Читать книгу Game over! - Олександр Есаулов - Страница 7

Коли Рикпет зайшов до кімнати Т1107, з її мешканців на місці була тільки Шаната. Вона сиділа за столом і мляво длубалася виделкою в тарілці з кашею й чимось м'ясним.

– Привіт, Шано! Як справи!

– Та які справи… Сідай обідати.

– Ага, сідаю.

Однак замість обіду Рикпет узяв сільничку й акуратно висипав сіль на стіл. Розрівняв її рівним тонким шаром і вістрям кинджала написав на солі, як на папері:

– Ти хто?

– Я? Шаната.

– А до Шанати? – знову написав Рикпет.

– Як це – до Шанати? – написала вона по солі відповідь.

– Я згадав сьогодні, що моє справжнє ім'я Петрик, Петро. А ти хто?

Оскільки все це писалося на солі, після чого сіль знову вирівнювалася, то написання цієї фрази зайняло кілька хвилин.

– Не знаю… Не пам'ятаю…

– Щось тут не так, – продовжив Рикпет, – якщо я Петрик, значить ти Наташа. Це ім'я тобі ні про що не говорить?

– Наче щось знайоме… Наташа… Ната… Тата… Хтось мене називав Татою, тільки хто?

Відчинилися двері й до кімнати зайшов Кадим. Поставивши на підставку біля свого ліжка автомат, він підійшов до стола.

– Їсти хочеться, сил немає! Подати мені смаженого слона, на менше я не згоден! Ну, як сьогодні? Накидали гравцям за воркоташки?

– Я сьогодні був на четвертому рівні, – відповів йому Рикпет. – Вибач, Шано, не сказав відразу. Забув якось, – і він багатозначно кивнув на розсипану сіль.

– Невже? – Кадим і Шаната присунулися до Рикпета з зацікавленими обличчями. – Ну, і що там?

– Третій рівень проти четвертого не тягне, точно вам кажу. Кімнат куди більше, місця такі хитрі є, тільки тримайся! Ледь позіхнеш – і пропав! Драконище такий волохатий, гравця в секунду, як шашлик, присмажив, слово честі, не брешу! Драконище цей, кудломордий і кудлоногий, із динозаврів в один момент курку-гриль зробив. Може, ще які приколи є, але більше я нічого не встиг узнати.

– Не зрозумів… Динозаврів присмажив? А їх чому? – здивовано запитав Кадим.

– Це ти в мене запитуєш? Звідки мені знати? Спалив, і все тут! – і Рикпет дописав на солі: «Після цього програма зависла, і я згадав, хто я».

До кімнати зайшли Васла й Оріг.

– Агов, хлопці! Ідіть сюди! Рикпет сьогодні був на четвертому рівні.

– Та ну? – здивувався Оріг. – Хто ж із гравців туди дістався?

– Я не знаю, хто дістався, але є новини. Там живуть динозаври й незрозумілий волохатий дракон, який із динозаврів шашлики робить.

І Рикпет ще раз розповів усю історію з зависанням програми, про те, що він згадав своє справжнє ім'я і як потрапив до Заекрання.

– Нехай кожен обміркує цю новину, – запропонувала Шаната, багатозначно показавши рукою на розсипану сіль, але вголос продовжила: – Четвертий рівень – це для нас нове випробування. Якщо це трапилося раз, то трапиться і вдруге. Ми маємо бути готові до цього й знати, – Шаната знову махнула в бік розсипаної солі, – що нам робити.

Усі сіли вечеряти. Звичайно, коли щастило зібратися разом, вони були гомінливі й веселі, але сьогодні веселощі якось не виходили. Кожен обмірковував розповідь Рикпета. Першим подав голос Кадим:

– Треба згадати, як ми починали служити Гіреї. А для цього треба повторити досвід Рикпета – зупинити стрічку. Ну, і дізнатися, як це виходить.

Усі зрозуміли, що Кадим пропонує підвісити програму, щоб згадати, хто ж вони.

– Я думав про це, – сказав Рикпет, – стрічка могла зупинитися, якщо глюки перебили глюків, тобто дракон – динозаврів. Це точно програмою не передбачено. Але могло трапитися й по-іншому: заекранник напав на заекранника.

– А хіба там був інший заекранник? – запитала Шана.

– А дракон? – спокійно відповів Рикпет. – Двері зачинилися, і я не бачив, зник він чи ні, коли стрічка зупинилася. Раз Гірея нас перетворила на воїнів, то що їй варто кого-небудь перетворити на дракона?

– Загалом так, – підбила підсумок Шаната, – нехай кожен спробує зупинити стрічку у своїй грі.

– Рикпет, Шаната, до бою!

– Ого! Відразу двох!

– Напевно, знову міцний горішок! Ну, що ж, Шано, гайда, покажемо йому, де раки зимують!