Читать книгу Game over! - Олександр Есаулов - Страница 9

Шаната й Рикпет летіли додому. Геймовера так і не вийшло. Програма перезапустилася, але гра не продовжилась.

Гірея стежила за цим польотом на своєму головному моніторі. Вона уважно вдивлялася то в обличчя Шани, то в обличчя її супутника й хитала головою:

– Ай-яй-яй… Це недобре! Шаната все згадала… Якщо й Рикпет згадає – це до добра не приведе. А якщо вони об'єднаються… Голосе!

– Я тут, пані.

– Голосе, я думаю, їх треба пересварити. Усіх! Усіх, хто живе в кімнаті ТІ 107! Не подобається мені ця компанія! За останні три години програма зависала двічі, і обидва рази в грі був цей Рикпет. Він гарний воїн, і таким він мені й потрібний. Але не більше. Нашепочи їм що-небудь один на одного. Про Рикпета скажи, що він вискочка, тому й став байтом. Орігу скажи: йому звання не дали через Рикпета. Ну, а Шанаті шепни, що Васла назвав її дурепою. Чи багато дівчиську треба… Кадиму… Сам щось вигадай. Нехай перегризуться між собою!

І спостерігай за ними уважно. Увечері розповіси, що в тебе вийшло.

– Зрозумів, пані!

– Ах, Рикпет, Рикпет…

Почувся мелодійний дзвінок мультимедійного зв'язку. Екран, який висів перед злою чарівницею, освітився чистим блакитним світлом. З'явилася заставка «Звернення Великого Процесора». Нарешті, на екрані з'явився й сам Великий Процесор. Він мав вигляд не дуже старого чоловіка з темно-русявим, із сивиною волоссям, з коротко обстриженою, теж із сивиною, борідкою; на голові бейсболка з написом «І love усе». Одягнений він був у темно-зелену футболку з написом «BOSS» і курточку-вітровку.

– А, Гіреє… Що в тебе там трапилося? Чому програма зависає? Ти що, з такою простою справою впоратися не можеш? Чи вірус де підчепила? Може, послати до тебе антивірусну інспекцію? Чипсета давно не бачила?! Чого мовчиш?

А що Гірея могла сказати своєму повелителю? Що в обох зависаннях вона підозрює незаконно затягнутих у Заекрання дітлахів? То Великий Процесор за це негайно на цифру розкладе! Треба було викручуватися, але як?

– Бачте, Великий Процесоре… Був спад напруги… Ну, і програмісти наплутали…

– Гіреє! Який спад? Які програмісти? Програма працює більше року, а ти – програмісти! Май на увазі, дорогенька, якщо так триватиме – розмагнічу! Мені ігри, від яких комп'ютери виснуть, не потрібні!

Він пригрозив Гіреї вказівним пальцем, на якому блиснув великим каменем перстень.

Бемс! Екран згас, розмова закінчилася.

– Уф!.. – полегшено зітхнула Гірея. – Цього разу пронесло. Тільки Чипсета тут не вистачало! Цей відразу винюхає, у чому справа, тоді тримайся! Голосе, за справу! Ноги в руки… Хоча, авжеж… Які ноги, які руки… Словом, за роботу!

– Вважайте, що я вже зник, пані!

– А мені що робити? Добре… Спочатку треба їх пересварити, а там видно буде. Може, дарма я запанікувала? Може, і немає нічого, а комп'ютери й справді зависли від помилок програмістів?

На цьому чарівниця Гірея закінчила свої міркування. Вона підключила до монітора камери спостереження й набрала на клавіатурі код «ТІ 107». На екрані з'явилася знайома кімната. З першого погляду було зрозуміло, що там набирає оберти велика сварка.