на цей раз на Республіку Бенін. Як свідчить назва і останні внутрішньополітичні перетворення, Бенін є демократичною республікою на чолі з президентом. Законодавчим органом є Національна Асамблея – однопалатний парламент. Республіка має членство в Загальній афро-маврикійській організації, Економічній спільноті держав Західної Африки, Організації африканської єдності (ОАЄ), ООН, входить до Міжнародного валютного фонду.

Країна поділена на 6 провінцій. Її столицею вважається Порто-Ново, де мешкає 179 тис. жителів, але резиденцією президента та уряду є більш велике місто-порт Котону з на селенням 536,8 тис. чоловік. Тут також містяться всі урядові установи та іноземні посольства. Великими містами в Беніні вважаються головний економічний центр північної області Параку (103,6 тис.), Джуту (136,5 тис.), Абомей (54,4 тис.) і Натітінгу (50,8 тис.).

Бенін входить до зони використання французького франка – грошової одиниці заморських департаментів Франції, тому як державну грошову одиницю використовує так званий франк КФА, тобто франк Африканської Фінансової Спільноти. 100 франків КФА дорівнює одному французькому франку.

У республіці проживають 6,5 млн чоловік. Дві третини з них сконцентровано на півдні країни. Як у більшості африканських держав, населення тут складається з досить великої кількості племен, котрі відрізняються одне від одного мовою та звичаями. В країні мешкають три групи народів: еве, йоруба та гур, які об’єднують близько 42 народностей. До групи еве входить найчисленніший у Беніні народ фон (або дагомейці) та споріднені з ним племена аджа, аізо, педа, міна і пла. Їхня кількість становить близько 60 % населення. На півдні, здебільшого в містах, живуть йоруба (9 %). До групи народів гур належать баріба і сомба. Разом вони становлять 15 % населення. Інші племена мають дуже незначну кількість. Крім того, у державі постійно проживають близько 5,5 тис. європейців. Офіційною мовою вважається французька, але дуже поширені мови фон, йоруба і хауса.

Близько 70 % населення сповідують язичницькі вірування і полоняються племінним богам. Християн у країні всього 15 %, приблизно стільки ж і мусульман.

Традиційні бенінські аплікації

Саме Дагомея вважається батьківщиною знаменитого культу вуду, якому Голівуд присвятив багато фільмів жахів. Можливо, завдяки цьому він набув досить багато послідовників, які водночас можуть бути і християнами. Доволі часто в сімейних обрядах бенінців присутні як християнські, так і ритуали вуду. А взагалі у світі існує близько 50 млн прибіч ників цієї релігії. Правда, деінде, вуду змінила назву. На Кубі її називають сантерія, а в Бразилії – макумба. У чистому вигляді обрядів вуду, мабуть, вже зустріти не можна, бо на них вплинуло не тільки християнство, а й деякі ритуали, які завезли в Африку нащадки колишніх рабів з Вест-Індії. Мовою фон «вуду» означає «божество» або «дух». Таких духів дуже багато, і їхні імена можуть бути різними, бо різні племена поклоняються різним божествам. У народів фон та йоруба найголовнішим у культі вважається Легба – кульгавий охоронець воріт у потойбічний світ. Щоб дістатися до духів, треба увійти до цих воріт, а того можна досягнути через певні ритуали і транс. Як це робиться, сказати дуже важко, бо вудуїсти охороняють свої ритуали. Але людей, що підпали під вплив ритуалу, побачити можна, бо вони втрачають можливість вільно рухатися. Досить легко в місцевих чаклунів можна купити різні амулети або мазі, що роблять людину недоторканною для чиєїсь злої волі. В основі цього, безумовно, полягає психічний вплив на людину та різні напої, які можуть впливати на фізичний і психологічний стан людей.

Але серед місцевих релігійних культів у Беніні існують і не такі жорстокі у своїй забобонності. Племена барба і самба, наприклад, віддають перевагу культу бога Землі, через якого вони намагаються підтримувати зв’язок з матінкою-землею та впливати на врожаї.

У містах Беніну проживає близько 42 % його мешканців. Це є природним, бо він вважається аграрною країною. Сільське господарство тут – основна галузь економіки та головне джерело експорту. Чільне місце посідає вирощування олійної пальми. Під неї відведені великі плантації. Крім того, вирощується бавовник, кава, какао, арахіс, кукурудза, маніок, ямс, просо, сорго. У північних районах охоче саджають тютюн.

У тваринництві головна увага приділяється великій рогатій худобі, козам, вівчарству, свинарству, птахівництву. На півдні, в лагунах та на морському узбережжі виловлюють багато риби.

На цій базі працює велика кількість підприємств з переробки сільськогосподарської сировини, а також текстильна промисловість.

Країні дуже бракує корисних копалин, але нещодавно на морському дні, поблизу узбережжя, була знайдена нафта.

Франція досі залишається основним торговим партнером Беніну. Звідти надходять основні інвестиції в економіку країни. Однак поступово розвиваються стосунки з Лівією, Марокко, Бразилією, Португалією, Таїландом і Китаєм. Щорічний прибуток держави від експорту сягає 300 млн доларів.

Одним з найвідоміших наслідків діяльності чаклунів вуду вважається перетворення мерців на зомбі. Такий «ходячий небіжчик» може нібито не тільки рухатися, а й виконувати накази людини, що заподіяла йому таке. На початку 80-х рр. минулого століття професор Уейд Девіс пояснив, що в цьому випадку відбувається. Людині дають отруту, вироблену з дуже отруйної риби фугу або її родичів, що досить розповсюджені у світовому океані. Ця отрута паралізує жертву, і родичі вважають її померлою. Потім жертву ховають, а через деякий час чаклун визволяє її з могили і дає їй дурман. Від цього людина повністю не усвідомлює, хто вона, і робить усе, що їй наказують.

У маленькому Беніні багато на що можна подивитися туристам. Тут є все, щоб одержати яскраві враження та відпочити на чудових і дуже чистих пляжах. В Абомеї розташований королівський палац Фон, який прикрашають унікальні бронзові барельєфи. ЮНБСКО оголосило їх об’єктом всесвітнього культурного спадку. Крім того, тут можна побачити цікаві експозиції – інкрустовані черепи, предмети культу вуду та інші дивні речі. В Етнографічному музеї Порто-Ново зібрана рідкісна колекція культових предметів народу йоруба. У Храмі пітонів м. Уіда змії повзають повсюди. Дуже цікавим є й містечко Ганв’є, де всі його 12 тис. жителів мешкають у бамбукових домівках на палях, що стоять посеред озера Нокує. Воно виникло ще у XVIII ст., коли на місцеве плем’я тофіну часто нападали дагомейці. Воїнам фон було суворо заборонено входити у воду, тому місцеві жителі і надумали перехитрити їх у такий спосіб.

Поселення на палях

Велике задоволення гості країни дістають від численних фестивалів пісні та танців, дуже яскравих і незвичних для європейців. У містечку Бокумбе кожні чотири роки проводиться фестиваль, під час якого його учасники завзято б’ють один одного батогами. Ця битва має ритуальний характер. А якщо пощастить, можна потрапити і на змагання чаклунів, не тільки з Беніну, а й із сусідніх країн.