Читать книгу Обережно, діти! - Марія Ткачівська - Страница 10

Я мушу нарешті починати дорослішати. Так каже мама. Хіба п’ять – це вік для дорослості? Батьки завжди перебільшують. Це все через Лінку, мою молодшу сестричку, яка недавно народилася. Забув сказати, я став старшим братом.

Ідея з Лінкою мені не сподобалася ще з порога. Там, де лежало наше взуття, тепер стояв дитячий візочок. Мені зовсім не подобалося, що Лінка мала спати у дитячому ліжечку, в якому колись спав я. З коридору хтось прибрав мої машинки. Це мені теж аж ніяк не сподобалося.

Я ненароком зачепив ногою візочок. Чомусь тато відразу помітив. Він погладив мене по голові:

– Лінка тобі обов’язково сподобається.

Вона мені не подобалася ще з порога, і мені не хотілося заходити до кімнати.

Усі заглядали в ліжечко, начебто там лежало золото. Найбільше мені тепер хотілося до діда Романа. Він ще не повернувся з магазину.

– Проходь, глянь, яка красуня! – потягла мене за рукав тітка Марина. – Я не люблю, коли мене тягають за рукав. І дивитись на малих дітей теж не люблю. І не люблю, коли навколо стільки жінок. І взагалі, чому всі тягнуть мене в цю кімнату? Біля дверей я розвернувся і рушив до себе. Мама зупинила мене в коридорі.

– Іди, я покажу тобі твою сестричку, – сказала мама.

Вона хотіла взяти мене на руки. Хіба я маленький? Хай Лінку бере. Чому вона не народила мені братика?

– Глянь, вона схожа на тебе. Ви скоро подружитеся, – погладила мене по голові мама.

Я міцно заплющив очі. Мене не цікавило, на кого вона схожа. І взагалі, мене нічого тут не цікавило. Я хотів до тата.

– Здається, вона таки більше схожа на тата, – прицмокувала тітка Марина.

– У неї мамин ніс, а очі такі, як у Софійки, – заперечила тітка Люся.

Ще мені другої Софійки не вистачало!

– Побудь із Лінкою, поки я проведу гостей, – попросила мама й ще раз погладила мене по голові.

Коли за мамою зачинилися двері, я розплющив очі. На подушечці лежала маленька лиса і зовсім не гарна голова. Я навіть трохи заспокоївся. Я зрозумів, що Лінка ні на кого не схожа і зовсім не красива. Навпаки, вона жахлива! Беззуба і лиса! З мініатюрного беззубого рота показався язик. Я також показав їй язика, та вона захитала своїми тоненькими, як у ляльки, ручками і заверещала.

«Найбільше вона схожа на татову сигналізацію», – подумав я і ввімкнув телевізор. Я вирішив, що це єдиний рецепт для заспокоєння. Я не помилився. Для того щоб Лінці було зручно дивитися, я перекрутив її голову у другий бік. Лінка відразу затихла і задоволено затріпотіла ручками.

«Здається, мама має рацію», – подумав я і торкнувся Лінчиного маленького пальчика. У мене вже є компанія для телевізора. Мені здалося, що Лінка всміхнулася, і ми вдвох вирішили дивитися «Сімпсонів».

Із наступного дня мама заборонила мені підходити до ліжечка. Телевізор дивитися теж.