Читать книгу Циганка за мільйон - Окса Фом - Страница 6

Перше, що помітив Петро, коли на шаленій швидкості під’їжджав до будинку барона Романа Карачая, була дівчина на балконі. Швидше за все та сама онука, яку йому пророчили у дружини. Й тепер заглушивши мотор та покинувши салон машини, чоловік знову підійняв очі догори, щоб краще роздивитися циганку.

Ніби відчувши його настрій незнайомка затисла рот рукою, але стійко витримала погляд. Декілька секунд у розширених шоколадних очах плескався страх, а потім різко зник. Як і не було його зовсім. Нічого собі характер. Її рішучість та сила духу дійсно вражали. Не кожен чоловік на таке був здатен, а тут дівчисько.

Проте погляд Петра теж не залишився без уваги. Сам Димідов вирішив пояснити:

– Тасарла Казібеєва, онука Романа Карачая. Батьки дівчини померли у в’язниці, тому вона живе з дідусем у цьому будинку.

– Вродлива. Так відразу й не помітиш, що циганка, – промовив чоловік, що стояв поряд з Петром.

– Звичайна жінка, – заперечив Шушков.

– Тасарла цілий день провела на балконі, – знову намагався щось пояснити Димідов, – чекала на ваш приїзд. Мабуть, змерзла та заморилася.

– Ага, чекала, щоб пустити мені кулю в серце, – іронічно промовив Петро.

– Що ви? – Відразу ж зреагував Димідов, – онука барона зовсім не така. Тасарла розсудлива молода дівчина, розумна не за роками, і головне, не має нічого проти вашої появи у її житті.

Петро не повірив жодному слову. Димідов ще той старий інтриган. Він працював в органах вже доволі тривалий час і навіть зараз мав свою вигоду. Полковнику потрібно було швидше закрити неприємну справу й відправитися у бажану відпустку. Подумаєш, мільйоном туди, мільйоном сюди. Яка різниця?

Якби не Кір Петро ні за що б не погодився на цю дивну пропозицію. Звісно будинок й прилегла до нього територія були великі, але на мільйон не тягли. А на додачу йому, Петру, ще хотіли нав’язати шлюб з циганкою, хай навіть й з доволі привабливою циганкою, онукою барона.

Він не міг погодитися на це. Не міг зруйнувати життя цій не в чому невинній дівчині, що не за власним бажанням потрапила у липку павутину інтриг.

– Я правильно розчув? Циганка з балкона не має нічого проти нашої появи у її житті? – Несподівано промовив все той же чоловік, що стояв поряд з Шушковим.

Димідов кивнув.

– Тобто дівчина вирішила не залишати будинок?

– А ви хто? Чому цікавитесь? – Несподівано вступив в розмову якийсь невідомий чоловік з делегації.

– Орест Шушков, брат нового господаря цього будинку, – спокійно відповів на поставлене питання супутник Петра.

По обличчю Димідова стало зрозуміло, що йому явно не до смаку така ситуація. Й він поспішив завершити неприємну розмову:

– Так, онука барона залишиться жити тут.

– На якій підставі? – Знову запитав Орест.

Якби можна було б вбити поглядом, то обидва Шушкова вже б виявилися трупами. Але полковник швидко взяв під контроль емоції й процідив крізь зуби:

– Вона стане дружиною вашому брату.

– Я вже не раз наголошував, що не збираюся одружуватися. Ніколи. Й справа тут не в циганах. Це моє власне бажання, – відповів на таку заяву Петро.

– Я теж вже не раз наголошував, що у разі відмови щодо шлюбу з онукою барона, цигани не визнають вас як сільського голову. А наскільки я пам’ятаю Кирило Кугат сильно прагнув, щоб саме ви зайняли цей пост.

Петро не відповів. Він з цікавістю розглядав щось за спиною Димідова. І якщо чесно там було на що подивитися!

Тасарла нарешті знайшла в собі сили вийти та привітатися з чоловіками. Так, її майбутній наречений приїхав не сам, а в компанії шести своїх друзів, які напевно вирішили відпочити за містом у ці вихідні. Чи може це й не друзі? Може охорона? Онука барона пригадала, що розповідала їй подруга про Шушкова. Начебто він убив свого друга й був пов'язаний з криміналом. Такому не завадить пара-трійка бугаїв для охорони життя.

Поки Тасарла думала над тим, хто ці люди Петро уважно слідкував за нею. Він вловив войовничий настрій дівчини, відмітив її рішучу ходу, стиснуті в маленькі кулачки руки, зосереджене обличчя й палаючі гарячим шоколадом очі.

– Схоже вона йде по мою душу, – весело промовив Петро, але посмішка зникла з його обличчя так само швидко, як і з’явилася. Чоловік знову одягнув звичну маску.

Поки дівчина йшла вперед вітер вправно грав з її довгим волоссям, залицявся, намагаючись здерти хустку з плечей. Але все марно. Вона виглядала незламною, впевненою й рішучою. Черговий порив прийнявся тріпати довгу спідницю, намагаючись підійняти її вгору, але й ця забавка не вдалася. Проте Петро встиг оцінити її стрункі ноги, сильні стегна, тонкий стан. Його погляд перемістився вище, туди де дівчина одною рукою тримала хустку.

«Цікаво, що вона там приховує?» – зненацька подумав Петро, а потім тряхнув головою і відігнав від себе такі недоречні запитання. Яка різниця, що в неї під хусткою? Циганка у будь-якому разі повинна залишити його новий дім.

Коли Тасарла нарешті наблизилася до чоловіків, Димідов відкрив рота, щоб офіційно представити її нареченому, але дівчина випередила його:

– Я Тасарла Казібеєва, онука барона й сестра чоловіка, який вас пограбував.

Насправді вона не збиралася всього цього говорити, воно якось само вилетіло. Й тепер циганка розширеними очима дивилася на похмурого Петра Шушкова. Оце так початок знайомства! Та він її зараз прямісінько на очах у всіх цих людей покарає, а потім почнеться сутичка між українцями та циганами.

Така перспектива налякала Тасарлу набагато більше, ніж льодяний погляд Петра. Хай на своїх людей так дивиться. У неї інші клопоти є. Важливіші.

– Ласкаво прошу у мій дім, – спробувала виправити свою помилку онука барона, й навіть привітну посмішку видавила.

Проте Петро чомусь ніяк не реагував. Мовчки дивився на неї, ніби й дійсно збирався заморозити. А вона мала рацію, коли порівнювала його з Каєм… Перед нею зараз стояв саме цей персонаж з дитячої казки. Через декілька хвилин Тасарлі й зовсім стало ніяково від такої прискіпливої уваги. Ну, чому він ніяк не реагує?

Орест, що спостерігав за цією мовчазною боротьбою з боку, лише головою похитав. Його брат намагався залякати цю дивовижну жінку своїм фірмовим поглядом. Але здається у цьому випадку він не діяв.

Несподівано Петро змінив тактику. Чоловік покрокував на зустріч дівчині й зупинився в декількох сантиметрах від неї.

І от халепа, ця циганка й дійсно не походила на інших. Занадто вродлива, сильна й одночасно ніжно-слабка, бути грубим і пихатим з нею складно, але Петро повинен. Так краще для них обох. Шлюб з ним нічого доброго в її життя не принесе, тільки розчарує.

– Приємно познайомитися, Тасарла, – промовив чоловік, і схопивши її долоню підніс до губ.

Легкий поцілунок, а по тілу дівчини розлилося тепло. Було таке враження, що вона випила глінтвейну секунду тому.

– Я – Петро Шушков. Той самий Шушков, якого пограбував ваш брат…

Він ще щось говорив, але Тасарла не чула. В цю саму мить вона була в іншому місці, у приватній кімнаті елітного нічного клубу й спостерігала за оголеним красенем з гарним тату на лопатках. Ось він підіймає її взуття… ось її ноги тремтять, бо він зараз все зрозуміє… ось з’являється янгол…

– Тасарла, ви чуєте мене? – Запитав Петро, зрозумівши, що думками дівчина десь далеко.

– Ааа…

– Кажу… Мої люди до ваших послуг.

Онука барона хитнула головою, відганяючи непрошені спогади.

– Емм…

– Мої люди до ваших послуг. Вони допоможуть з валізами й підкинуть до міста, – нарешті завершив цей діалог Петро.

А потім новий господар повернувся до брата, зробив знак йти за ним й обігнувши Тасарлу нахабно покрокував до входу у будинок.

Проте Орест не квапився й продовжував спостерігати за циганкою та її реакцією на діалог. Здавалося, що до дівчини й досі не дійшло, що тільки-но сталося. Думками вона все ще знаходилася не тут. Оресту й дійсно було цікаво, що так могло відволікти красуню. Він вперше бачив жінку, яка мліла не від його братика, а від якихось своїх таємничих думок. Хоча ні, не вперше. Першою, на жаль, була Євгенія – жінка з янгольською зовнішністю й каменем замість серця.

Орест тихенько вилаявся собі під носа.

Тасарла ж розгубилася від такої неоднозначної поведінки. Вона розвернулася й подивилася на Петра, що у цю саму мить входив у її будинок. Спочатку дівчина хотіла наздогнати його, дати ляпасу, а потім вже благати змінити рішення. Але не зробила ні того, ні іншого. Розуміла, що все марно, принаймні зараз.

Як можна бути такою дурепою? Замість того, щоб відстоювати свою домівку, Тасарла знову повернулася у той далекий дві тисячі десятий й розглядала оголеного незнайомця з-за портьєри.

Стримуючи сльози й прокльони, що вже майже злетіли з язика, онука барона раптово натрапила на погляд іншого чоловіка, віддалено схожого на Петра. Дивно, але в його очах плескалося співчуття, якого вона була не варта, адже сама винна, що все склалося саме так.

Тасарла відвернулася, але знову натрапила на ще один погляд. На цей раз це був Севаш. Його посмішка виявилася красномовніше будь-яких слів. Це розлютило дівчину. Ледве утримуючи себе в руках вона, високо підійняла голову й покрокувала у будинок. Ні, онука барона не збиралася шукати пихатого гаджо, просто хотіла позбутися тисячі очей, що пропалювали її наскрізь.

Орест помітив, коли погляд циганки змінився, а шоколадні очі почали випромінювати блискавки. Прослідкувавши за напрямом, він побачив цигана, на обличчі якого розквітла неприємна усмішка, вона робила його схожим на божевільного. Тасарлі, якщо звісно вона не хоче проблем, потрібно б триматися якомога далі від такого експоната.

Якби Петро прилюдно не висловив свою думку стосовно шлюбу й участі нареченої, то Шушков молодший обов’язково б попередив брата про небезпечного чоловіка, в очах якого він помітив хіть. Але той факт, що онука барона все ж таки повинна залишити дім і відправитися у місто ставив все на свої місця.

Розібравшись у ситуації та заспокоївши себе, Орест нарешті пригадав, що брат кликав його за собою й кинувся на його пошуки.

Тасарла ж опинившись в рідних стінах навіть не подумала збирати валізи. Її нерви були натягнуті, наче струни. Того й дивися порвуться. Щоб заспокоїтися дівчина минула велику залу, звідки чулися чоловічі голоси, зокрема її нареченого та діда, й непомітно через вікно вислизнула з будинку в поле, за яким відразу струїлася невеличка річка. Саме туди вона й вирішила відправитися.

Нарешті діставшись улюбленого місця, дівчина розклала на землі свою хустину й сіла. Їй було над чим замислитися. З одного боку, Тасарла хотіла послати все під три чорти й накивати п’ятами. Хай подавиться той гаджо й будинком, й територією. З іншого, вона розуміла, що не може так вчинити. Цигани з її табору ніколи не приймуть сторонню людину в якості барона. Якщо вони навіть й не виступлять у відкриту проти чужинців, то точно почнуть робити якісь капості по-тихому. Врешті решт гаджо зрозуміють у чому справа й почнеться протистояння. Як не крути Тасарла виявилася у пастці. Й піти не могла, й залишитися не могла.

Що ж за людина цей Петро Шушков? Як він може бути таким привабливим й таким відразливим одночасно? Невже саме про нього вона мріяла всі нескінченно довгі дев’ять років?

Тасарлі саму себе стало шкода. Але це почуття для слабких… А онука барона сильна й розумна. Потрібно було швидко зібрати себе по шматках і вигадати як виграти цей нерівний двобій.

Можна й далі намагатися підкорити Петра за допомогою власного незламного характеру, але Тасарла відчувала, що це не дасть потрібного результату. Залишалася інша стратегія, використати яку навіть сама дівчина довго не наважувалася, але за той час, що вона провела на свіжому повітрі їй все ж таки вдалося умовити саму себе.

За планом Тасарла повинна була відкинути всю ненависть і лють до цього чоловіка й спробувати покохати його. Звісно це занадто небезпечно, але циганка готова була ризикнути власним серцем за для рятування невинних життів. Страшно уявити, що з нею станеться, якщо цей план не спрацює. Хоча що тут уявляти? Тасарла й так розуміла, якщо Петро не прийме її дар вона перетвориться на його жіночу копію. Й будуть вони жити довго й нещасно, але в окремих своїх льодових королівствах.