Читать книгу Вакханалія. Кров та вино - Орест Ласкавий - Страница 5

В російській мові «кот», а в українській «кіт» це вже різний програмний код для нашого розуму. Таким програмним кодом для Макса стала улюблена пісня Осені гурту Металіка «Nothing Else Matters», яку він прокручував кожного разу в голові, і щоб не забутися включав ввечері з ноутбука на колонку. Як же вона її любила, так само сильно, як Макс Аллу.

Прикро визнавати Любов мала слушність він повернеться в її торговий центр. Тільки цього разу все буде по іншому. Макс побриється та почне займатися вправами, щоб мати файний вигляд. Купить новий одяг. Зрізати бороду найпростіше.

Макс стоїть перед дзеркалом у ванній. Тільки зараз до нього доходить, що в радянські часи мати повноцінні зручності в хаті міг не кожен й Раїса була дійсно людиною не простою. Центральне опалення з чавунних батарей, камін і навіть піаніно, що вже говорити про Альбертові картини. Не дивно, що старий шалунішка в неї закохався. Перша наречена на селі попри свою огрядність. Все зроблено з розумом та смаком. Будинок явно коштує більше ніж його квартира, а що вже говорити про виноградник та погріб. Нічого він не прогадав і нічого не програв. Крім часу, який невпинно біжить, а кохана не з ним поряд.

Відьма нявчить, чогось хоче й ніби їсти дав не їсть, тільки треться в ноги, а тепер в наглу полізла на тумбу. Тільки Макс хотів почати зголювати бороду, як вона стрибнула на його руку.

– Ти чого, чому ти лізеш? Що тобі треба?

Кицька сплигнула на низ й дала наказ йти за нею.

– Няв.

Макс зайшов на кухню, де стояли пакети привезені з торгового центру. Він боявся їй розв’язувати, через те, що скандал й дивна жінка лякали його з середини підсвідомості. Проте, Відьма терлася об них, дряпала кігтями й вимагала відкрити.

Чоловік наважився та розкрив пакет побачив тример, який йому подарувала божевільна хвойда.

– Невже, ти вважаєш що мені з бородою буде краще?

– Няв – й кицька полізла в глибину пакету,

Там виявився преміум корм для котів, сухий. Упаковування розірвалося при транспортуванні й запах мучив кицьку, вона накинулася на гранули, ніби нічого й не їла.

– Ох ти вже пустота. Любиш тільки все добреньке, так й мишей можна відучитися ловити.

Максу стало приємно, що та божевільна подумала про його кішку, а не тільки про своє бажання трахати пузатих бородачів. Нічого, якщо він зробить їй приємність та залишить бороду просто приведе її в порядок.

Залишалося одне кожну неділю їхати в торговий центр замовляти каву й чекати коли Алла після церкви піде по своїх справах на закупи та по свої замовлення. Як же не виложити в інстаграм себе перед недільною службою. Потім ввечері вона вдягає власних породистих маленьких собачок в новий одяг, й так щонеділі. Значить вона має прийти по замовлення в майстерню до Люби.

Новий піджак та сорочка вдало замаскували животик, модно підстрижена борідка приховала товсті щоки, тепер Макс подобався сам собі більше.

В неділю відправився у райцентр. Макс навіть зупинився та розглянув зображення себе коханого в дзеркало торгового центру.

Замовив напій – гласе, щоб можна було довго пити та чекати. Вибрав м’яке крісло-диванчик та включив інстаграм Алли. Як же йому бридко від того, що вона змінила свій нік з Осені на Лисичку. Це накладало на неї якийсь новий програмний код. Слова мають незриму силу. Її новий чоловік Павло не інакше, як чаклун. Ввів його Осінь в оману, засліпив й тепер вона, неначе в тумані зовсім інша людина. Сам же Макс поїхав в печеру злого чарівника спасти кохану від чорної магії. Він це Герда, а вона Осінь це Кай. Ось вона побачить колишнього чоловіка й все скінчиться. Серце знову розтане, жінка згадає, що таке щастя та любов. Ніякі гроші не замінять ніжності та ласки. Це все просто омана.

Блондинка покинула свій пост баристи, та передала обслуговування в руки стажистці.

– Привіт, я Гоца – простягнула руку Максу молода дівчина.

– Яке дивне ім’я?

– Дивне й напевне прокляте. Гоца Драла міфічний персонаж української літератури. Я до речі поступила на філфак, хоча Люба й надіялася, що я стану менеджером.

– О, я теж пишу.

– Класно, от тільки Любов вважає, що це дурниця й поставила мене за стійку каву варити. В Києві я в неї була, як офіс-менеджер. Ну Ви ж знаєте, чим вона займалася. Тепер все місто знає.

– Ви з Любою близькі?

– Вона мені, як мама, повірте вона набагато старша ніж виглядає. Але ж усі люди між 21 роком і 65 рівні. Чесно кажучи те, що вона чаклунка я вірю, але вона добра чаклунка, мене ж врятувала.

– Як саме?

– Я з неблагополучної сім’ї…, що та сім'я я і мама Мій батько був заможним парубком, але любив експериментувати з речовинами. Так вони з мамою й зустрілися, пили горілку та курили травку, її було сімнадцять, йому вісімнадцять. Першим доексперементувався батько. Героїн. Покоління пепсі вибрало зовсім не пепсі. Передозування і кладовище. А мама не мала за, що експериментувати, просто пила. Проституткою вона не стала, але чоловіків водила до квартири. Були й порядні, що купували мені одяг та іграшки. Гроші вона ніколи не брала вважала, що це проституція, а вона, бач, не така. Якщо допоможуть фінансово це ж не плата за секс, так від того, що пожаліли. Потім вже скотилася зовсім. Один її постійний клієнт, будівельник, алкоголік, але порядний, купив мені телефон й поставив замок в кімнату, ніби знав, що будуть такі, що до мене приставатимуть. То я закривалася й погрожувала викликати поліцію. Хотів з нею жити вона відмовилася. Ображався дуже, що вона бере пляшку з нього й пачку сигарет і не п’є з ним. Я однозначно не хотіла піти її шляхом. Вчилася добре, приховувала від усіх, що в мене мама така. Почала рано статеве життя. Заміж хотіла дуже, аби втекти з цього всього. А натомість… Гоца-пополняшка мене прозивали в школі. Кожного разу коли я зустрічалася з хлопцем думала все кохання, а він просто скидав мені гроші на рахунок та йшов. Я для них була верняковим способом позбавитися незайманості. Коли я зрозуміла, що відбувається я почала назначати ціну. Пам’ятаю перший свій раз. 200 гривень в шкільному туалеті. Думаєш там, якісь ботаніки то просять. Здорові хлопці, цвіт школи, жаль плоди з нього гнилі виростуть. Я розумію, чому Люба обожнює ботаніків. Вони до послуг проституток приходять вже потім від безвиході. В зрілому житі. Купують не секс, а жінку на ніч. Хоча таких мало, бояться вони. Любі ж довіряли. Так от я купила за ці 200 гривень ковбаси та нормально наїлася. Ти навіть не уявляєш, яка вона була смачна та ковбаса. Смішно, а ще декілька годин в мені була зовсім інша бридка. Він ще й принижував. Хотів мене нагодувати йогуртом. Знаєш, що цього виродка з порядної сім'ї спинило? Я сказала, що хочу за це 500 гривень. Жмот. Так от я тобі вже вирішила, що буду продавати своє тіло, але йти на трасу боялася. Поряд жив програміст. Такий тихий з виду худий, йому вже було під п’ятдесят. От Люба кожної середи до нього приходила. Рівно о сьомій годині я підбігала до дверей та притулювала своє око до скельця, щоби побачити її. Далі бігла в кімнату вже зі стаканом. Нічого такого дивного, правда, не чула. Вона мила посуд, пилососила, прасувала одяг, потім вони дивилися телевізор. Ну й займалися сексом. Я подумала, що це не погана робота й вирішила, що обов’язково маю навчитися цього. Таки наважилася вийшла на площадку, щоб заговорити з Любою, а вона зразу неначе екстрасенс мені «Ні, ти не будеш цим займатися», потім постояла так секунду й каже. «Я скажу клієнту, щоб він взяв тебе заміж. Він погодиться. Це й тебе не образить». На що я їй відповіла, що не хочу за нього заміж. «Це через те, що він старий?» перепиталася мене Люба. «Ні через те, що заміж така ж проституція тільки гуртом на довгий період життя, а я хочу бути вільною». Вона наказала мені зібрати речі все необхідне й сідати з нею в автомобіль. Я попрощалася з мамою, не знаю чи вона чула, та поїхала жити до Люби. Вона зробила з мене свого секретаря.

– Проститутка має секретаря.

– Люба не була просто проституткою. Вона була елітною індивідуалкою та бізнес жінкою. Стільки заробити просто продаючи своє тіло ніколи не вийде. Чомусь клієнти думають, що проститутка, це річ чи священник, якому можна висповідатися й далі це не піде. Ми мали інсайдерську інформацію та користувалися нею, акції, нерухомість. Навіть той програміст платив не грошима, а своїми послугами. Коли нам це було потрібно.

– І чому ви покинули все? Якщо ви такі круті.

– Голоси сказали Любі їхати сюди.

– Голоси?

– Так вона чує, якісь команди зверху, як Жана Дарк і ці команди її не підводять. Тапер вона забере все в сім’ї Ковалів. Так хоче Небо і Всесвітній розум, хоча я в таке не вірю. я матеріалістка, як професор Левін, я навчаюся заочно на філфаці.

– Так багато інформації за один раз.

– Люба на мене сердиться. Каже я багато ляпаю. Хоче, щоб я потім управляла торговим центром.

– А ти?

– А я хочу писати.

– Чому так?

– Я прочитала «Намір», Любка Дереша звідки моє ім'я взяте та захотіла писати.

– Так він тебе вразив?

– Це ще той треш, вибачте. Три оповідання збиті в одне. Вкрадені моменти з інших творів. Намагання сплюндрувати уявлення кантівської істини. Табуретка це є табуретка. Навіть смішно.

– Ну чому ж тоді його читали?

– Мій викладач літератури каже, що твір потрібно оцінювати з точки зору епохи в якій він писався. Комп’ютери були рідкістю, до Інтернету додзвонювалися, найкрутіший мобільник з антенкою. Люди багато читали інших розваг не було, а от писати мало хто міг, це ж текст треба було перевести в друкований вид. Результат купа непрофесійних літераторів та твори типу «Черепашки ніндзя проти Чужого», я вивчала цю епоху, ну як можна було жити без мобільного та постійного з'єднання з мережею, я не розумію.

– А зараз література інша?

– Зараз вся ця індустрія перебуває на руїнах минулої цивілізації. Професіоналів мало, стара школа забута, замість того купа графоманів та їхнє сакральне. Кожен хоче висловитися, ніхто не хоче слухати й особливо вчитися. Професіонали пишуть про національну ідею, Голодомор, УНР й козацькі часи. Це все легко продати в бібліотеки по держзакупівлях.

– Це слова твого викладача?… Ти думаєш мій роман не має шансів? – правда Макс, ще не написав жодного слова.

– Ти теж пишеш? Хоча зараз всі пишуть. Це як купити білет в лотерею. Насправді це замкнуте коло. Автори не націлені розповідати історії, шукати оригінальні сюжети, більшість покадрово розповідають фільми. Є люди яким таке до вподоби й вони навіть платять за це. Основна ж ціль автора це катарсис. Без нього твір це просто хороший текст. Видавець скаже купуйте й читайте класиків. Ну це безпрограшний варіант. Не потрібно платити роялті та й продасться так точно, бо вже реклама зроблена часом є. Парадокс в тому…, щоб був ринок має бути пропозиція дуже якісних творів, а якісних творів немає, бо немає сильних авторів, сильні ж автори мають створити цю школу та ділитися секретами з молодими, а молоді мають не стільки експериментувати, як опанувати те що є, а вже потім метаморфізувати це до нового буття. Насправді це вже не творчість, це індустрія. Маєш у творі катарсис це література. Це продається? Тоді це вже комерційна література. Різні поняття з різним значенням. Література не дорівнює комерційній літературі. Формальна логіка.

– А як же місія письменника донести людям правду?

– Ти насмішив. Хіба автор її знає? В кожного вона своя та правда, як і своє буття. Істина об'єктивна дійсність пізнається через діалектику, це явно не література, а філософія та наука. Так що місія відносне поняття. Нав’язати комусь свої думки не можна, хоча є пропагандистські, ідеалістичні твори, які з легкістю розбиваються, об реальність та стають трешем в історії. Критик завжди знає де автор обманює та причину чому він це робить. Письменником ти бути не зобов’язаний, а от громадянином інша річ.

– Гоца, я зараз відчуваю себе таким маленьким, а ти наче Лао-цзи від літератури. – саркастично відповів Макс.

– Правда? А я ж просто повторювала, що мені кажуть викладачі. Втім якщо можеш повторити, то значить можеш і осмислити. Давай я тобі дам своє почитати, а ти мені своє?

Максу стало не зручно в нього свого повний нуль.

– Давай, але якось…

– Ти правий я пишу на англійській, ринок більший. Мені потрібно, ще це адаптувати. Те що Люба поїхала сюди то це просто класно тут такі краєвиди, море, це повітря. Вона дає мені ввечері інколи кататися на її кабріолеті. Інколи їдемо разом. Останнім часом вона мовчазна. Ти її за емоції вибач вона така. Геній звичайно, але й генії вони теж люди емоційні бувають. Плакала через тебе.

– Ну я думаю все скінчилося.

– О ні все тільки починається. Зараз прийде Лисичка, Алла Коваль ти ж за нею сохнеш.

– З чого ти взяла?

– Не я, а Люба, вона все знає, вона ж чаклунка. Тільки добра. От зайде ця руда хвойда сюди ми з тобою сидимо. Вона й оком не зморгне піде за одягом для своїх песиків. Фе.. Бридота, більше за собак думає ніж за людей. Ти ж хочеш, щоб вона приревнувала.

– Ну ти ж кажеш, що вона не здригнеться. Звідки тобі знати?

– Любов знає все. Не здригнеться Алла. Я просто бариста. Занадто балакуча баристи. Мені перепаде на горіхи за це. – Гоца й сама догадувалася, що в неї в голові полова, по іншому бути не могло зважаючи на її дитинство. – А от коли вона виходитиме, то на моєму місці вже сидітиме Любов. От тоді Лисичку й почне колошматить. Вона добре знає, хто така наша Любов, що вона тут перша в місті дівчина і їй конкурентка. Баби вони такі, а твоя Алка, якраз типова баба. Своїм розумом думати не вміють. Її візьме ревність. Ти раптом станеш для неї цінністю. Якщо це хоче альфа самка значить це щось добре.

– Що ж за це хоче Любов? Щоб я був її? Типу тоді мене ревнуватиме Алла? Невже вона вдовольниться такими об’їдками?

– Ти не розумієш, щоб мати владу над людиною потрібно дати їй те, що вона хоче, інколи людина сама не знає істинного свого бажання. Ти отримаєш Лисичку на блюдечку з блакитною «кайомкою».

– Осінь..

– Так ти її називаєш? Нічого, буду знати. Ти отримаєш Осінь, але Любов вона все-таки краща, ти просо цього не розумієш, поки що. Все тихо вона йде.

Максим розпустив слині побачивши, її, рудоволосу Аллу, божественну, легку, в атласному просторому одязі. Червоний, як ганчірка для бика. Його Осінь. вона не йшла, вона парила, неначе принцеса з японського аніме. Світ втратив фокус, чіткість зберігалася лише на ній виділяючи кожен вигин тіла. Одна з її собачок, здається Джессіка, супроводжувала господиню. Максим знав усіх нових породистих улюбленців Алли Коваль, а колись ним був він сам.

Сонячні окуляри приховували напрям її погляду. Лисичка попрямувала східцями вгору.

– Осінь з Джессікою пішли, цікаво вона мене впізнала чи ні, ми з нею скільки прожили. – заслинився Максим.

– Ти реально, дивний, що Любов в тобі найшла я не розумію. Я зараз одному рада, що я Гоца, а не Джессіка. Все зараз прийде моя пані – хоча в цьому пані не було поваги, швидше підколка подруги – й ти роби, як вона каже. Так буде краще.

Любов була теж в окулярах, але сукню не вдягала, футболку, що виділяла її груди й джинси. Вона сіла біля Макса. Гоца пішла далі працювати й спостерігати за реакцією Алли. Для неї це кіно.

– Гоца, тобі багато вермішелі на вуха наложила? Вона занадто балакуча, хоча й розумна. Це втомлює, інколи я рада, що вона пише книги. Тоді від неї менше шуму. Я відкриваю спорт клуб. Якщо хочеш тобі дам абонемент безплатно. Там хороший тренер, ти ж хочеш свою Алку кубиками здивувати?

– А ти?

– Я люблю сильні руки й невеликий животик, як в тебе. Звичайних чоловіків, працьовитих. А от в чоловіка Алли, Павла прес ще той. Яхтсмен. Давай зараз вона йтиме назад дивися на мене й посміхайся. Побачиш як вона здригнеться, як кішка на собаку. Дивись в дзеркало, щоб вона не помітила, що ти спостерігаєш.

Дійсно, Осінь спустилася й побачивши руки Люби на руках Макса, здригнулася два рази, різко взяла Джессіку на руки й швидким кроком пішла на вихід. Максим теж здригнувся. На що Любов стиснула його руку.

– Не спіши розслабся.

– В тебе такі руки холодні.

– Це до гарної свекрухи. Ні просто я менша за тебе того вони холодні. Не вірю я в забобони, ми з Гоцою матеріалісти. Прийде час ти їх зігрієш. Але зараз, як мені не боляче, ти маєш пройти все це і зрозуміти, що Алла тобі не потрібна.

– Люба ти не розумієш, вона моя дружина. Коваль її вкрав та причарував.

– Ніхто її не чарував, просто вона така людина, хоче аби їй було добре, й про інших не думає. Йди Лисичка тебе чекатиме біля автомобіля. Уже ввечері ви питимете вино в затоці, де всі коханці зустрічаються. – звідки вона знає про таємне місце для зустрічей у місцевих – Й про мене не думай. Не думай, як рватиметься моє серце від того, що уявлятиму все це.

– Дякую, Люба ти не така вже й погана. Проте я кохаю Осінь. Можливо ми будемо друзями.

– Ти просто не знаєш, що таке кохання.

Макс вийшов з торгового центру. Люба знову заплакала, але тепер тихо, щоб не привертати уваги. До неї підійшла Гоца.

– Ну, що ти в ньому найшла. В цьому світі є купа бородатих дядьків з животиками.

– Я його не вибирала. Це зробила за мене Осінь, тобі не потрібно цього знати ти занадто багато говориш.

Макс рухався до автомобіля, він тільки мигцем побачив, як Алла Коваль відкрила двері свого Ланд Ровера.

Втім вже за мить Лисичка поспішала навздогін Максу та навіть забулася про свого песика в середині. Той гавкав на всю, але господиня не звертала увагу.

– Макс, Макс – чоловік діяв повільно так, як його підготувала Люба – я ти змінився поправився, завів бороду, але я відразу тебе впізнала спустившись донизу з другого поверху.

– Справді. Ми ж з тобою чотири чи навіть п’ять років прожили, пів світу об’їхали, всю камасутру перепробували й ти мала мене не впізнати?

– Макс, я завжди відчувала від тебе таку ніжну енергію, але потім цей побут все змінив. Між нами все пропало. Тут з’явився в моєму житті Павел від нього була така нестримна чоловіча сильна енергія. Це напевне через те, що він лев по зодіаку. Але тут я побачила тебе й відчула, що ти якийсь не такий, якийсь особливий. На мене наплинули спомини про минуле. Ти ніби реінкарнацію пройшов, став якимось іншим. Почистив ауру чи що? Я чула про таке.

– Дивно ти раніше так ніколи не говорила.

– В мене нова подруга вона психолог і таролог, вона відкрила мені на світ очі ми разом з нею вивчаємо світобудову. В неї в інстаграмі 500 тисяч підписників. Так, що вона знає про що говорить. Павел був тільки за, щоб вона переїхала до нас в маєток. Від неї я й отримала таємні знання.

– Ти відвідуєш церкву й віриш в таку дурницю.

– Ти не віриш, а я вірю. В Павла власний астролог він працював на багатьох наших депутатів, й знаєш, що він каже, що Павел скоро, теж буде там у Верховній Раді.

– Тому ти так бігла за мною? Мені в дзеркало супермаркету все було видно. Тому чекала в автомобілі поки я не вийду?

– Ні не тому, я бачила тебе з тою Чорною Відьмою?

– Тобі що? Я підписав документи про розлучення. Я вільна людина зустрічаюся з ким хочу.

– З ким хочеш тільки не з нею.

– Мені ніхто не може заборонити цього, я не твоя власність.

– Ти не знаєш хто вона така?!!

– Проститутка? Я знаю, що вона проститутка, це вже в минулому.

– Це тільки крапля правди.

– Відьма? Так у вас жінок все чого ви не розумієте зразу відьма. Шизофренія це розповсюджене захворювання. Так й про це я знаю, що вона чує голоси. Божевільні люди також мають право на щастя, так само як люди з підвищеним тиском, чи захворюванням серця.

– Так, але це не те саме, що хворе серце, це все в голові, вона непередбачувана. Як їй скажуть голоси, так вона зробить.

– Поки що, ці голоси їй кажуть бути зі мною. Я теж хочу мати щастя ти своє знайшла в Павлові.

– Я..Я зараз невпевнена в мене повертаються почуття до тебе. Якби не так то нехай та Відьма й сукуб вже з’їсть твою душу цілком. Але ні, я відчуваю ту енергію яка йде від тебе – Алла поклала свою руку на груди Максу – не хочу тебе втрачати. Ти все одно всього про неї не знаєш.

Макс з пересердя відкинув руку дівчини. Цю реакцію він не контролював. Йому хотілося кричати й розповідати про свій рік самотності та сльози, які він пролив за нею, за його Аллою. Його Осінь…

– То, що поїдеш кинеш карти таро? Чи спитаєш у свого астролога, як тобі бути? Любині голоси дають відповідь швидше.

– Ти не розумієш справа не в тому, що вона хвойда, чи шизофренічка. Це все набагато гірше.

– Ну, так розкажи мені. Просвіти мене нетямущого, не прозорішого обивателя з Вашими приколами.

– Макс чому ти так зі мною. Я могла це все ковтнути й поїхати додому, але я поряд з тобою тут, щоб застерегти тебе від дурниць.

– А як же енергії? – саркастично підрізав Макс.

– Так я відчуваю від тебе йде сильна потужна енергія кохання, такої не було коли ми жили разом. Думаю просто, щось змінило тебе, дуже сильно й тепер нам вже судилося бути разом.

Ось вони чари спадають і її серце знову розтає. Максу хочеться схопити Осінь й він її хапає в обійми та міцно цілує. Відпускає та відкриває дверцята свого старенького буса, не відчувши у відповідь тієї пристрасті, яку чекав.

– Ну що відчуваєш, чи вже пройшло? – ще з більшим сарказмом Макс Лисичці, так вона Лисичка, а не Осінь її серце, ще належить Павлу. Поки, ще належить. Він як справжній чоловік має повернути своє.

– Ні не пройшло відчуваю.

– Скільки кіловат тої енергії ти відчуваєш?

– Чому ти такий, холодний, так це вона Чорна відьма посіяла у твоє серце цей холод, але я його розтоплю.

– Проведеш ритуал зі своєю білою відьмою?

– Вона фіолетова відьма, а я руда ти не розумієш нічого в чарах. Таке сильне знімають коханням. Тільки коханням.

– Ти будеш кохатися з Павлом, а я слухатиму твої улюблені пісні? – в цей момент Макс відчув бажання вперше бути не з Осіню, а з Любою. Здається, яка дурниця, колишня образила, його кинула, а Люба, яка вона не є проявляє до нього можливо й фальшиве, але тепло й так хочеться йому піддатися її чарам.

– Я сьогодні втечу з дому й ми їдемо кудись трохи далі від очей людських.

– Навіщо тікати ми з тобою й так обвінчані, чи ти забулася?

– Повір так буде краще, довірся мені, якщо любиш.

– Добре ми поїдемо в затоку. О дев’ятій вечора біля виїзду з села я чекатиму тебе.

– Я приїду чекай. Я обов’язково приїду.

Макс сів у свою розвалюху. Автомобіль заводився із секретом не з першого разу. Між рядами промайнула чорна постать з білим волоссям. Це була Гоца. Шпигувала вона на свою господарку, слухала кожне слово й побігла доповідати. Жінки вони такі, коли хочуть свого йдуть на все, суспільні правила їм не писані та і саме суспільство їм все прощає.