Читать книгу Золотоволоска та інші європейські казки - Народна творчість - Страница 5

Давно, дуже давно жив собі король, у якого позаду замку був прекрасний сад. Унадився до того саду літати золотий птах, і звелів король своїм синам його спіймати й у королівському палаці в золотій клітці оселити, бо одна пір’їнка того птаха коштувала більше, ніж усе королівство.

Вирушили короленки вночі до саду. Птах опустився на дерево, і тут молодший син пустив у нього стрілу. Птах полетів геть, але стріла влучила йому в пір’я, і одна з його золотих пір’їнок упала на землю. Юнак пір’їнку підняв, приніс її наступного ранку до короля та розповів йому, як усе було минулої ночі.

Король зібрав свою раду, і всі його радники вирішили, що треба негайно дістати цього птаха.

Короленки вирушили в путь, кожен своєю дорогою, сподіваючись на свій розум і спритність. Кожен думав, що напевно саме він відшукає золотого птаха.

Пройшовши якусь частину шляху, старший син побачив на узліссі лисицю й націлився в неї зі своєї рушниці.

Раптом лисиця закричала:

– Не стріляй у мене, я тобі добру пораду дам. Ти вийшов на пошуки золотого птаха і сьогодні ввечері прибудеш до одного села, де побачиш два заїзди – один навпроти одного. Один із них яскраво освітлений, і постояльцям у ньому живеться весело, але ти туди не заходь, а краще зупинися в другому, хоч би він тобі й не дуже сподобався.

«Ну, чи може такий дурний звір дати мені розумну пораду?» – подумав короленко і натиснув на курок, але схибив, і лисиця, розпушивши хвоста, шмигнула в ліс.

А короленко продовжував свій шлях і надвечір прибув до села, у якому і справді були два заїзди: в одному йшла гульня, там співали й танцювали, а другий мав вигляд жалюгідний і сумний. «Дурний би я був, – подумав він, – якби поткнувся в цей жебрацький заїзд і пройшов би повз той, який значно кращий».

От завернув він до веселого й зажив там горя не знаючи, забув і про птаха, і про батька, і про всі добрі поради.

Другому короленкові, як і старшому братові, випало зустрітися з лисицею, яка дала йому добру пораду, і він теж на ту пораду не звернув уваги.

Коли він прибув до двох заїздів, то побачив в одному з них свого брата, що стояв біля вікна, а зсередини долинав гамір веселощів. Старший брат і покликав середульшого до цього заїзду. Чи треба казати, що й середульший брат лишився там?

І молодший короленко на узліссі зустрів лисицю, яка просила зглянутися над нею й дала йому слушну пораду.

Добрий юнак сказав:

– Не бійся, лисонько, я тобі жодного лиха не заподію…

– І не пошкодуєш про це, – відповіла лисиця, – а щоб швидше тобі добратися, сідай мені на хвіст!

І щойно він усівся, лисиця так швидко помчала його через пень та через колоду, що тільки волосся його на вітрі маяло.

Коли вони наблизилися до села, юнак зійшов із лисячого хвоста й послухався її доброї поради: зупинився в поганенькому заїзді, навіть не глянувши на другий, і спокійно там переночував.

Наступного ранку, коли він вийшов із села в поле, лисиця вже чекала на нього й сказала:

– Я тобі вкажу, що далі слід робити. Іди все прямо, і прийдеш до замку, перед яким безліч сторожів лежатимуть, але ти на них не зважай, бо всі вони спатимуть, аж хропітимуть. Пройди між їхніми рядами простісінько до замку, а в замку – через усі кімнати, доки не прийдеш до тієї, в якій золотий птах сидить у дерев’яній клітці. Поряд поставлено там і порожню золоту клітку для годиться, але дивись – не пересаджуй птаха з поганої клітки в золоту, інакше може з тобою велике лихо статися.

Сказавши все це, лисиця знову підставила юнакові свого хвоста, той на нього всівся, і помчала вона його через пень, через колоду так швидко, що тільки волосся його на вітрі маяло.

Коли юнак прибув до замку, він усе так і знайшов, як йому казала лисиця.

Прийшов короленко і до тієї кімнати, де золотий птах сидів у дерев’яній клітці, а золота клітка поряд стояла.

І подумав юнак, що було б дивно, якби він залишив такого чудового птаха в простій і поганій клітці, коли є поряд красива, золота, тому він відчинив дверцята дерев’яної клітки й пересадив птаха до золотої.

Тієї ж миті птах пронизливо скрикнув, сторожі прокинулись, прибігли мерщій у ту кімнату, схопили юнака й повели його до в’язниці.

Наступного ранку його вивели на суд, а що він у всьому зізнався, то його засудили на смерть. Однак король сказав, що готовий подарувати йому життя за однієї умови: якщо він візьметься добути для нього золотого коня, який мчить швидше за вітер.

– Якщо ти добудеш цього коня, – сказав король, – я тобі в нагороду віддам золотого птаха.

Короленко рушив у путь-дорогу, однак журився й зітхав, геть не знаючи, де йому слід шукати цього золотого коня.

І раптом побачив перед собою свою давню приятельку лисицю, що сиділа край дороги.

– Бачиш, – мовила лисиця, – ось що сталося через твій непослух. Але не журися: я тебе виручу і підкажу, як дістатися до золотого коня. Іди прямою дорогою і дійдеш до замку, в якому золотий кінь у стійлі стоїть. Перед стайнею його побачиш конюхів, які лежатимуть цілими рядами, але вони спатимуть, аж хропітимуть, і ти можеш собі спокійнісінько вивести золотого коня зі стайні. Та гляди, одного не забудь: осідлай коня поганим сідлом, дерев’яним, оббитим шкірою, а ніяк не золотим, яке поряд висітиме, інакше дуже зле тобі буде.

Далі лисиця підставила йому свого хвоста і помчала його через пень і колоду так швидко, що тільки волосся його на вітрі маяло.

Усе так і сталося, як лисиця передбачила: він прийшов до стійла, де стояв золотий кінь, і сідло було зразу під рукою. Та коли він уже надумав був осідлати його поганим сідлом, йому спало на думку: «Для такого чудового коня буде справжньою ганьбою, якщо я не осідлаю його хорошим сідлом, яким його й належить сідлати». Але щойно кінь відчув на собі золоте сідло, як голосно заіржав. Конюхи прокинулися, схопили юнака й кинули його в темницю. Наступного ранку суд засудив його на смерть, однак король обіцяв йому помилування, та ще й золотого коня на додачу, якщо він здобуде йому прекрасну королівну з золотого замку.

Із сумом у серці рушив юнак у дорогу, однак, на щастя його, невдовзі зустрівся він зі своєю вірною лисицею.

– Мені слід би було лишити тебе напризволяще з твоєю нещасливою долею, – почала лисиця, – але мені тебе шкода, і я тебе ще раз із біди порятую. Цей шлях приведе тебе простісінько до золотого замку. Надвечір ти прибудеш до замку, а вночі, коли все засне й затихне, красуня королівна вийде з замку купатись. І щойно вона до своєї купальні ступить, ти до неї підскоч та й поцілуй її, тоді вона за тобою піде вслід, а ти веди її з собою. Тільки гляди не відпускай її прощатися з батьками, коли йтимете з замку, а інакше тобі погано буде.

Тут лисиця простягла йому свого хвоста, короленко сів на нього верхи, і помчала вона його горами, долами, так що тільки волосся його на вітрі маяло.

Прибув він до золотого замку якраз у той час, як лисиця сказала. Чекав до півночі, коли все стихло й заснуло і красуня королівна пішла з замку до своєї купальні.

Тут він підскочив і поцілував її у вуста медові.

Красуня сказала йому, що охоче піде за ним, але просила й благала його зі сльозами, щоб він дозволив їй спершу попрощатися з батьками. Спочатку він опирався її бажанню, але вона без упину лила гіркі сльози, а потім упала, благаючи, до його ніг, тож він нарешті поступився перед її проханням.

Але як тільки королівна підійшла до постелі батька свого, як той прокинувся, а за ним і всі, хто був у замку. Юнака схопили й посадили до в’язниці.

Наступного ранку король сказав йому:

– Життя твоє в моїх руках, і ти можеш заслужити помилування одним – от зрий оцю гору, що в мене перед вікнами затуляє мені огляд! І цю роботу ти маєш виконати за вісім днів. Якщо ти за цей час упораєшся, то отримаєш у нагороду руку моєї дочки!

Короленко негайно взявся до роботи: рився й копався на горі без утоми, але коли минуло сім днів і він побачив, як мало встиг зробити, то тяжко зажурився й утратив будь-яку надію на щасливе завершення справи.

Але надвечір сьомого дня з’явилася до нього лисиця й сказала:

– Ти зовсім не заслуговуєш на те, щоб я тобі допомагала! Ну, та вже гаразд, іди спати, я за тебе всю роботу зроблю.

Коли наступного ранку він прокинувся й визирнув у віконце, то гори наче й не було.

Юнак, зовсім щасливий від несподіваної удачі, поквапився до короля сповістити, що умову вже виконано. Король хоч-не-хоч мусив дотримати слова й віддати за нього свою дочку.

От і поїхали наречені з замку й невдовзі зустрілися на дорозі з лисицею.

– Тепер у тебе найкраще в руках, – сказала вона короленку. – Однак до красуні королівни з золотого замку не завадило б іще придбати й золотого коня.

– А як його придбаєш? – спитав юнак.

– А от як: спершу відведи красуню королівну тому королю, який послав тебе до золотого замку на пошуки. У замку того короля всі дуже зрадіють прибуттю королівни й охоче віддадуть тобі золотого коня, навіть підведуть його до тебе. Ти на нього відразу сідай верхи й усім на прощання подавай руку. А після всіх прощайся з красунею королівною і, вхопивши її за руку, разом закинь її до себе в сідло та й пускай коня щодуху! Тоді вже тебе ніхто не наздожене, бо цей кінь мчить швидше за вітер.

Усе це було успішно виконано, і короленку вдалося забрати красуню королівну на золотому коні.

І лисиця від них не відставала і знову навчала юнака:

– Ну, тепер я тобі допоможу добути й золотого птаха. Коли ти наблизишся до того замку, де він є, то зсади королівну з коня, і я візьму її під свій захист. Тоді заїжджай на подвір’я замку на своєму золотому коні: як тільки його там побачать, то всі йому зрадіють і самі винесуть тобі золотого птаха. Щойно схопишся рукою за клітку, то відразу жени до нас на коні щодуху і знову рушай у путь зі своєю коханою королівною.

Коли все сталося точнісінько так і короленко зібрався вже повертатися зі своїми скарбами додому, лисиця йому сказала:

– Ну, а тепер ти маєш нагородити мене за допомогу.

– А чим нагородити скажеш? – спитав юнак.

– Коли ми зійдемося з тобою в нашому лісі, ти муситимеш мене застрелити, відрубати мені голову й лапи.

– Гарна була б тобі віддяка за послуги, – сказав короленко, – цього вже я нізащо не зроблю.

Лисиця сказала:

– Якщо ти мені цього зробити не хочеш, то я мушу тебе залишити, та перш ніж піти, хочу дати тобі добру пораду: не сідай ніколи на краю криниці.

І з цими словами вона зникла в лісі.

Юнак подумав: «Що за химерний звір ця лисиця – чого тільки не вигадає! До того ж мені ніколи ще на думку не спадало сідати на краю криниці…»

Поїхав він із красунею королівною далі, і випало йому знову проїжджати через те село, в якому лишилися його два брати. Далі вони продовжили шлях додому разом.

От і прибули вони до того лісу, в якому колись зустрілися з лисицею.

А що спека була велика, а в лісі й прохолодно, і приємно, то брати й сказали короленку:

– Отут, біля криниці, зупинимось і відпочинемо, поїмо й поп’ємо.

Той погодився і, забувши серед розмови, присів на край криниці, не думаючи ні про що погане.

Але двоє його братів раптом на нього кинулися, зіпхнули в криницю, заволоділи його королівною, його золотим птахом і золотим конем і рушили додому до батька.

– От ми привезли тобі не лише золотого птаха, – сказали вони, – але ще й золотого коня та красуню королівну з золотого замку на додачу.

Усі цьому зраділи, та тільки кінь нічого не їв і стояв, похиливши голову, птах не співав, а красуня королівна сиділа в кутку й усе плакала.

А між тим молодший брат не загинув. Криниця, на його щастя, була суха, і він упав на м’який мох, не завдавши собі шкоди, тільки от вилізти з криниці сам ніяк не міг.

І в цій біді вірна лисиця його не покинула: зійшла до нього в криницю вниз і вилаяла його за те, що він забув її пораду.

– Залишити тебе в такій біді я, однак, не можу, – сказала лисиця, – знову визволю на Божий світ.

Наказала йому вхопитися за її хвіст і міцно-міцно триматися й витягла його на хвості з криниці.

– Ти не думай, що вже тепер уникнув усіх небезпек, – сказала лисиця. – Твої брати не впевнені у твоїй смерті, тож наказали увесь ліс оточити вартовими, яким дано наказ негайно тебе вбити, щойно ти з лісу покажешся.

На узліссі в той час сидів якийсь бідняк, із цим бідняком короленко помінявся своїм одягом і перевдягнений пробрався до королівського двору.

Ніхто його не впізнав, але всі помітили, що золотий птах раптом почав у своїй клітці співати, золотий кінь почав траву скубти, а красуня королівна перестала лити сльози.

Король, здивований, спитав у неї:

– Що б це могло означати?

І сказала йому красуня:

– Я й сама не знаю чому, та тільки мені було так сумно-сумно, а тепер раптом зробилося весело. Так мені й здається, що мій справжній наречений прибув сюди до замку.

І вона розповіла королю все, що сталося, хоч обидва брати й погрожували їй смертю, якщо вона їх видасть. Король наказав покликати до себе всіх людей, що були в замку. Разом з іншими з’явився і юний короленко у своєму жебрацькому лахмітті. Але красуня королівна його відразу впізнала й кинулася милому на шию.

Лихих братів негайно схопили і стратили, а молодшого короленка повінчали з красунею королівною, і король призначив його своїм спадкоємцем.

Минув час, і короленко якось зайшов до того самого лісу. Там зустрівся він із лисицею, і та сказала йому:

– Тепер ти маєш усе, чого міг би забажати, а я все своєї біди не можу позбутися, і визволення моє цілковито від тебе залежить, – і ще раз почала вона його просити й благати, щоб він її пристрелив і відрубав їй голову й лапи.

Короленко виконав це прохання, і щойно він це зробив, лисиця перекинулася на красного парубка, і цей парубок виявися рідним братом красуні королівни, якому вдалося-таки позбутися чарів, що тяжіли над ним.

І от уже від того часу їхнє щастя було якнайповнішим, і життя їхнє було наче свято.