Читать книгу Твори - Марко Вовчок - Страница 22

Проходила я по всiх кiмнатах – нема нiкогiсiнько. "Се чи не од нас повтiкали?" – думаю собi. Вийшла на рундук, – нiч мiсячна, зоряна. Стою та роздивляюсь; коли чую: "Здорова була, дiвчинонько!" – як на струнi брязнуло обiк мене. Стрепенулась я, дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всмiхається. I засоромилась, i злякалась; стою як у каменю, онiмiла, та тiльки дивлюсь йому в вiчi.

– Стоїш сама тутенька, – знов озивається парубок, – мабуть, не знаєш, куди йти?

– Якби не знала, то вас би спитала, – одмовила йому, схаменувшися трохи. – Бувайте здоровi!

Та швиденько в дверi.

– Бувай здорова, серденько! – сказав менi услiд.