Читать книгу Золотоволоска та інші європейські казки - Народна творчість - Страница 2

Колись давно жив в одному селі бідний селянин Бартек. У всіх коні та корови в господі, а в нього – одна сіра качечка, та й та яєць не несе, тільки за Бартеком хвостиком бігає і весело кахкає. Бартек качечку любив: то оберемок свіжої травички нарве, то на руках до кришталевого струмка віднесе.

Якось узяв він решето і пішов по соковиту лободу та зелену ряску для своєї пестунки. Йде, насвистує – чи то луна йому відповідає, чи то хтось його передражнює, – аж раптом чує з-під куща ялівцю:

– Бартеку, допоможи!

Нахилився він нижче і бачить: під кущем змія лежить, а на голові у неї корона з крапельок роси, немов діамантова, блищить – не інакше як цариця зміїна.

– Поклади мене в решето, – зашипіла змія, – та он на ту гору винеси – я в боргу не залишуся.

– Винесу, пані царице, – уклонився Бартек, – і нагороди ніякої не треба.

Приніс він змію в решеті, куди вона веліла, а вона з присвистом примовляє:

– Нахилися, Бартеку, нижче! Хочу тобі царську ласку зробити.

Бартек послухався, змія зашипіла, і на нього ніби теплим вітерцем повіяло.

А зміїна цариця мовила:

– Обдарувала я тебе силою чарівною. Ти тепер можеш грозу свистом викликати, скелями вергати. Візьми своє решето і спускайся в долину. Там побачиш військо, на чолі якого – король на буланому коні. Та дивися, про силу чарівну не забудь!

Низенько вклонився Бартек змії та й пішов своєю дорогою. Позаду пролунав тупіт копит, почулося кінське іржання – то король у пурпуровій мантії на буланому коні скаче, а за ним його військо.

– Ти хто такий? – гукнув король до селянина.

– Бартек, добрий королю!

– Слухай сюди, Бартеку, я втомився і хочу відпочити. Чи є поблизу корчма, де можна переночувати?

– Немає тут поблизу корчми, добрий королю.

– А фільварок?

– І фільварку немає, добрий королю.

– Де ж нам знайти нічліг? Ми неодмінно мусимо відпочити. Це ж не жарт – на війну йдемо!

– Якщо не погребуєте, ласкаво прошу до моєї господи.

Ось в’їжджає король до Бартека у двір і бачить сіру качечку.

– Гей, слуги! – гукнув король. – Я зголоднів! Засмажте оту качку!

Бартек на коліна перед королем упав:

– Добрий королю, не вели мою качку вбивати! У хаті є молоко, хліб, крупи – їжте на здоров’я, тільки качку мою не чіпайте. Я її, рідну, виходив-вигодував, од яструба рятував, од холоду вкривав.

– Як ти, селюче, посмів моїй королівській волі перечити! – зарепетував король. – Гей, слуги, ловіть качку!

Тут і згадав селянин царицю змій та як свисне: король здійнявся в повітря, тільки пурпурова мантія розвівається, солдати осіннім листям за вітром летять. Ось вітер заніс короля на стріху: бідолаха до неї ніби приріс і кричить на повний голос:

– Рятуйте! Допоможіть! Слуги, до мене!

Та ті лише повз нього проносяться, а Бартек знай собі потішається.

– Ну, королю, – каже, – пропав апетит? Дай королівське слово, що качки не торкнешся, я вітер угамую, і ти зможеш на землю спуститися.

– Потрібна мені твоя качка, – простогнав король. – Будь ласкавий, зупини вітер!

Бартек свиснув, вітру як не бувало, а король уже кричить:

– Гей, слуги! В’яжіть нахабного селюка, а качку на вечерю смажте!

– Отак ти королівського слова тримаєш! Ну, постривай! – сказав Бартек і засвистів.

Заблискали блискавиці. Загуркотів грім. Заходила ходором земля. Ще трохи – і небо на короля та його слуг упаде.

Ще дужче злякався король, став просити дарувати йому життя. Повірив йому Бартек, але не минуло й хвилини, як знову довелося йому свистіти. Тут уже придворні та челядь помилувати їх заблагали. Зглянувся над ними Бартек, а вони на знак вдячності віддали йому королівську корону.

– Будь нашим королем! – сказали воїни. – Їдьмо до столиці, сідай на трон і прав нами справедливо.

– Як же я без своєї сірої качечки поїду? – каже він дружині.[1] – Вона зі мною горя зазнала, нехай тепер щастя скуштує, у палаці поживе.

Скочив Бартек у сідло і качку прямо в дзьоб поцілував. Тільки перед ним не качка – красуня королівна на коні сидить.

– Зла відьма мене на качку обернула, а ти від злих чарів позбавив, – мовила красуня і палко поцілувала Бартека.

Поїхали вони до палацу і зажили в розкошах, а злий король у старій халупі залишився віку доживати та дрова рубати.