Читать книгу Не йди - Марґарет Мадзантіні - Страница 9

Чому я не відвіз тебе до школи на машині? Адже дощило, я часто відвожу тебе, коли дощить. Перша операція була в мене о дев’ятій, але я міг би встигнути, я б привіз тебе трохи раніше, ти б залишилася під портиками побалакати зі своїми друзями до дзвоника. Тобі ж подобається приїздити в школу завчасно, а мені подобається, що ти сидиш зі мною поруч у машині, коли на вулиці дощ. Шибки запотівають від нашого дихання, ти тягнешся до них і протираєш рукою. Ти ніколи не буваєш заспаною, завжди бадьора вранці. Пильнуєш за всім, що рухається навколо тебе. Ми мало розмовляємо, я дивлюся на кінчики твоїх пальців, що висовуються з-за надто довгих рукавів, які ти весь час стягуєш. Ти носиш такі дивні футболки, що ледве доходять тобі до талії, але з надто довгими рукавами. У тебе живіт не мерзне, Анджело? Ні, у тебе руки мерзнуть, а живіт не повинен мерзнути, це немодно. Ти кутаєшся у своїй хутровій куртці, а під нею в тебе майже нічого немає, літо чи зима – для вас це те саме, для вас не існує пір року, тепер інші звичаї.

– Як справи в школі?

– Нормально.

Ти завжди відповідаєш, що нормально. А от твоя мама каже, що твої справи не блискучі, це вона ходить у школу побалакати з учителями. Ти вчишся з увімкнутим радіо, я теж учився з увімкнутим радіо, хіба я тобі про це ніколи не казав? Ти нормальна, сьогодні це проблема всіх дітей, ви не вмієте зосередитися. Проте твоя мама каже, що я ставлюся до тебе надто поблажливо. Це правда, я поклав на неї обов’язок тебе виховувати. Це вона примушує тебе прибирати постіль, наводити лад у ванній кімнаті після душу. А я ні, я терпляче ставлюся до безладдя, що залишається після тебе, не дорікаючи тобі за це. Сьогодні вранці ти забула на столику у ванній свою прокладку, я викинув її.