Читать книгу Поезії поза збірками - Леся Українка - Страница 11

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.

Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,

В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;

Я часто питаю себе: чи кохаю? — Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,

Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,

І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається

Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,

І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…

Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, —

Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» — чи я б тобі мовила: ні?..