Читать книгу Поезії поза збірками - Леся Українка - Страница 3

Чого то часами, як сяду за діло

Або як вже працю кінчаю я сміло,

Не раз се на мене, мов хмара яка,

Спадає сумная задума тяжка?

Така то задума спиня мою руку,

Що людськую бачу кругом себе муку,

Недолю та сльози — і думка зрина:

Нащо тут здалася ся праця дрібна?..

Недолі й дотепніші люди не вбили,

Що ж з нею подіють слабі мої сили?

І кидаю пращо, бере мене жаль —

Та друга вже думка розважить печаль:

Все ж, може, ся пісня якую людину

Розважить успіє хоч би на хвилину,

І щиро промовленим словом моїм

Збуджу огонь я у серці чиїм.

А може, й пожиток який з того буде,

І з праці моєї скористають люде…

І знов мені зваги в душі прибуло,

І знов я за діло, підвівши чоло!