Читать книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк - Страница 17
Січень
ОглавлениеПеребираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книжки «Правосуддя чи рецидиви терору» і «Лихо з розуму» – про те, як дехто ламався, а дехто вистояв. Ці мої книжки сприймалися як своєрідна інструкція поводження на слідстві. Вже пізніше тюремщики не раз казали в’язням: «Що? Навчилися у Чорновола?» Це було журналістське дослідження на власному досвіді. Ні, зламатися я не міг.
З автобіографії В’ячеслава Чорновола
У 1967 році Вячеслава Чорновола заарештували за публікацію за кордоном праці «Правосуддя чи рецидиви терору?», у якій він доводив, що судові процеси 1966 року та досудове слідство відбувалися з кричущими порушеннями радянського законодавства. Та навіть з-за ґрат публіцист зумів дати ляпаса системі: писав статті, оголосив голодування, що тривало 48 діб, а після звільнення вирішив видавати журнал.
У 1969 році Чорновіл розпочав роботу над першим номером часопису, що отримав назву «Український вісник». Журнал готувався у конспіративних умовах: безпосередньо до випуску були причетними лише кілька осіб. А от розповсюдженням журналу та збиранням інформації займалося набагато більше людей, які й не знали, хто і де видає часопис. Лише наприкінці 1980-х років Чорновіл почав поступово відкривати імена тих, хто невтомно працював над важливою справою: Олена Антонів, Надія Світлична, Ніна Строката, Валентин Мороз, Юрій Шухевич, Атена Пашко, Людмила Шереметьєва, Ярослав Кендзьор, Михайло Косів, Микола Плахотнюк та інші.
Уже після виходу першого випуску «Українського вісника» органи держбезпеки заходилися шукати видавця. За Чорноволом було встановлено спостереження, та довести його причетність ніяк не могли. Чекістам вдалося тільки затримати кур’єра, але прізвища членів редколегії залишались нез’ясованими. Добре продумана конспірація певний час рятувала В’ячеслава Чорновола. Відчуваючи наближення арешту, він використовував кожну вільну хвилину, аби підготувати матеріал ще на кілька випусків. Рукописи для шостого випуску Чорновіл передав Михайлові Косіву. Як виявилося, вчасно: 12 січня 1972 року В’ячеслава Чорновола було заарештовано.
Довести причетність Чорновола до видання «Вісника» слідство довго не могло. Протоколи його допитів вирізнялися лаконічністю: він навідріз відмовлявся давати будь-які свідчення, вважаючи свій арешт незаконним. Тоді чекісти вдалися до шантажу, затримавши сестру публіциста Валентину та дружину Атену Пашко. На знак протесту Чорновіл оголосив сухе голодування. 12 квітня 1973 року Львівський обласний суд виніс вирок: 6 років позбавлення волі у таборах суворого режиму та 3 роки заслання. А черговий номер «Українського вісника» таки вийшов – за три місяці після арешту Чорновола.
Джерела
Чорновіл В’ячеслав. Автобіографія // Рух прес. – 2016. – 14 червня. Режим доступу: https://goo.gl/7n4MSF
Самохіна Варвара. Той, хто розбудив Україну – В’ячеслав Чорновіл // Останній бастіон. – 2014. – 24 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/0kZWPq
Зайцев Юрій. Кадебістський погром 1972-го. Судова розправа над «шестидесятниками». Режим доступу: https://goo.gl/9IC2aA
В’ятрович Володимир. Історія з грифом «Секретно»: Операція «БЛОК». Дія перша // ТСН. ua. – 2011. – 3 березня. Режим доступу: https://goo.gl/LvAa9O
Чорновіл В’ячеслав (1937–1999): [Біографія, твори, критика] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/OWxNuj
Рух опору в Україні 1960–1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. – К.: Смолоскип, 2012.
