Читать книгу Циганка за мільйон - Окса Фом - Страница 8

Кирило Кугат вже в дев’яносто п’ятий раз оглядав залу, в якій йому доводилося чекати на нового господаря цього великого будинку. Шушков на зустріч не поспішав! Зате на депутата, обережно прошмигуючи повз дверей, витріщалися цигани, які безперестану носилися по будівлі.

Петру потрібно якомога швидше привести справи з новою нерухомістю до ладу та взяти керування у власні руки.

Ну, взагалі-то саме тому він тут. Щоб підтримати друга й остаточно впевнитися, що цигани під їхнім керівництвом не викинуть ніякої дурниці. Для цього Кирилу потрібно буде зробити неможливе – умовити Петра одружитися з онукою барона. Депутат сподівався, що дівчина виявиться принаймні гарненькою, щоб спростити йому й без того не легке завдання.

– Привіт, Кір! – Звернувся до нього Шушков ледве з’явившись у залі. Проте йшов він з грацією людини, яка нікуди не поспішає.

Губи депутата перетворилися на тонку лінію. Він дивився на друга безжальними зеленими очима.

Петро стійко витримав цей погляд і Кір нарешті посміхнувся чоловіку так широко, що стали помітні перші вікові зморшки.

– Радий тебе бачити у моєму новому житлі. Але що ти тут робиш? – Відразу ж вирішив уточнити Шушков.

– Ось як ти зустрічаєш гостей, Петро? Навіть не запитаєш як я доїхав? – Посмішка Кіра стала ще ширшою, велетенські руки обхопили нового господаря та по дружньому поплескали по спині. – Твої манери, гірші ніж у цих циган.

Шушков посміхнувся. Навіть не зважаючи на обставини, через які Кір прибув до його будинку, він був радий бачити друга.

– Я знаю, що за кермом своєї тачки ти як риба у воді, тож і не запитую як доїхав. Дороги сюди просторі й добре асфальтовані, а за таких умов твій «Мустанг» мчав швидше за блискавку на небі.

– Що правда, то правда, – погодився Кір. – Ну, а ти як? Вже звик, що тепер це твій дім?

Петро продовжував посміхатися, але тепер його посмішка виглядала штучною. Кирило дуже добре знав друга й відразу ж зрозумів у чому справа.

– Так, це я попросив Романа затриматися тут. Є одна справа…

– Через це, – перебив чоловіка Петро, – я опинився у незручному становищі. Наступного разу попереджай про такі ситуації заздалегідь.

– Я був готовий ризикнути. Але зараз не до цього. Може пригостиш гостя келихом міцного?

Шушков кинув погляд на циганку, що під час їх розмови вешталася поряд й старанно удавала прибиральницю. Дівчина відразу все зрозуміла без слів та зникла з поля зору.

– Ого! Така поведінка доводить, що шанс стати сільським головою у тебе все ж таки є. І це не дивлячись на те, що раніше у циган ніколи не було барона-гаджо, – здивовано промовив Кирило Кугат.

– Я дійсно радий бачити тебе тут, друже. Але також я знаю про мету твого приїзду, – Запевнив гостя Шушков.

– Якщо ти хочеш поговорити саме про це, то буде краще, якщо нам принесуть напої у кабінет, – запропонував депутат, натякаючи на сторонні вуха.

Петро погодився й швидко провів друга на другий поверх, туди де, як встигла розповісти йому привітна подружка Тасарли, знаходилися робочі кабінети минулих господарів будинку.

Й тільки чоловіки розміститися, як у двері постукали.

– Хто? – гаркнув Петро, незадоволений таким швидким втручанням.

– Вибачте пане Шушков, – пролунало з того боку, – я принесла ваші напої.

– Добре. Заходь.

Двері відчинилися й на порозі з’явилася та сама дівчина, що «гріла вуха», коли вони розмовляли в залі.

– Як тебе звати? – Запитав Шушков.

– Зара.

– Слухай уважно, Заро. Я хочу проговорити про важливі речі зі своїм другом сам на сам, тому не раджу виконувати той самий фокус, який ти провернула у залі. Зрозуміло?

Смуглява дівчина зблідла від тону, яким було зроблене застереження й від сурового погляду льодяних очей.

– Вільна, – промовив Петро.

Зарі не потрібно було повторювати двічі. Вона швиденько вислизнула у коридор та щільно прикрила двері. Зробивши пару кроків в бік сходинок циганка ледь не налетіла на Тасарлу, яка швидко підіймалася вгору.

– Що трапилося? Чому ти така бліда? – Поцікавилася онука барона у наляканої дівчини.

Зара розповіла, як хотіла підслухати розмову депутата та нового господаря у залі, розповіла, як принесла їм напої, удаючи з себе прислугу, а також обмовилася про погрозу з боку Петра.

Звісно Тасарла розуміла, що циганка сама винна у догані, але ж поведінка Шушкова теж не пролазила ні у які ворота.

– Йди додому, Зара. Я розберуся з усім сама, – промовила дівчина й обережно покрокувала до дверей кабінету.

Циганка тільки головою похитала на таку заяву. Ну, що зможе зробити Тасарла у цій ситуації? Вона вже й так однією ногою на вулиці. Клятий Чендер! Все через нього. Якби вони з Лулу не наробили дурниць, то у таборі зараз би й досі панували старі закони, мир та злагода.

Тим часом Тасарла тихо, наче мишка, промайнула кабінет й зайшла у власну майстерню. Ці дві кімнати мали суміжну стіну й таємні двері, що з того боку були замасковані під шафу з книжками. Звідси дівчина могла чути всю розмову й не хвилюватися, що її викриють.

Тож Тасарла швидко перетнула кімнату й припала вухом до дверей у потрібному місці.

– …вона була всім у моєму житті, Кір! Ти ж знаєш, що я ні в чому їй не відмовляв, на руках носив, пилинки здував. Як останній бовдур навіть пропозицію зробив, збирався одружитися й завести діточок. Вважаєш, що я зможу так швидко забути те, що вона зробила?

– Я все розумію, друже. Але ж ти не можеш й надалі страждати. Це тільки шкодить тобі та твоєму оточенню. Чи думаєш, що Орест просто так по п’ятах наче вірний пес слідує? Ні! Він хвилюється й намагається все тримати під власним контролем. А йому вже теж не так мало рочків. Час би обзавестися власною родиною. Але я не вмовлю його повернутися до міста, якщо ти й надалі будеш себе катувати.

Звісно Кір мав рацію і Петро це розумів. Пригадав, як брат годину тому з’їдав поглядом ту симпатичну циганочку. Цікаво, чим там у них все закінчилося?

– Час тобі вже вилікуватися від отрути тієї гадюки, – намагався запевнити друга Кирило.

– Дай здогадаюся! Під лікуванням ти маєш на увазі одруження з онукою барона?

– А чому б і ні? Мені здається, що це саме те, що зараз потрібно зробити. По-перше, цей шлюб допоможе тобі закріпитися тут у якості сільського голови, а по-друге, дівчина…

– Я не можу.

– Та у чому справа? Євгенію ти все одно викреслив зі свого життя. Чи все ж таки хочеш повернути?

– Повернути – це останнє, що я хочу зробити з нею.

– Тобто все ж таки ця думка приходила у твою голову! – Констатував Кір.

– Та не збираюся я її повертати! – Занадто гучно промовив Шушков.

Було не зрозуміло кого більше він у цьому запевняв себе чи друга.

Звісно Кирило розумів біль Петра, але він прибув у Риботень з конкретною метою й не збирався їхати допоки не розв'яже всі питання. По-перше, це одруження потрібне, щоб друг закріпився у якості нового сільського голови, по друге, щоб після закріплення не почалося кровопролиття й по-третє, щоб змусити Петра жити далі, наплювавши на сучку Євгенію з великої гори. Коротше, цей шлюб був потрібен сильніше за ману небесну.

Кирило випірнув з власних думок, пригадав на чому зупинився їх діалог та запитав:

– Якщо ти й дійсно не збираєшся повертати колишню коханку, то що заважає одруженню з іншою дівчиною?

– Я просто не хочу на ній одружуватися, – вперто стояв на своєму Петро.

– Через те, що вона циганка? Це тебе бентежить?

Шушков різко встав з місця й почав ходити по кабінету, розминаючи плечі. Так він себе поводив, коли сильно нервував.

– Та будь вона хоч афроамериканкою це не мало б значення. Річ не в цьому! Я просто не зможу її покохати.

У кабінеті пролунав гучний сміх, що вирвався з грудей Кирила.

– До чого тут кохання? Ні до чого. Навіть циганка це зрозуміла, друже.

– Я не…

– Вона гарненька? – Перебив чоловіка Кір новим запитанням.

Петро зупинився посеред кімнати й пригадав першу зустріч з Тасарлою. Погляд її шоколадних очей з перших секунд взяв його у полон, а поза войовничої амазонки підігріла зацікавленість.

– Так, – коротко й без пояснень відповів Шушков на поставлене запитання.

– Тоді у чому справа? Не розумію! Нащо тобі те кохання? Одружися, закидай подарунками, коли прийде час позвеш у ліжко для продовження роду. Ну? Які тут проблеми?

– Мені здається вона варта більшого, – просто відповів Петро. Я не хочу руйнувати ще одне життя.

– А криваві сутички через те, що ти образив, принизив й виставив за поріг онуку циганського барона, це не руйнування чужих життів? – Не здавав позицій депутат.