Читать книгу Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Кононенко - Страница 7

Сину мій, казки, що знала,

Від бабусь і дідусів,

Я тобі переказала

До словечка, геть усі.

Та поет Нобаткулі

Якось дав мені урок,

Що розповідать не слід

Дітям чарівних казок…

Ось летять дракони злі,

Ось іде до тебе дев…

Відривайся від землі,

Пригортайся до грудей!

Акпамик, дівча мале,

Не покаже диву страх.

Див не заподіє зле

І зав'яне на очах.

Відлетить у даль дракон,

Знайде долю сирота.

Падишахи звільнять трон

Разом по усіх світах.

Правда, це лише в казках,

Але віру не облиш.

Наше нинішнє життя,

Від казок не відрізниш.

Деви є поміж людей,

Змії і дракони є.

Різна нечисть день у день

Непомічена снує.

У житті із трьох доріг

Важко вибрати одну.

А зіб'є потік із ніг —

Понесе на глибину.

Казка нині, сину мій, —

Це продовження життя.

Хто між люду шах чи змій

Не впізнаєш до пуття.

Казка лиш чарівна мить,

Намальовані світи.

А тобі не в казці жить,

Маєш сам цього дійти.

В мене, синку, тих казок

Є іще на кілька літ.

Але дав мені урок

Друг-поет Нобаткулі…