Читать книгу Стів Джобс - Марія Сердюк - Страница 2

Якби справжні батьки Стіва Джобса не віддали новонародженого первістка, він міг би стати ким завгодно, але не Стівом і не Джобсом. І, цілком імовірно, він не здійснив би революції у світі комп’ютерів.

Він став би, наприклад, Джоном або Пітером і здобув би фах економіста. А може, його назвали б Брюсом, і він став би знаменитим актором. Або це міг бути Кевін – кухар в якомусь ресторанчику. Він майстерно нарізав би цибулю та моркву, тямив у спеціях і аж ніяк не думав би про комп’ютери.

Хай там як, а доля Стіва Джобса вирішилася холодного ранку 24 лютого 1955 року, одразу після його появи на світ. Тоді маленького хлопчика віддали на всиновлення. Річ у тому, що справжні мама й тато Стіва Джобса були дуже молодими студентами. Їхні батьки страшенно розлютилися, коли довідалися, що дитина з’явиться на світ ще до завершення університету. Батьки Джоанни (а саме так звали справжню маму Стіва) навіть погрожували позбавити доньку спадщини. Тому вона не мала іншого вибору, як відмовитися від сина.

Варто зауважити, що Стіву дуже пощастило. Він не жив у притулку чи в дитячому будинку. Одразу після народження його всиновили Пол і Клара Джобси, які й назвали малюка Стівеном. Тоді вони ще не знали, що цей хлопчик прославить їхнє прізвище на весь світ.

Про те, що його всиновили, Стів знав із дитинства. Але він завжди вважав Клару та Пола своїми справжніми батьками й дуже сердився, коли хтось називав їх нерідними чи названими. Якось він навіть до сліз засмутився через це. Джобсу тоді було шість або сім років, він грався зі своєю подружкою, яка жила в будинку навпроти.

«То ти зовсім не потрібен своїм справжнім батькам?» – запитала дівчинка.

Стіва неначе струмом ударило. Він підхопився і в сльозах утік додому, де поскаржився мамі й татові. Пол і Клара міцно пригорнули його до себе та довго-довго заспокоювали.

«Ти не розумієш, – гладила його по спині Клара. – Ми обрали тільки тебе! Саме тебе, розумієш?»

«Ти – надзвичайна дитина! – підтримав дружину Пол, погладивши Стіва по щоці. – Ми хотіли, щоб саме ти став нашим сином!»

Вони казали це так переконливо, що маленький Стів відчув: це правда. Тоді він остаточно повірив у це. Так само, як і повірив у те, що Пол і Клара – його справжні батьки. Саме так він потім усім і казатиме: «Вони – мої справжні мама й тато. На сто відсотків!» І саме тоді він раз і назавжди закарбує у підсвідомості те, що він – надзвичайний.

Особливий. Винятковий. Неповторний. Єдиний.

Упевненість у власній надзвичайності зробила з Джобса людину з важким характером. Він був на диво небагатослівним та рідко усміхався. Водночас він був дуже допитливим. Його цікавило геть усе, до найменшої дрібниці. Він про все на світі запитував, а якщо не отримував відповіді на своє запитання, то намагався знайти її самотужки.

Не раз його цікавість призводила до неприємностей. Наприклад, одного дня Стіва та його товариша довелося терміново везти до лікарні. А все через те, що хлопці вирішили скуштувати якоїсь речовини. А то була отрута!

Або, наприклад, якось Стів вирішив запхати до електричної розетки шпильку для волосся. І знову його довелося терміново везти до лікаря – цього разу із сильними опіками.

Стів був не надто слухняним хлопчиком, тож його батькам доводилося весь час пильнувати. Однак пустощі маленького Джобса не відбили бажання у Клари та Пола всиновити ще одну дитину. Коли Стіву виповнилося два рочки, Джобси вдочерили дівчинку Петті, на два роки молодшу за Стіва. А ще за якийсь час дружна сім’я Джобсів поїхала з Сан-Франциско.

Сан-Франциско – величезне місто з хмарочосами та гарними високими мостами через річку. Там було де розгулятися. Після цього галасливого мегаполіса Джобси опинилися в Маунтін-В’ю. Це невелике містечко в Каліфорнії, яке отримало назву завдяки чудовим краєвидам на гори Санта-Круз: ці гори видно було практично з будь-якої точки міста. Після Сан-Франциско Маунтін-В’ю здавався селом. Вузькі вулички, невисокі – максимум п’ять поверхів – будівлі. Ані широких проспектів, ані багатоповерхівок.

Однак місто Маунтін-В’ю буяло зеленню: дерева, кущі, квіткові клумби. Від такого розмаїття відтінків зеленого аж очі різало. До того ж містечко було розташоване у Кремнієвій долині – світовому центрі високих технологій. Зараз у Маунтін-В’ю розміщено офіси найбільших корпорацій, наприклад Google, Microsoft, Samsung та інших. А тоді місто лише починало активно розвиватися. І саме тут жили працівники компаній з виробництва електронної техніки. Це й відіграло вирішальну роль у житті Стіва.

Коли Джобсу-молодшому виповнилося десять років, його захоплення електронікою перетворилося на справжню пристрасть. Понад усе Стіва приваблював практичний бік. Його цікавило геть усе. З чого складається той чи інший прилад? Чому деталі з’єднуються саме в такому порядку? І що буде, якщо поміняти дроти місцями? Чи подаватиме прилад сигнал? Якщо не подаватиме, то чому? А якщо подаватиме, то яким буде цей сигнал? Такий само потужний? Чи, можливо, менший, але змінить частоту? Усе це надзвичайно захоплювало Стіва. Він із головою поринув у вивчення електроніки.

Район, в якому оселилися Джобси, якнайкраще годився для задоволення інтересу маленького Стіва. У всіх сусідніх будинках мешкали інженери. Вони працювали в компаніях з виробництва електроніки. У вихідні цих інженерів можна було знайти в гаражах, де вони днями щось майстрували. Всі ці дорослі чоловіки з грубими руками та розумними очима із задоволенням відповідали на запитання худорлявого допитливого хлопчиська.

Колись один із таких інженерів дозволив Стіву погратися із простим вугільним мікрофоном, який він приніс додому з лабораторії. Це був один із перших мікрофонів у світі. Мав він такий вигляд: дві металеві круглі пластини в капсулі, а між ними затиснутий вугільний порошок. Тоді подібні мікрофони вмонтовували в навушники та телефони.

Пристрій викликав у Стіва невимовний захват. Він буквально замучив інженера мільйоном запитань про цей мікрофон. З чого він зроблений? Як працює? І чому працює саме так, а не інакше? Допитливість Стіва настільки вразила дорослого чоловіка, що він навіть подарував маленькому Джобсу цей мікрофон.

Отже, в особі цього інженера десятирічний Стів знайшов справжнього першого друга. Чого не скажеш про його однолітків. З ними у Джобса завжди були конфлікти. У школі, наприклад, його вважали ізгоєм. А Стіву просто було нецікаво з однокласниками. Ще б пак! Адже він не міг їм поставити мільйон запитань про виникнення Всесвіту та обговорювати принципи роботи електроніки! Точніше, запитання він ставити міг, та навряд чи хтось із його однолітків дав йому бодай одну відповідь.

Запитання:

1. Як звали маму й тата, які всиновили Стіва?

2. Чому справжні батьки Джобса відмовилися від нього?

3. Чому Стіва довелося кілька разів терміново везти до лікарні?

4. Хто розповідав маленькому Стіву про електроніку?