Читать книгу Game over! - Олександр Есаулов - Страница 10

– Ти чого, Орігу? Яка муха тебе вкусила?

– Що значить муха? У тебе на плечах що? Погони із собачками? А в мене? Голенькі! А ти, між іншим, пізніше до гри потрапив. А за які заслуги тебе Гірея собачками відзначила? Подумаєш, біт великий! Якщо порахувати, то я разів у півтора більше, ніж ти, геймоверів зробив!

Оріг ображено повернувся спиною до Рикпета. Ліжко відгукнулося противним скрипом.

– Правда, Оріг, а чого ти, е-е-е, власне, ну… розвиступався? Ну, подумаєш, ці… собачки на погонах! Рикпет… перший на четвертому рівні побував, поранений був – це що, ну… не враховується? – заперечив Васла.

– То й Кадим двічі поранений, а як був бітом, так ним і залишився! А ти, Рикпете, вискочка! Пропхався до Гіреї в мазунчики, ось і одержав собачок на погони! І поранений ти був уже після того, як тобі собачки на погони кинули! Так що не треба… І треба ще розібратися, за що тобі собачок дали. Га? Може, ти за нами шпигуєш?

– Що?! – Рикпет підхопився. – Ти що, мене в зрадництві звинувачуєш?

– Ну, ти це… Оріг, ти думай, що того… ляпати! За це можна й по… по пиці… це… заробити! – Васла піднявся з ліжка й став поруч із Рикпетом.

Підхопився з ліжка й Оріг. Так вони й стояли, мовби троє молодих когутів, готові пустити в діло міцно стиснуті кулаки, коли до кімнати зайшла Шаната. Вона повернулася після чергової гри. Поставила автомат на підставку і підійшла до вмивальника. Після того, як вона все згадала, Шана ходила сумна й небалакуча, про що вона думала – нікому не розповідала, навіть Рикпетові, з котрим справді міцно здружилася. Ось і тепер, не кажучи нікому ані слова, мовчки попрямувала до себе за загородку.

– Шано, а ти це… ну, що про це думаєш? – запитав Васла.

– А хіба тебе цікавить думка дурепи? – спокійно відповіла вона питанням на питання.

– Не зрозумів… – розгубився Васла, – як це… дурепи?

– Ну, ти ж сам сказав Кадиму, що я дурепа. Настільки кругла, що схожа на колобок.

– Та нічого я, не того… Ти чого, Шано?!

– Ой, не викручуйся! – Шана зникла за своєю перегородкою.

– О! Мене викликають, – Рикпет взяв автомат з підставки й пішов до дверей.

– Давай-давай, іди, вислужуйся! – навздогін йому глумливо кинув Оріг.

У дверях Рикпет зіштовхнувся з Кадимом.

– Може, і ти чимось незадоволений?

– Не зрозумів, – здивовано сказав Кадим. – Це з якого дива?

– То я про собачки на погонах…

– Я, напевно, чогось не розумію… – розгублено сказав Кадим.

Рикпет щосили гримнув дверима. У кімнаті зависла невесела тиша.

Із-за перегородки вийшла Шаната.

– Господи, які ж ви всі дурні! Бачити вас не можу!

– Та що тут трапилося, поки мене не було? – питання Кадима залишилося без відповіді. – Нічого не розумію… – він обвів кімнату здивованими очима. – Оріг, ти можеш пояснити, що все-таки трапилося? Чого ви всі пересварилися?

– А того… – Оріг неприязно подивився на Кадима. – Рикпет вислужується й собачки на погони одержує, а ти тут хоч трісни! А чому собачки йому? Чим я гірший? Я що, гірше граю? Я тут найдовше і геймоверів у мене ого-го-го скільки! Тому ж Рикпету стільки й не снилося!

– Я щось не зрозумів, – Кадим зробив долонею жест примирення, – чого це ти сьогодні роздратувався? Рик уже тиждень, як байт.

– Ну то й що? Нехай хоч місяць, а мені це не подобається, і все! Я що, не можу висловитися?

– Ти!.. – Шана вискочила з-за своєї перегородки. – Знаєш, ти хто? Ти… Ех, врізати б тобі, та руки бруднити не хочеться!

Кадим ніколи не бачив Шанату такою розлюченою.

– Завидюга, ось хто ти! Є в нас у класі такий: пиріжок принесеш на обід – заздрить, у нову обкладинку книгу загорнеш – заздрить, одиницю одержиш – він і то, напевно, заздрити буде!

– У якому класі? – здивовано запитав Кадим. – Що таке клас?

Шаната зупинилася, немов з розгону наткнулася на стінку, зрозумівши, що проговорилася, і ніяково викрутилася:

– Не знаю… Просто слово з язика злетіло…

Васла нарешті зняв навушники.

– Ви, це… чого розшумілися? Що, не бачите, у нього, як його… ну… напад.

– Який напад?

– Хвороба є… ну, така… ось цей… обалдеїзм, ось!

Гримнув регіт. Кадим реготав, показуючи на Оріга пальцем. Шана прикривала рот долонькою. Васла усміхався всім своїм широким обличчям. Навіть Оріг не витримав і пирснув у кулак. Відсміялись.

– Я від своїх слів не відмовляюся! Ви тут хоч лусніть від сміху!

– Васло, а ти випадково цією хворобою не страждаєш? Може, мені теж діагноз поставиш? Круглодурість або тупокруглість, а може, ще як-небудь? – запитала Шана.

– Васла на тебе бочку котив, точно! Сказав, що ти підлабузник, за Рикпетом тарілки вилизуєш, – раптом чітко почув Кадим чийсь тихий голос, – а Оріг тебе захищав. Він сказав, якщо з ким і дружити з цієї юрби, то тільки з тобою. Бо ти – особистість, а вони всі дурні!

– Ви на Оріга дарма не наїжджайте, – несподівано для всіх раптом сказав Кадим, – він справді в Заекранні найдовше. Якщо кому й треба було давати на погони собачки, то, звичайно, йому.

– А Рикпет сказав, – продовжував нашіптувати тихий голос Кадиму, – що ти слабак, і будеш робити все, що він скаже…

– А з Рикпетом, і правда, треба розібратися. Це за що ж Гірея йому собачки кинула? Пам'ятаєте, він її проводжав? А потім відразу й собачки на погонах заблищали. Дивний збіг, правда?

– Кадиме… Ти що верзеш? – запитала Шаната, отетерівши від таких слів. – Ти що, проти Рикпета?

– Я проти Рикпета? – здивувався Кадим. – Ні, я не проти Рикпета, я за справедливість!

– І, по-твоєму, зробити байтом Оріга було б справедливо?

– Ти чого… Оріга – байтом? Ураган – я відпадаю…

– Тоді в чому справа?

– Я ж сказав, що я – за справедливість, – сказав Кадим, але вже якось непевно, – а за Кадима чи за Оріга, яка різниця… Головне, щоб було чесно.

– Правильно, Кадиме! А чесно – призначити байтом мене. Що, не так? – Оріг поклав руку на плече Кадиму. – Удвох ми швидко покажемо, хто тут головний!

– І що, ти хочеш, щоб тобою командував Оріг? – глумливо запитала Шаната.

– Ну ви й утнули! – коротко засміявся Васла.

– Оріг? Ти що, той?… – Кадим покрутив пальцем біля скроні й струсив із плеча руку Оріга. – Котися ти…

– Тоді чого ж ти хочеш? – знову запитала Шаната і додала, повернувшись до Васли: – А тебе ніхто не запитував.

– А я й сам не знаю… – уже зовсім розгублено сказав Кадим.

– Ти чого? – так само розгублено пробурмотів Васла.

Голос нечутно посміювався. Його план виявився вдалим. Він розрахував правильно. Жадібний Оріг вчепився в примарних золотих собачок і пересварив усіх заекранників. Ну, а Шаната… Яка панянка промовчить, якщо її назвуть потворою? У-у, люта панянка – це велика сила, особливо якщо використовувати її з військовою метою. Але ще більша сила – це тихий голос. Криком можна домогтися багато, але пошепки можна досягтися всього… Можна вважати, що Голос посміхнувся своєму афоризму, якби йому було чим посміхатися.