Читать книгу Game over! - Олександр Есаулов - Страница 8

Вони вилетіли з труби відеокарти просто в центрі величезного залу, того самого, з якого починав попередню гру Рикпет.

– Шано, за мною! – крикнув він напарниці й щодуху побіг до обстріляного дверного отвору. Шана мчала за ним. Бічним зором десь на кручених сходах Рикпет побачив спалах пострілу. Із усіх сил він штовхнув Шану й відразу відчув різкий і сильний удар у плече. Його збило з ніг, і він влетів у дверний отвір уже за інерцією. Услід за ним у рятівну темряву вбігла Шана. Рикпет застогнав.

– От же гад, га? От же гад! Ти як, Рику? Потерпиш трошки?

– Потерплю…

– Зараз я його зроблю… Потерпи, га…

Шана зняла шкіряні кришечки з трубки оптичного прицілу.

– А це ще навіщо? – кривлячись від болю, запитав Рикпет. – Яка користь, якщо автомат не пристріляний?

– Пристріляний. Я позавчора пристріляла. Цей коридор куди веде?

– Не знаю… М-м-м…

Шана побігла, а потім Рикпет знепритомнів. Отямився він від болю. Шана стояла поруч з ним навколішки, намагаючись зняти обладунки з пораненого плеча.

– Терпи, Рику, ще трохи…

– Ти йому зробила геймовер?

– Ні, але на одне життя вкоротила. З першого пострілу! Спасибі тобі, Рику! Якби не ти…

– Годі тобі! Треба робити геймовер. Ідемо!

Після перев'язки плече боліло менше. Рикпет, пам'ятаючи, куди йшов минулого разу, повів Шанату на нижній поверх. Ось і знайомий зал. Рикпет зупинився перед дверима, за якими в минулій грі ховався дракон.

– Ось тут, – прошепотів він, – якщо він не мандрівний, то значить і зараз тут.

– Що ти пропонуєш?

– Якщо гравець той самий, то він цю кімнату вже знає. А ось наступну, яка на поверх нижче, – ні. Туди його треба заманювати…

– Це там, де динозаври?

– Ага. Але ці двері однаково треба відкрити, інакше дракон тут і залишиться. Ти відійди, га?

– Куди ти, поранений?! Ти ж і сіпнутися не встигнеш, як він тебе підсмажить!

Шаната силоміць запхала Рикпета в порожню кімнату й підішла до дверей, котрі треба було відчинити, аби спрацювала пастка з кошлатим драконом. Вона присіла навколішки, прикладом автомата натисла на ручку, різко пхнула двері та одночасно з цим упала вздовж стінки на підлогу, закривши голову руками.

Шах-х-х – шугнуло полум'я, і двері неквапом зачинилися.

– Все, зараз донизу!

Рикпет і Шаната безшумно бігли сходами.

– Зупинимо стрічку!

– Тобто? Ага… – до Рикпета дійшло, що Шаната хоче підвісити програму. – Але як?

Шаната подивилася по боках, знайшла й підтягла ближче до дверей якусь картонну коробку. Обережно подивилася в щілинку, де знаходиться кімната з драконом, ще раз поправила коробку й зняла кришечку з оптичного прицілу.

Рикпет з цікавістю стежив за цими приготуваннями.

– Я чогось не того…

– Рику, треба різко відкрити двері. Відкрити повністю, щоб я змогла поцілити в замок кімнати, де сидить дракон. Другим пострілом я пораню дракона.

– А якщо він заекранник? Ти ж розумієш…

– Не бійся, я спробую тільки подряпати його. Але після другого пострілу двері негайно зачиняй. Якщо полум'я велике, то може й самим перепасти.

Уклавши на коробку автомат, Шаната ретельно прицілилася.

– Давай!

Рикпет широко відчинив двері. Йому здалося, що перший постріл пролунав, ще коли двері відчинялися. Динозаври вмить повернули голови. Зі світлого квадрата дверного отвору висунулася волохата голова дракона – немовби аж із переляканими очима. Не встигло чудовисько облити динозаврів рікою вогню, як пролунав другий постріл, який зробив у драконячому вусі маленьку дірочку. І програма зависла! Усе було, як минулого разу, тільки дракон із громовим «няв!» кинувся під диван, який стояв біля далекої стіни. Диван, звісно, розлетівся на шматки, а дракон, забившись у куток кімнати, жалібно нявкав. Рикпет підійшов до нього й ласкаво почухав за вухом.

– То ти все-таки заекранник! Хто ж ти?

Дракон задоволено муркотів. Зовсім не важко було здогадатися, що це кіт! Інше питання, як він опинився в Заекранні?

– Бачиш? – Рикпет повернувся до Шанати. Програма вже перезапустилася. Вони стояли на сходовому майданчику, прохолодному й темному. Дівчинка напружено застигла поруч із коробкою, яку використовувала як підставку при стрільбі.

«Вона все згадала! – здогадався Рикпет. – Вийшло! Вона все згадала!»

– Я не Шаната! – були перші слова дівчинки. – Я Наташа!

Обличчя її болісно спотворилося. Рикпет зрозумів, що електричний батіг прогулявся по її плечах.

– Я не Шаната! – уперто сказала вона. – Я Наташа! Наташа! Наташа!

Після кожного вигуку вона здригалася, і Рикпет зрозумів, якщо її не зупинити, то електричний батіг заб'є її до нестями. Він кинувся до Шани.

– Мовчи, Шано! Мовчи! Що ти доведеш шматку заліза? Заб'є батогом, запросто… Тут подумати треба.

– Я все згадала! Розумієш, все! Я…

– Помовч, Шано. Не я один тебе слухаю, пам'ятай це.