Читать книгу Поезії поза збірками - Леся Українка - Страница 10

Не жаль мені, що я тебе кохаю,

Та в нас дороги різно розійшлись.

Ні, не кажи, що зійдуться колись!

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання — то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ похилий та смутний, —

Плюща обійми гублять силу дуба.

Та без притулку плющ зелений в’яне,

Я не зав’яну, я знайду руїни,

Я одягну обдерті, вбогі стіни,

Зелений плющ оздобою їм стане.

В країну смутку вітерець прилине

І принесе мені луну розмови

Від мого дуба любого з діброви, —

І спогад любих літ повік не згине.