Читать книгу Обліковець - Марина Троян - Страница 11

Якби Шрама хтось запитав, чим є життя особисто для нього, він без зволікань відповів би: «Водостоком». Ти сидиш у ньому гвинтиком, і повз тебе постійно щось пропливає: іноді чиста вода, іноді брудна, а часом узагалі якісь смердючі відходи, такі токсичні, що після них від тебе залишається хіба шапка. Отак воно все тече повз тебе, і ти нічого не можеш вдіяти, бо від тебе нічого не залежить. Усе залежить від того, у якому місці якого водостоку тебе вкрутили. Якщо пощастить – сидітимеш у вихідній трубі з артезіанської свердловини й насолоджуватимешся чистотою й свіжістю буття. Якщо не пощастить, усе життя нюхатимеш помиї в каналізації. Але основна заковика полягає в тому, що хай би де ти сидів, рано чи пізно все одно заіржавієш і полетиш на брухт, тож нащо його смикатися? Сувора правда життя: усе, що ти можеш зробити, – це навчитися призвичаюватися до своєї труби й брати від неї все найкраще, доки не опинився на брухті. Ось так.

Шрам не сумнівався, що його вкрутили в каналізацію. І вважав, що це назавжди.

Чи був Шрам сиротою? Ні. У нього була мати, був навіть батько. Були собака і кіт. Що ще? А, так – було ще п’ятеро сестер і двоє братів. І на всю цю братію долею виділено було лише шістдесят квадратних метрів житла, трохи готівки батькової зарплати й довгі трудові будні на городі та біля хазяйства.

Шрам був третім сином, тому довгий час його оберігали. Та коли старші брати подалися вчитися, на Шрамові плечі разом із почесним званням старшого, якого він чекав, немов титулу, зненацька впала непосильна ноша чоловічої роботи. Думаєте, Шраму як старшому перепало більше квадратних метрів власної території чи більше готівки? Ні. То, може, він як старший мав більше материнської довіри, батьківської поваги та сестринської прихильності? І знову ні: замість першого, другого й третього – тільки нескінченний потік розпоряджень до негайного виконання. Більше перепадало лише трудових буднів.

Тож чи був Шрам знедоленим і нещасним сиротою? Ні. А чи втішало його те, що він має матір, у якої, хай там як, усе життя крутилося навколо дітей, яка завжди нагодує, вдягне в чисте й не пропустить повз увагу жодного дитячого чхання? Чи втішало його те, що має батька, який і на роботу ходить, і вдома хазяйнує, п’є тільки на свято і, на відміну від батька Шрамового друга Дімочки, не пішов від сім’ї до молодшої жінки? Чи втішало те, що навіть якщо Шрам у всьому світі не подужає знайти собі жодного справжнього друга, він завжди матиме семеро людей, які його не залишать у біді?

Ні, не втішало. Натомість він почувався глибоко ображеним. За те, що цілий день мусить батракувати – на відміну від сусідського Сьоми, з якого мати пилинки здуває й не дає нічого робити по господарству, щоб не підірвав здоров’я. За те, що не має жодної вільної хвилини – на відміну від сусідського Геника, який після школи гуляє, де йому заманеться, з травня по жовтень ходить купатися на ставок, краде в сусідів сигарети й курить за туалетом коноплю, супроводжуючи це все своїм дурнуватим сміхом. За те, що спільно з батьком «розважається», тільки копаючи городи й пораючи свиней, тоді як Дімочка зі своїм татом тільки те й робить, що ловить рибу, грає у футбол чи, щонайгірше, дивиться по телику бойовики. І це ще не згадували, що Шрам ніколи не мав таких кросівок (плеєра, ігрової приставки, комп’ютера, велосипеда й багато-багато іншого), що мали Сьома, Геник, Дімочка та інші кляті друзяки.

Шрам уже почав був здогадуватися, що, швидше за все, батьки його не люблять, коли ці підозри підтвердилися. Побачивши синову повістку в армію, його батько – на відміну від інших, люблячих батьків – і пальцем не поворухнув, щоб сина відмазати. Тож, тоді як Сьома й Дімочка пакували речі до столиці на куплені батьками місця за університетськими партами, а Геник і далі насолоджувався дебошами й байдикуванням, Шрам пішов відбувати військову повинність. І, зачиняючи за собою хвіртку батьківського двору, він твердо для себе вирішив: більше сюди не повернеться. Навіть у гості! Ні на хвилину! Крапка!

В армії медом мазано не було. Як не було й після неї. Відслуживши, Шрам зненацька збагнув, що не вміє робити нічого, крім як виконувати накази. Які тут були варіанти? Освіти було лише одинадцять класів школи. Водійських прав не мав. На підсобні роботи з будівництва чи вантажні підробітки Шрам влаштуватися не міг: отримавши дембеля, він так гуляв, що впав із танка, розсік щоку й пошкодив собі спину, отримавши абсолютну непридатність до важких робіт і безкоштовний додаток у вигляді шраму на щоці та відповідного прізвиська. З усього цього прізвисько виявилося позитивним моментом: Шрам отримав можливість позбутися останнього зв’язку зі своїм минулим – свого імені.

Після довгих і безрезультатних пошуків роботи (чомусь навіть в охорону влаштуватися не виходило) Шрам випадково зустрів армійського приятеля, який запросив його на святкування дня народження. Після гулянки Шрам прокинувся в ліжку немолодої, але самотньої й відносно забезпеченої жінки. Так почалася його «кар’єра» утриманця. І заразом розуміння того, що він – гвинтик у трубі й нічого з цим зробити не здатен.

Мінялися жінки, мінялися місця Шрамового осідання, мінялися шпалери на стінах – це, мабуть, і все, що мінялося. Оскільки шпалери здебільшого були дешевенькі, Шрам і дійшов висновку, що йому дісталася каналізаційна труба.

Але якби його спитали, чи можна в каналізації знайти щось гарне, він без роздумів відповів би: «Лейлу».

Власне, він її зустрів у звичайній електричці. Вона сиділа навпроти, глибоко про щось замислившись і час від часу смішно посмикуючи кутиками губів. Через п’ять хвилин підглядання за нею Шрам зрозумів, що не може з нею не заговорити. Через п’ять хвилин після того, як вона вийшла на своїй станції, він збагнув, що не зможе її забути.