Читать книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк - Страница 12

Того дня були заарештовані: у Києві – поет Василь Стус, літературний критик Іван Світличний, філософ Євген Сверстюк, математик i публіцист Леонід Плющ, багатолітній в’язень сталінських таборів Данило Шумук, лікар Микола Плахотнюк, інженер-економіст Зиновій Антонюк, мистець-реставратор, інженер-механік Олесь Сергієнко, поет-шістдесятник Іван Коваленко; у Львові – публіцист i літературний критик В’ячеслав Чорновіл, журналіст Михайло Осадчий, релігійний діяч Іван Гель, мисткиня-килимарка Стефанія Шабатура, поетеса Ірина Стасів-Калинець та інші.

З перших днів січня 1972 року КДБ УРСР розпочав масовий погром опозиційної інтелігенції. Вироки заарештованим виносились набагато суворіші, ніж у середині 1960-х років.

Унаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КДБ потрапили учасники різдвяної коляди. Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікарка Олена Антонів, колишня дружина В’ячеслава Чорновола. Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб: подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар’ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус, Василь Стус та інші.

Приводом для арештів стало затримання громадянина Бельгії, студента Ярослава Добоша: він намагався вивезти за кордон фотокопії «Словника рим української мови» Святослава Караванського, тодішнього політв’язня, фотокопії «Українського вісника» та самвидав. Добоша звинуватили «у проведенні підривної антирадянської діяльності». Після належної «обробки» він дав свідчення, що у Львові та Києві «обмінявся інформацією» з кількома шістдесятниками. Примітивна авантюра зі «шпигунськими» пристрастями закінчилася прес-конференцією Добоша 2 червня 1972 року. Ретельно опрацьований звіт про неї республіканське телебачення показало 5 червня. Того самого дня газета «Радянська Україна» опублікувала старанно зредагований текст під назвою «Українські буржуазні націоналісти – найманці імперіалістичних розвідок: прес-конференція в Києві». Після цього Добоша «видворили» із СРСР.

Суспільна атмосфера 1972–1973 рр. була гнітючою. Поодинокі спроби протестувати проти арештів присікалися якнайжорстокіше. Так, перекладач Микола Лукаш запропонував ув’язнити себе замість Івана Дзюби. Йому пригрозили «психіатричкою» і перестали публікувати його переклади.

Філософ Василь Лісовий 5 липня 1972 року подав до ЦК КПУ «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України», який закінчувався так: «Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується «справою Добоша», після подання цього листа я безперечно опинюся в числі «ворогів». Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а «справа Добоша» – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така «справа» дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити».

Згодом Ярослав Добош «розкаявся»: «Мене попросили зробити заяву такого змісту… Виконуючи завдання ОУН, я 27 грудня 1971 р. виїхав у Радянський Союз. В обумовлених місцях я зустрівся з І. Світличним, З. Франко і Л. Селезненком і при сприянні Селезненка зустрівся з А. Коцуровою. Усіх цих осіб я проінформував про антирадянську діяльність українських організацій на Заході і про те, що українські націоналісти у своїй діяльності співпрацюють з сіоністами, а від них я отримав політичну інформацію, яка була мені потрібна, і документи. 3 січня я приїхав у Львів. 4 січня я зустрівся з С. Гулик. Під час цієї зустрічі я… отримав від неї потрібну нам політичну та іншу інформацію і передав їй для підтримки 30 рублів. Виконавши повністю завдання… На прикордонній станції Чоп мене заарештували за скоєний мною злочин. Я визнав, що скоїв тяжкий злочин проти радянської держави. Під час слідства я розповів про свою ворожу діяльність на Україні… Запевняю радянський уряд, що ніколи в житті я більше не буду займатись антирадянською діяльністю, і якщо мені дадуть можливість повернутись у Бельгію, то я ніколи не вчинятиму жодних дій проти Радянського Союзу».

Усіх, хто не давав показів проти заарештованих і виявляв найменші ознаки співчуття до них, карали. Чи не найвідоміша «чистка» академічних інститутів: у цей час звільнені з АН УРСР Михайло Брайчевський, Олена Апанович, Олена Компан, Василь Скрипка, Микола Роженко, Світлана Кириченко, Ярослав Дзира, Сергій Кудря тощо. Інших викидали з черг на квартири, їх або їхніх дітей не допускали до вищої освіти або вiдраховували з інститутів, закривали будь-які можливості службового зростання і творчого оприлюднення (друк, виставки тощо).

Хто хотів вижити – мусив принизливо каятися, писати криводушні пасквілі на своїх недавніх друзів або закордонних «українських буржуазних націоналістів – найманців іноземних розвідок». Хтось писав «оди», спивався, накладав на себе руки, найстійкіші надовго йшли у «внутрішню еміграцію».

За даними правозахисниці, історика Людмили Алексєєвої, у 1972–1974 рр. за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано понад 122 особи. За даними Харківської правозахисної групи, у 1972–1974 рр. в Україні заарештували 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду – 100 осіб, за релігійні переконання – 27 осіб.

Джерела

Овсієнко Василь. КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. – 2012. – 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/fCPY7C

Гриців Марія. Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. – 2011. – 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1TQRbTE

Безсмертний-Анзіміров Андрій. Операція «БЛОК» // День: Україна Incognita. – 2015. – 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1Ryk8pQ

Захаров Борис. Сорок років від дня «Генерального погрому» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. – 2012. – 10 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1OM8gOw

Український самвидав. – 2007. – № 1 (20), березень. Режим доступу: https://bit.ly/1N3JGmw

Овсієнко Василь. Особистість проти Системи. До 40-річчя арештів 1972 року // Україна молода. – 2012. – 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1W1tVnk

Рух опору в Україні 1960–1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. – Київ: Смолоскип, 2012.