Читать книгу Під вулканом - Малькольм Лаури - Страница 6

«Дейлі ґлоуб міжнарвідділ собкорр крпк огляд вчорашніх новин крпк столичні мексгазети повідомили про назрівання антисемітської кампанії крпк конфедерація мексробітників звернулася з петицією проти вигнання з мексики цитата дрібних єврейських текстильних підприємців кінець цитати сьогодні стало відомо з надійних джерел що німецька дипломатична місія в мехіко активно поширює антисемітську пропаганду мекстериторією що підтверджується брошурою власника місцевої газети крпк у ній стверджується що євреї згубно впливають на будь-яку країну де вони живуть і наголошується що цитата євреї вірять у свою безмежну могутність і в те що досягнуть свого не зупиняючись перед безчесними і нахабними діями задля сприяння диктатурі кінець цитати крпк фермін».

Перечитуючи копію телеграми, яку він надіслав того ж ранку з головного офісу Мексиканської телеграфної компанії у Мехіко (на розі вулиць Сан-Хуан де Летран та Індепенденсія), Г’ю Фермін повільно, черепашою ходою, прямував доріжкою до братового будинку, тримаючи піджак Джеффрі за плечем та його ж шкіряний саквояж на лікті. Пістолет у картатій кобурі ліниво поплескував його по стегну. «Ноги в мене, хоч і зморені, але самі дорогу бачать», – подумав він, зупиняючись на краю глибокої канави, аж раптом його серце завмерло і разом із ним завмер увесь світ: кінь над бар’єром, нирець над водою, ніж гільйотини, куля вбивці й гарматний залп десь в Іспанії чи Китаї. Зупинилося в півоберті колесо, завмер поршень двигуна…

Івонн – чи її копія, зіткана з ниток минулого, – вовтузилася в саду, і з відстані здавалося, що вдягнена вона лише в сонячне світло. Ось вона випросталася (стало видно, що на ній тісні жовті брюки) і скоса подивилася на нього, затуливши очі долонею від сонця.

Г’ю перестрибнув канаву й опинився на лужку. Він кинув саквояж на траву і на мить відчув бентежне зніяковіння й небажання зустрічатися з минулим. Саквояж, гепнувшись на хирлявий, занедбаний лужок, відкрився і виплюнув облізлу зубну щітку, іржаву бритву, сорочку брата і вживаний примірник «Місячної долини» Джека Лондона, придбаний напередодні за п’ятнадцять сентаво у німця-букініста в книгарні навпроти універмагу «Сендборнз» у Мехіко.

Івонн помахала йому рукою.

І він уже наближався до неї, крок за кроком, майже так само, як колись відступав там, біля Ебро[74], досі тримаючи на плечі піджак, в одній руці свій капелюх, у другій – складену копію телеграми.

– Здоров був, Г’ю! Господи, мені на мить здалося, що це не ти, а Білл Годсон. Джеффрі казав, що ти тут. Як же я рада бачити тебе!

Івонн обтерла брудні долоні і простягнула руку, яку він не тільки не потиснув, а навіть не відразу торкнувся й миттєво випустив, відчуваючи біль у серці й легке запаморочення.

– Не можу відповісти тим самим. Коли ти приїхала?

– Зовсім нещодавно.

Івонн взялася обсмикувати зів’ялі пелюстки якихось квітів у горщиках, розставлених на низькій огорожі; ці рослини з білими та багряними квітками скидалися на цинії і витончено пахнули; вона відклала подалі телеграму, яку Г’ю з невідомої причини поклав поруч із горщиком.