Читать книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк - Страница 46

За показами Агати Турчинської, українські письменники Федір Малицький, Михайло Козоріс, Дмитро Рудик, Дмитро Загул, Мелетій Кічура та інші були «прибічниками єдиної незалежної України, а їхня спілка письменників «Західна Україна» являла собою контрреволюційну організацію, яка мала на меті повалення радянської влади і відновлення Великої Соборної України». Такі слова були серйозною підставою для арешту і розстрілу названих осіб.

Літературна організація «Західна Україна» діяла у 1925–1933 рр. як підрозділ письменницької спілки «Плуг». До її складу входили митці – вихідці із західноукраїнських земель в Одесі, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Києві. Програма й завдання організації були спрямовані «на висвітлення тяжкого становища і революційної боротьби трудящих Західної України; на пропаганду досягнень Країни Рад серед народних мас західноукраїнського краю; на підготовку до возз’єднання з Радянською Україною».

У 1934 році в організації розпочались внутрішні «чистки». «Західна Україна» мала увійти до складу новоствореної Спілки письменників України, статут якої зобов’язував радянських письменників до «активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкуванні політиці комуністичної партії». Єдиним дозволеним для радянської літератури творчим методом визнавався «соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади партійності та народності».

Агата Турчинська також була членом літературної організації «Західна Україна». У своїх творах вона опрацьовувала тему повернення загнобленої Галичини до радянської «Батьківщини». Можливо, вона не вірила в ідею незалежної України, що в майбутньому допомогло їй пережити інших та стати членом КПРС.

Поетові Федору Малицькому, єдиному з тих, проти кого свідчила Турчинська, вдалося подати клопотання про реабілітацію. 15 липня 1958 року Малицький звернувся до Прокуратури Київської області УРСР із заявою, в якій заперечив зведений на себе наклеп, стверджував, що його арешт був незаконним, а тому просив переглянути судово-слідчу справу. У зверненні до КДБ при Раді Міністрів СРСР по Ярославській області від 16 вересня 1958 pоку він викрив «механізм» тиску органів, які у 1933 році домоглися від нього потрібних їм зізнань: «Мені були зачитані свідчення, написані і підписані слідчим, в яких містилося стільки фальші і домислів, що я їх повністю відкидаю».

9 серпня 1959 року Президія Київського обласного суду на підставі протесту прокурора Київської області ухвалила: «Постанову Трійки при Колегії ДПУ УРСР від 9 травня 1933 р. скасувати, а справу щодо Малицького Федора Михайловича припинити у зв’язку з недоведеністю звинувачень».

Джерело

З порога смерті: письменники України – жертви сталінських репресій. – Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. – К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/fvbLNw