Читать книгу Степан Бандера - Микола Посівнич - Страница 3

Родина Бандер походить із м. Стрий, що на Львівщині, де проживала в передмісті Лани і переважно займалася рільництвом і домашнім господарством. Щодо походження прізвища Бандера існує багато версій. За найбільш поширеною, з латини староукраїнською означає «прапор»; можливо, мало значення «керівник», «провідник», «проводир», «той, що попереду».

Отець Андрій Бандера

Дід Степана Бандери був дяком у церкві Благовіщення Пренепорочної Діви Марії.

Отець Андрій, батько Степана Бандери (11 грудня 1882, Стрий, нині Львівська обл. – 10 липня 1941, Київ), був відомим громадсько-політичним діячем, священиком УГКЦ у селах Старий Угринів і Бережниця Калуського повіту (1913–1919, 1920–1933), Воля Задеревацька (1933–1937) та Тростянці (1937–1941). 1902 р. закінчив Стрийську гімназію. Співпрацював із журналом «Молода Україна». 1918 р. – організатор встановлення української влади у м. Калуш, формував військові загони із селян. Депутат Української національної ради ЗУНР у Станиславові (нині Івано-Франківськ). 1919 р. був військовим капеланом 9-го полку 3-ї Бережанської бригади ІІ корпусу УГА (Української галицької армії). Разом із військами відступив за Збруч, але 1920 р. повернувся. Член УВО (Української військової організації). У 1928 і 1930 рр. був заарештований разом із сином Степаном. 22 квітня 1941 р. за звинуваченням у переховуванні члена ОУН Володимир Стефанишина був заарештований НКВД разом із доньками Володимирою й Оксаною, вивезений до Києва. На слідстві визнав себе націоналістом, прихильником збройної боротьби проти радянської влади. 8 липня 1941 р. засуджений до страти. Розстріляний у Києві. 8 лютого 1992 р. реабілітований прокуратурою України.

Мати Мирослава (2 серпня 1887, с. Бережниця, нині Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – 22 квітня 1921, с. Старий Угринів, нині Калуський р-н, Івано-Франківська обл.) походить із родини священика УГКЦ Володимира Ґлодзінського. Восени 1906 р. одружилася з о. Андрієм Бандерою. Мати сімох дітей: Марти-Марії, Степана, Олекси, Володимири, Василя, Оксани, Богдана, Мирослави (померла немовлям). Хворіла на туберкульоз.

Усі діти отця Андрія й Мирослави Бандер були послідовними продовжувачами національно-визвольної боротьби своїх батьків.

Сестра Марта-Марія (22 червня 1907, с. Старий Угринів, нині Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – 13 листопада 1982, смт Сухобузимське, Красноярський край, Російська Федерація) – громадська діячка, педагог. Після закінчення Стрийської учительської семінарії брала активну участь у громадсько-культурній діяльності. 1936 р. вступила в ОУН, співпрацювала з Володимиром Стефанишиним, Миколою Андрусівим, керувала Долинським районним проводом жіночої сітки. 22 травня 1941 р. її без суду і слідства відправили етапом на Сибір. Від липня 1941 р. до 9 лютого 1942 р. перебувала із сестрою Оксаною на спецпоселенні в с. Живий Ключ Козачинського району Красноярського краю. Обидві працювали різноробами в колгоспі «Серп і молот». Згодом проживали у с. Шуликове, а від 1953 р. – у с. Сухобузимське Красноярського краю. 1953 р. пробули два місяці в Москві, де сестер допитували, шантажували й вимагали засудити діяльність брата та звернутися до учасників збройного підпілля ОУН із проханням припинити боротьбу. Не досягши бажаного результату, КГБ відправив Марту й Оксану на заслання. Зі спецпоселення М. Бандера звільнена 4 березня 1960 р., але повернутися в Україну їй не дозволили. 1990 р. її останки перевезли спочатку до Львова, у кафедральний собор Святого Юра, а потім перепоховали на цвинтарі в Старому Угринові.

Марта-Марія Бандера

Брат Олександр (25 березня 1911, с. Старий Угринів, нині Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – кінець липня 1942, Освенцім, Польща) – активний діяч ОУН, доктор економічних наук. Закінчив Стрийську гімназію й агрономічний факультет Львівської політехніки. Член ОУН із 1933 р. Того ж року виїхав до Італії, де продовжив навчання в Римській вищій школі економічно-політичних наук і успішно захистив дисертацію. Працював у Римській станиці (підрозділі) ОУН. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акта про відновлення Української держави переїхав на Львівщину. Для влаштування на роботу його викликали у Львів в «Arbeitsamt», де він був заарештований гестапівцями. Допитували його в тюрмах Львова і Кракова. З 22 липня 1942 р. – у концтаборі Освенцім, в’язничний номер – 51020. Був закатований польськими фольксдойчами. Своєю смертю спричинився до полегшення становища українських політв’язнів: його дружина-італійка звернулася до свого уряду, і той надіслав запит до Берліна, що змусило адміністрацію концтабору в Освенцімі розмістити українців в окремому приміщенні, виводити окремою бригадою на роботу, щоб унеможливити зіткнення з поляками.

Олександр Бандера

Сестра Володимира (10 березня 1913, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – 11 липня 2001, Стрий, Львівcька обл.) – громадсько-культурна діячка. Після смерті матері (22 квітня 1921 р.) нею опікувалася тітка Катерина Антонович. 1932 р. закінчила Стрийську гімназію й повернулася до рідного села. 1933 р. разом із батьком переїхала до с. Воля Задеревацька. Того ж року вийшла заміж за священика Федора Давидюка. Разом із чоловіком працювала в селах Стільське Миколаївського району Львівської області (1934–1938), Брошнів Долинського району Івано-Франківської області (1938–1940), Голинь Калуського району Івано-Франківської області (1940–1944), Биличі Горішні Старосамбірського району Львівської області (1944–1945), Тершеві того ж району (1945–1946). У січні 1946 р. Давидюки перейшли на парафію до Борислава Львівської області. Подружжя брало активну участь у громадсько-культурному житті, працювало в товаристві «Просвіта», таємно підтримувало діяльність ОУН і УПА. 23 березня 1946 р. їх заарештували, а шестеро їхніх дітей відправили до дитячого будинку. 7 вересня 1946 р. Володимира Бандера-Давидюк разом із чоловіком була засуджена військовим трибуналом МВД на 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. Покарання відбувала на станції Ришоти в Красноярському краю. Через 6 років переведена до табору «Карабас» у Казахстані. Звідси направлена на цементний завод, а відтак до Спаського табору. 1953 року етапована до Москви, де просиділа в опричній камері шість місяців. Від неї та сестер Марти й Оксани, яких також привезли туди, на допитах у Лефортовській тюрмі домагалися осуду діяльності їхнього брата Степана. Жодна з жінок не погодилася. Після цього Володимиру Бандеру повернули в Спаськ, де вона перебувала до закінчення терміну ув’язнення. Звільнена 29 лютого 1956 р., але ще три місяці поневірялася на спецпоселенні в Караганді. Повернувшись в Україну в червні 1956 р., проживала з дочкою Мирославою в с. Козаківка Долинського району Івано-Франківської області. У березні 1995 р. переїхала до Стрия, де мешкала разом із сестрою Оксаною. Похована на місцевому кладовищі.

Василь Бандера

Брат Василь (12 лютого 1915, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – 21 липня 1942, концтабір Освенцім, Польща) – провідний діяч ОУН. Закінчив Стрийську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки та філософський факультет Львівського університету. Протягом 1937–1939 рр. – член Львівського повітового проводу ОУН. З 1939 р. – в’язень концтабору Береза Картузька. Наприкінці жовтня 1939 р. разом із братом Степаном перебрався до Кракова. Учасник ІІ ВЗ ОУН. Після проголошення Акта відновлення Української держави 1941 р. – референт СБ Станіславівського обласного проводу ОУН. 15 вересня 1941 р. разом із членами цього проводу Романом Малащуком, Євгеном Лозинським, Богданом Рибчуком був заарештований гестапо. Перебував у тюрмах Станіславова, Львова, Кракова. 20 липня 1942 р. потрапив до німецького концтабору в Освенцімі, в’язничний номер – 49721. Як і брат Олександр, зі згоди гестапівського офіцера Ґрабнера вбитий польськими фольксдойчами Юзефом Кралем і Сташеком Подкульським.

Оксана Бандера

Сестра Оксана (22 грудня 1917, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – 24 грудня 2008, м. Стрий, Львівська обл.) – громадський діяч, педагог. Після смерті матері виховувалась у тітки Людмили, дружини отця Чорторийського у с. Кобиловолоках Теребовлянського району Тернопільської області. 1933 р. повернулася до батька в Старий Угринів. Навчалася в Стрийській гімназії. 1936 р. з Тростянця разом із членом ОУН Миколою Стефанишиним, сестрою Мартою та іншими здійснила похід на гору Маківку, щоб вшанувати пам’ять січових стрільців. У 1939–1941 рр. учителювала у с. Тростянець Долинського району Івано-Франківської області, брала активну участь у діяльності «Просвіти». Уночі з 22 на 23 травня 1941 р. НКВД провів обшук у помешканні батька, у якого вона жила разом із сестрою Мартою. Усіх було заарештовано й відправлено в Долину. Оксану заслали в Красноярський край. 1953 р. її разом із Мартою привозили на допити в Москву. Протягом двох місяців їх змушували виступити з прилюдною заявою про незгоду з діяльністю С. Бандери та звернутися до учасників Збройного підпілля ОУН з проханням припинити боротьбу. Формальне звільнення зі спецпоселення одержала 23 лютого 1960 р., але повертатися в Україну під різними приводами їй не дозволяли. До Львова О. Бандера прибула 5 липня 1989 р. Дещо пізніше вона переїхала до дружини брата Василя в Івано-Франківськ, а незабаром оселилася в сестри Володимири, яка мешкала разом із дочкою М. Давидюк у с. Козаківці Долинського району. Від 1995 р. – почесний громадянин Стрия, де й проживала. Указом Президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2005 р. нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Богдан Бандера

Брат Богдан (Митар, 4 квітня 1919, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. – дата й місце смерті невідомі) – член ОУН. Навчався в Стрийській та Рогатинській гімназіях. Від листопада 1939 р. – у підпіллі. Нелегально перейшов радянсько-німецький кордон. Рік навчався в Холмській гімназії. 1940 р. – член Станіславського обласного проводу юнацтва ОУН. У червні 1941 р. був серед тих, хто проголошував у Калуші Акт відновлення Української держави. Був у складі похідних груп ОУН на південно-східну Україну (Вінниця, Київ, Дніпропетровськ, Херсон). Можливо, керував Херсонським обласним проводом ОУН. Достовірних відомостей про останні роки життя не знайдено. Найбільш поширена версія про те, що його розстріляли 1943 р. в Херсоні німецькі окупанти. За іншими даними, його бачили в листопаді 1944 р. у Чорному лісі.

Осип Бандера

Дядько Осип (2 січня 1896, м. Стрий, Львівська обл. – 7 листопада 1981, Гастонбург, штат Конектикут, США) був активним громадсько-політичним діячем. Навчався в Стрийській класичній гімназії, член «Пласту» (гурток під проводом Віктора Коваля) з 1912 р. 1914 року вступив до лав Українських січових стрільців (УСС), у перший полк, у ранзі підхорунжого. Брав участь у боях біля сіл Попелі, Сілець (1914), над річками Гнила Липа та Золота Липа (1915), на горі Лисоня (1916). 30 вересня 1916 р. потрапив у полон. Етапом відправлений у Симбірськ (сучасне місто Ульяновськ). У квітні 1917 р. переїхав до Києва. Улітку 1918 р. підвищений у званні до хорунжого та відправлений із кошем УСС на Херсонщину. Під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. був у ІV Золочівській бригаді УГА, був поранений у боях. Брав участь у боях УГА на Східній Україні. Арештований більшовиками, пізніше – поляками. Закінчив Віденський університет (1925), за фахом інженер. 1926 р. одружився з Марією Антонович. Працював у Стрию торговельним референтом у Повітовім союзі кооперативів. 1932 р. відкрив галентарійну крамницю. У 1941–1944 рр. працював посадником м. Стрий. У червні 1942 р. арештований гестапо. Улітку 1944 р. родина емігрувала до Німеччини, а згодом – у США. Спершу працював сторожем у школі, згодом – в Українському кооперативному банку. Активний член товариства «Стрийщина» та Братства січових стрільців.

Володимир-Микола Бандера

Син Осипа Володимир-Микола (11 грудня 1932, м. Стрий, Львівська обл.) також став активним громадсько-політичним діячем. Закінчив початкову школу в Стрию. З 1944 р. в еміграції. Продовжував навчання в українських таборах для переміщених осіб у Німеччині, матуральний іспит склав у Мюнхені 1949 р. Там познайомився з двоюрідним братом Степаном і за його порадою почав студіювати економіку. З 1950 р. у США. Працював на тютюнових плантаціях. 1954 р. закінчив Коннектикутський університет. Захистив докторат на тему «Чужинецькі капітали в Східній Європі» в Каліфорнійському університеті (1960). Працював доцентом, професором (1960–1972) Бостонського коледжу, з 1972 р. – університету «Темпел» у Філадельфії. Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) з 1970 р. Досліджує міжнародні економічні відносини, економіку Галичини між двома світовими війнами та України в складі СРСР. Понад тридцять років у НТШ спільно з іншими дослідниками підготовляє матеріали про українську діаспору. Автор статей і один із редакторів економічної частини англомовної «Еncyklopedia of Ukraine». Улітку 1992 р. викладав в Інституті менеджменту при Львівському університеті ім. Івана Франка курси міжнародної економіки та бізнесу. Активно опікується меморіальними музеями Степана Бандери.