Читать книгу Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Кононенко - Страница 8
Туркменська міфологія
Аджíна
ОглавлениеУ міфології туркменів, турків, таджиків, узбеків, каракалпаків, киргизів, частково казахів аджіна – злий дух. У туркменів, турків та деяких інших тюркомовних народів функції злого духа аджіни перебирає джин (у турків ще – демон мекір).
Образ аджіни сформувався як переосмислення привнесених ісламом демонологічних уявлень про джинів під впливом місцевих доісламських міфологічних персонажів (албасси, пері і т. п.). Злий дух аджіна уявляли в образі жінки, яка несподівано збільшується і досягає велетенських розмірів, або ж у вигляді різних тварин, найчастіше козла, що одиноко блукає подалі від житла. Подорожнього, який упіймає аджіну в личині козла, він лякає, виголошуючи несподівано людською мовою непристойності.
Таджики вважали, що аджіна сидить у купі попелу від домашнього вогню.
* * *
Пустеля
Коли весняної пори окину оком рідний край,
Як благодатний дар лежить у сяйві золотім пустеля.
Строкатий килим пишних трав на пасовиську, наче рай,
Даремно називаємо тебе, мій рідний край: пустеля.
Бажає вільне серце взяти все у долі на віки:
Люблю у тиші спозирать барханів сірі маківки,
І чути верхи на коні відлуння пострілів лунких —
І доброта і злість в тобі заплетені в моток, пустеля.
Ще здавна поруч тут ідуть і щиросердя, і обман.
Ловець пантрує хижака, бреде неспішно караван,
Марали скачуть у пісках, тремтить у ковилі джейран,
Вологе око звірини, мов квітка в сутінках, пустеля.
І незбагненна повесні твоя неписана краса:
Твої піски – і вир, і шал, твої оази – дивний сад,
То ніжність, то безумний гнів… твої високі небеса —
Тебе і впоперек і вздовж я пішки обійшов, пустеля.
Злітає пісня в вишину – мисливець здобич вполював,
Коли ж невдало день минув і він нічого не надбав —
Незадоволений і злий на побратима накричав.
Але байдуже шарудить пісками сивими пустеля.
Давайте, друзі, в мирі жить, як серце і душа велить,
Втече від пострілу марал – не треба злості нам таїть,
Стрілець нехай огляне шир – ще буде перемоги мить,
Не відпускає, кличе знов до себе пристрасна пустеля.
Пустеля, слухай Сеіді, любов'ю душу раниш ти,
На полюванні підвела, ще сто разів обманеш ти,
Та щовесни тривожно дух мені ізнов дурманиш ти,
І любить мій народ тебе, відкрито й потайки, пустеля.
Сеіді[2]
* * *
2
Сеіді (Сеїді, Сейіді) Сеійтназар Хабіп-ходжа-огли (1775–1836). Народився в родині служителя культу. Навчався в медресе Бухари і Хіви. Був значним беком, кермував військом. Відома поетична переписка Сеіді з поетом-полководцем Зелілі, в якій відображені воєнні змагання туркменів із сусідами, учасниками якої були обидва поети. Сеіді прославляв захисників батьківщини, закликав туркменів до єдності.
