Читать книгу Циганка за мільйон - Окса Фом - Страница 3

З кожною хвилиною Тасарла все більше нервувала. Сидіти на ліжку й чекати бодай якихось новин важко. Тому онука барона підскочила й почала ходити по кімнаті наче дика тварина, що раптом потрапила у залізну клітку. Проте й це не допомогло – терпець урвався, вона притисла тремтячі руки до щік та повернулася до подруги:

– Чому так довго? Невже немає виходу з цієї ганебної ситуації?

Хітана мовчки витріщилася на онуку барона, а потім прикрила очі й похитала темною голівкою, не наважуючись вимовити ані слова. Тасарла – гарна дівчина, вихована, але інколи буває занадто запальна, як вогонь. Сьогодні якраз один з таких випадків. За довгі роки, що вони знайомі Хітана ще жодного разу не бачила подругу такою розлюченою, такою нетерплячою. Щоправда, багато чого змінилося з того часу, як барон дізнався про темні справи за його спиною. Він не очікував такого удару. Та ще й від кого, від власного онука.

Два роки тому до них у табір вперше навідалися гаджо. Й все це було не просто так! Вони відразу ж пояснили, що привело їх на чужу територію. Роман Карачай, барон, дід Тасарли та Чендера, не зважаючи на ситуацію зустрів їх як гостей. І мабуть, саме це на той момент врятувало його онука від арешту.

Хоча гаджо й були одягнені по цивільному, але насправді займали не останні місця в органах міської влади. Полковник Димідов пояснив барону, що веде справу серійних викрадачів коштовностей, а потім поклав перед Романом канцелярську теку. Відкривши її чоловік, попри смаглявий тон шкіри, зблід. Перед ним лежали докази того, що грабіжники – це група циган на чолі з його онуком. Всіх він добре знав, всі були з його табору.

Два роки тому Роману все ж таки вдалося вмовити полковника не надавати розголосу справі та урегулювати все мирним шляхом. Звісно ж був суд, але викрадачі відбулися умовним терміном та відшкодуванням збитків з відсотками.

І ось нещодавно полковник знову навідався до табору. Тепер вже мова йшла не про групу циган. Викрадачів було двоє: онук барона Чендер та його наречена Лулу. Вони обікрали успішного приватного підприємця, володаря шоколадної фабрики, Петра Шушкова на захмарну суму – на мільйон. Барон намагався улагодити конфлікт так само як і минулого разу, але чоловік був непохитним – або барон повертає потрібну суму з відсотками за неділю, або його онук з нареченою опиняться за ґратами.

Проте у Чендера та Лулу були інші плани на життя. Й дізнавшись про те, що їх викрили, парочка зникла по-англійськи у невідомому напрямку, залишивши на згадку про себе борг у мільйон.

Дізнавшись про ситуацію у таборі Димідов пішов на зустріч Роману, запропонувавши угоду, яка повинна була задовольнити всіх. Якщо барон погодиться скласти свої повноваження й залишить село разом зі своєю родиною, то натомість полковник вмовить Шушкова обмежитися лише власністю Романа Карачая: великим будинком та прилеглою територією. Цигани повинні прийняти Петра як сільського голову й підкоритися новому порядку. Таким чином, вперше гаджо стане бароном циганського табору.

Та навіть це було не так жахливо, як плітки, що розповсюдилися по табору, наче неконтрольований вогонь по полю. Подейкували, начебто п’ять років тому Шушков збирався одружитися, але наречена зрадила Петру з його ж другом, тим самим розбивши чоловіку серце й втоптавши його ім'я у багнюку.

Після цього Шушков став зовсім іншою людиною. Навіть його очі кольору літнього неба змінилися. Тепер замість радісного тепла вони випромінювали люту холоднечу. Дехто поділився з циганами історією про те, як Петро вбив друга, а наречену з соромом повернув батькам, таким чином, помстившись обом.

Перелякана Хітана не розповідала ці плітки Тасарлі, проте з іншими дівчатами з табору вони провели багато ночей, з занепокоєнням обговорюючи, що станеться з ними, коли барона Романа та його онуку проженуть звідси, наче бродячих собак.

Але навіть не знаючи нічого про всі ці розмови Тасарла з кожним днем ставала дедалі дратівливою. Навіть натяк на Шушкова сердив її. А одного разу, користуючись нагодою, онука барона заявила, що не залишить власний дім та людей, знайомих з дитинства, хто б тут не намагався оселитися.

Та слова словами, а коли сьогодні прибула делегація з міста стало зрозуміло, що так як раніше вже ніколи не буде. Барон теж викликав свого юриста і всі вони закрилися в його кабінеті. Тасарлі ж заборонили бути присутньою при розгляданні справи. Саме тому дівчина так нервувала й не могла знайти собі місця.

Проте навіть Хітану лякав войовничий настрій подруги. Тому вона майже весь час мовчала та слухала як онука барона звинувачувала у всій цій ситуації нахабних гаджо.

Так, ці люди їм чужі. Й вони прийдуть сюди, щоб встановити свої порядки, але ж якби не Чендер цього всього б не сталося. Розбещений владою та грошима хлопець перетнув дозволену межу, наплював на них всіх і на власну родину, задовольняючи свою пихатість. Як результат, тепер цигани мають підкоритися українцям на власній території, а їх барон без копійки за душею має піти геть. Якщо ж вони не виконають ці умови, то проллється кров.

– Тасарла, сядь і заспокойся. В мене від твоєї метушні голова болить, – промовила Хітана, намагаючись відволікти дівчину від роздумів поверхневою розмовою.

– Як ти можеш бути такою спокійною? – У відповідь запитала онука барона. – Наше щасливе майбутнє під загрозою. Коли сюди прийдуть жити гаджо, коли вони будуть витирати об нас ноги… Невже тільки тоді циганська кров заграє у жилах?

– Тасарла, зупинися. Що ти говориш? Хочеш, щоб ми підійнялися? Ну, й що тоді? А? – Не витримала Хітана. – Я розповім тобі, що буде тоді. Нас розчавлять, як набридливих комах. І Чендера знайдуть… Думаєш, його помилують? Ні.

Онука барона стисла кулачки, але все ж таки зупинилася. Звісно її подруга мала рацію та й сама вона у жодному разі не хотіла ніяких кривавих сутичок. ЇЇ слова та поведінка були навіяні безпорадністю і страхом. В решті решт вона лише жінка.

– Я дуже хочу заспокоїтися, Хітана, але не можу. Сьогодні у барона відберуть все: й дім, і владу. А мою долю взагалі вирішує купка незнайомих людей з важливими папірцями у своїх товстих портфелях. Так от що я тобі скажу. Якщо цей дурень-підприємець вважає, що просто так з’явиться тут і відбере у мене все, то на нього чекає неприємний сюрприз. За це я видряпаю йому очі, клянуся!

– Тасарла, ти ж розумна дівчинка, – промовила подруга, – тож ввімкни нарешті мізки. Твій брат не тому дорогу перейшов. Та й звідки у чесного підприємця такі гроші й такі зв’язки? Що ти взагалі про нього знаєш?

– Еее… Ну, знаю, що він володіє шоколадною фабрикою… Мабуть, гарно стоїть на ногах, звідти й гроші.

– А те що він не вагаючись убив кращого друга, знаєш?

Від несподіванки Тасарла знову зупинилася й на цей раз присіла на ліжко.

– І його не посадили за це?

– Ні! Тож думаю він не тільки у виробництві шоколадок та цукерок замішаний, а ще й в криміналі. Звідти й такі статки. А ти очі видряпаю… очі видряпаю… Будь обережною насамперед.

– Тобто ти вважаєш, що я повинна без зайвих слів залишити свій дім, табір… та зникнути?

– Ну, можливо він не буде вимагати твого від’їзду. Ти ж йому нічого не зробила.

Зненацька почувся стук у двері й на порозі з похмурим обличчям з’явилася Зара.

– Тасарла, тебе кличуть у кабінет.

– Все так погано? – Відразу ж запитала онука барона, розуміючи, що дівчина підслуховувала.

– Надія є.

– Сподіваюся це правда, Зара?

– Так, але тільки якщо Тасарла погодиться на поставлені умови. Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення, – звернулася дівчина до онуки барона.

Тасарла нічого не розуміла. До чого тут вона? Проте Зара вже тягнула її до потрібних дверей, не даючи змогу привести думки у порядок.

– Моя перлина, – промовив барон, коли дівчина зайшла у кабінет. – Проходь. У цих людей до тебе є декілька запитань.

Серце дівчини опинилося в п’ятах, але вона вперто підійняла підборіддя й зачинила за собою двері.

– Тасарла, скажіть, будь ласка, чи знали ви про те, чим займається ваш брат? – запитала жінка – юрист, коли дівчина сіла на стілець.

Звісно ж знала, але про це не знав барон, і давши зараз правдиву відповідь вона могла лише нашкодити.

– Ні, не знала.

– Тож ви ніколи не брали участь у пограбуваннях?

Від цих запитань у дівчини по хребцях мороз пішов. А що буде, якщо ці люди зараз дістануть з портфеля знімки на яких вона викрадає кольє? Ні, це абсурд. Минуло стільки часу…

– Ні, не приймала, – на власний страх і ризик промовила циганка.

– Моя дівчинка з іншого тіста, – впевнено промовив барон, захищаючи свою улюбленицю.

Тасарла відповіла барону ніжною посмішкою.

– Ну, якщо це правда…

– Це правда, – перебив Роман Карачай.

– …тоді у нас є для вас пропозиція, – завершила попередню фразу жінка-юрист. – Ми розуміємо, що цигани невдоволені тим рішенням, що запропонував Димідов вашому дідусю. Також ми розуміємо, що через зміщення барона можуть розпочатися безглузді сутички. Тому повністю віддати владу в руки незнайомого циганам чоловіка не можемо…

– Ми з бароном залишимося у таборі? – Запитала Тасарла.

– Ні, моя перлино, ти залишишся у таборі, – промовив дідусь, – але тільки у якості дружини Петра Шушкова.

Від цієї звістки всередині у Тасарли все похололо.

– Це єдина можливість уникнути протистояння між циганами та українцями, – запевнила жінка-юрист.

– Я не можу вийти заміж за Петра Шушкова. Наші традиції забороняють циганкам вступати у шлюб з гаджо. Якщо таке станеться…

Тасарла не закінчила свою думку, тому що погляд її впав на барона. Він чомусь був невдоволений такою відповіддю.

А потім перед нею поклали газету, в якій йшла мова про волинських циган. Вони вже доволі тривалий час вступали у шлюб з українцями та українками, ходили до місцевих храмів, віддавали дітей у школи, садочки. Про власні традиції та культурні надбання волинські цигани згадували з ностальгією, як про щось приємне, але назавжди втрачене.

– Перлина моя, тобі вже двадцять вісім років. За нашими традиціями ти давно повинна була вийти заміж, але я егоїстично тримав тебе поряд з собою. Тепер же настав час відпустити, – промовив барон.

Дівчина навіть рот відкрила від несподіванки. Вона не готова стати дружиною незнайомому чоловіку. Чи готова?

– Тасарла, послухай мене, – промовив барон, розуміючи почуття онуки, – це гарна можливість залишитися у таборі та контролювати ситуацію. Ти ж не хочеш, щоб з тими, кого знаєш і любиш з дитинства сталося лихо?

– Ні, не хочу.

– Тоді зроби те, що повинна. Заради мене, Чендера та табору.

Уявивши свій дім зруйнованим, своїх знайомих мертвими, онука барона вирішила прийняти будь-які міри, щоб такого не сталося.

– Добре, якщо я погоджуся вийти заміж за Петра Шушкова, то де гарантії, що він забажає взяти циганку за дружину?

Це виявилося самим влучним запитанням, яке пролунало сьогодні з її вуст. Навіть не зважаючи на те, що дівчина не знала цих людей, але все ж таки по їхнім поглядам зрозуміла – Петро так само як і вона проти такого шлюбу.

– Він не має бажання одружуватися зі мною, – впевнено констатувала Тасарла.

– Він взагалі не має бажання одружуватися, – промовив незнайомий чоловік, що до цього весь час сидів мовчки, – але Кирило Кугат його вмовить.

Почувши знайоме ім’я, дівчина навіть дихати перестала. Кирило Кугат… Той самий Кирило Кугат, якого вони з Чендером обікрали дев’ять років тому. У що ж вона зараз вв’язується? Чи не пастка все це?

– Кирило Кугат… Місцевий депутат? – Все ж таки вирішила уточнити Тасарла.

– Так. Він допоможе вмовити вашого майбутнього чоловіка одружитися.

– То що, Тасарла, ви приймаєте нашу пропозицію? – Уточнюючи, запитала жінка-юрист.

Цікаве формулювання. Складалася думка, що в неї й дійсно є право вибору. Але це лише ілюзія. Який у неї є вибір? Ніякого. ЇЇ доля була в руках цих людей і вони вирішили, що онука барона повинна стати розмінною монетою між двома світами.

Саме в цей момент в пам’яті дівчини випливли слова Зари: «Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення».

І Тасарла подумала. Навіть попри свій страх та ненависть до Петра Шушкова вона вийде за нього заміж. Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим місточком, завдяки якому цигани й українці зблизяться. Принаймні Тасарлі хотілося у це вірити.

– Так, я приймаю вашу пропозицію, – впевнено промовила дівчина.

Після цієї заяви зненацька заговорив барон:

– Сьогодні перлина нашого табору розплатилася собою за мої помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не зміг виховати з Чендера нормальну людину; не помітив, коли він пішов кривою доріжкою. Але якщо Тасарла постраждає від руки гаджо, якого ви напророчили їй в чоловіки, то я повернуся навіть з пекла і вб’ю його. Й жодна сила на землі не зупинить мене.

Після цього барон взяв онуку за руку та вивів з кабінету, залишивши письмові формальності своєму юристу.

Через дві хвилини Тасарла опинилася у себе в кімнаті. Зайшовши, вона відразу впала на ліжко. Дивно, що підіймаючись сюди вони не зустріли жодної людини. Де подівалися Зара та Хітана? Хоча такі запитання навряд чи повинні зараз хвилювати дівчину. Зовсім скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловіку, який можливо вбив свого друга; чоловіку, який мав зв'язок з кримінальним світом; чоловіку, який не збирався одружуватися не тільки на циганці, а й взагалі. О, Господи, що ж вона наробила? Навіщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе віддати своє життя та своє тіло людині, яку ніколи не покохає? Безліч запитань і жодної відповіді.

Поки що Тасарлі було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила єдине, що вміла краще за все – з головою пірнула у нездійсненні мрії. Там вона по традиції чекала на свого гаджо у кімнаті, а коли він виходив з душу, звабливо одним рухом знімала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайні аквамаринові очі починали темніти від пристрасті. Потім вони разом падали на ліжко й довго та солодко насолоджувалися один одним.

З таких приємних думок не хотілося повертатися у реальність. Якби тільки вона могла вийти заміж за чоловіка зі своїх мрій; за чоловіка, у якого були дивовижні крила за спиною…