Читать книгу Курячі брехеньки і билиці - Лідія Гулько - Страница 4

Жили-були Дід і Баба. І була у них рябенька Курочка. Одного чудового дня Курочка знесла яєчко. Не золотеньке, а простеньке. З гнізда Курочка не зійшла, а сиділа, сиділа на ньому – і заснула.

Яєчко під Курочкою нагрілося. З нього вилупилося жовтеньке Курчатко.

Вибралося Курчатко з-під матусі, зіскочило з гнізда – і гайда у двір.

У дворі вештався Песик.

Песик побачив Курчатко і чемно привітав його з днем народження:

– Гав! Гав!

Але Курчатко не розуміло собачої мови. Воно злякалось – і дременуло на город.

Поміж високим огудинням гарбузів, огірків, кавунів та диньок гуляла Киця. Побачила Киця Курчатко і неймовірно зраділа. Лагідно привітала його:

– Няв! Няв!

Курчатко подумало, що то страшний хвостатий звір. Воно побігло світ за очі. Добігло, захекане, аж до річки Кодими. Опустило дзьобика у воду.

Раптом із води вигулькнула Жабка.

– Ква! Ква!

Курчатко відкинуло ніжки від страху. Все ж підскочило – і драла в бік левади. Несподівано побачило дядечка Їжака.

– Хру! Хру! – привітав Курчатко із днем його народження мудрий дядечко Їжак.

Курчатко – шусть у густу траву.

Тихенько сиділо там і тремтіло.

Рябенька Курочка нарешті проснулася. Розправила крила, звелась на лапи. Зирк під свій пушок, що на животику, – а там пуста шкаралупка. Ой, лишенько! Курочка у розпачі довго і голосно кудахкала. Потім зіскочила з гнізда, метнулась у двір. І до Песика:

– Песику, Песику, ти бачив мою дитинку?

– Так, рябенька Курочко, бачив твою дитинку. Я чемно привітав її з днем народження. Та воно, нерозумне, дременуло на город. Гав! Гав!

Кинулась Курочка на город. За нею біжить Песик.

Поміж високою огудиною ходить Киця. Курочка до Киці:

– Кицю, Кицю, ти бачила мою дитинку?

– Так, рябенька Курочко, бачила. Я лагідно її привітала: «Няв, няв». Але Курчатко побігло до річки.

Біжить Курочка далі. За нею ледве встигають Песик і Киця. Прибігла невтішна мати до річки – немає на березі Курчатка. Курочка до Жабки.

– Жабко, Жабко, ти бачила мою дитинку?

Жабка сумно відповідає:

– О, люб’язна рябенька Курочко, твоя дитинка дременула на леваду. Ква! Ква!

Розклала Курочка крила і перевальцем біжить у бік левади. За нею поспішають, не відстають, Песик, Киця і Жабка.

Назустріч Курочці виходить дядечко Їжак. Курочка до нього:

– Мудрий дядечку, ти бачив мою дитинку?

– Так, бачив. Хру, хру.

– І де вона?

– Не знаю. Хру, хру. Курчатко було тут. Я чемно привітав його з днем народження. Але воно враз зникло.

Рябенька Курочка заголосила:

– Кво-кво, кво-кво, де ти, моя нерозумна дитинко? Відгукнись!

Зашелестіли тоненькі травинки, колихнулися грубіші стебла. З густої трави вибралося… Ну, звичайно, наше Курчатко.

Рябенька Курочка кинулась до своєї дитинки. Пестила її, голубила. Вибирала дзьобом із жовтенької сукенки патички і листочки.

Курчатко тулилося до матусі. Плаксивим голосом жалілося:

– Мене лякали оті страшні звірі.

Воно направило крильце на Песика, Кицю, Жабку і дядечка Їжака.

Курочка лагідно повчала:

– Дитинко, Песик, Киця, Жабка і мудрий дядечко Їжак – твої друзі. Шануй їх і чемно з ними вітайся.

– Ців, ців, – обізвалося Курчатко до своїх нових друзів. Ще й низенько їм вклонилося.

– Гав! Гав! – відповів Песик.

– Няв! Няв! – відповіла Киця.

– Ква! Ква! – відповіла Жабка.

– Хру! Хру! – відповів дядечко Їжак. І мудро порадив: – Тримайся, крихітко, своєї матусі доти, поки не навчишся ловити різних жуків, мух і комарів.

…З хатинки у двір, обсаджений мальвами і флоксами, вийшли Дід і Баба. Старенькі голосно на всі боки скликали своїх тварин:

– Ціп-ціп, кицю-кицю, цу-цу.

Друзі наввипередки мчали додому. Попереду біг, звичайно, Песик. Від Песика лише на крок відставала Киця. За Кицею поспішали Курочка зі своєю дитинкою, жовтеньким Курчатком.

Жабка плигала в кінці вервечки. Але біля копанки не втрималася – шубовсь у воду!

І лише мудрий дядечко Їжак стояв на леваді. Він друзям навздогін махав лапкою. І махав лапкою доти, доки Песик, Киця і рябенька Курочка з Курчатком не зникли за високим огудинням гарбузів, кавунів, огірків та диньки.

Серпень 2007 року