Читать книгу Амаркорд (збірник) - Наталка Сняданко - Страница 16

Хто з нас, самовпевнених, юних і безмежно наївних, не мріяв померти під паризьким мостом Мірабо, лондонським Тауером чи хоча б під давно уявними руїнами Берлінської стіни? Хто не відчував себе невизнаним і неприкаяним генієм, вихідцем із напівміфічного для середньостатистичного європейця західноукраїнського регіону? Хто не прагнув в'їхати до Європи на тріумфальній колісниці, супроводжуваній численним почтом, багатими дарами, вродливими наложницями (або наложниками) і захопленою публікою, чи хоча б перетнути кордон у звичайному туристичному автобусі з блискучою шенгенською візою у паспорті? Мріяв кожен.

Хто не мріяв про те, щоб нас знали у світі і при слові Україна не лише сумно підтакували: «Я, Я, Тшернобиль», а й захоплено кивали б: «Б'ютіфул, Галичина»? Один із моїх знайомих, який теж про це мріяв, одного разу навіть пережив подібне відчуття, коли митник на французькому кордоні, ввічливо запитавши про мету подорожі, радісно закивав: «Уї, уї, Галіція» і, перейшовши на ламану іспанську, спробував поцікавитися, чому подорожній їде не в той бік. Коли мій знайомий зрозумів, яку саме «Галіцію» має на увазі митник, то теж перейшов на ламану іспанську і послав невігласа під три чорти, ризикуючи викликати обурення останнього, не перетнути кордон і на все життя залишитися в країні неосвічених франків. Але митник був швидше спантеличений, ніж ображений такою поведінкою мого знайомого, тому все закінчилося добре.

Але повернімося до Баден-Бадена. Це місто, сама назва якого спонукає зануритися в теплу пахучу ванну і забути про всі світові проблеми, викликає якщо не довіру, то принаймні спокусу. Зі шкільних уроків історії і рекламних туристичних буклетів Баден-Баден поставав у моїй уяві таким собі напівпримарним куточком із легкими білими будівлями, знаменитими римськими лазнями, вулицями, заповненими вічнозеленими деревами, кадилаками і нудьгуючими мільйонерами. Хтось розповідав мені, що в одному з центральних парків міста є шаховий майданчик, який за розмірами більше нагадує тенісний, а шахові фігури на ньому досягають половини людського зросту. Тут збираються пенсіонери і влаштовують шахові турніри, які мимоволі супроводжуються гімнастичними вправами, адже кожна шахова фігура має вагу гантелі середніх розмірів.

Ще більше мені розповідали про знамениті, збережені майже в первозданному вигляді ще з римських часів терми, себто лазні, після одного сеансу в яких виникає відчуття, ніби молодшаєш на десять років.

А знамените казино, в якому програвав солідні суми сам Федір Михайлович, а сам Іван Сергійович від щирого серця оплачував ці борги. А знамениті, доглянуті будівлі старої частини міста. Цікаво, як все це виглядає насправді?