Читать книгу П’ять вад у роботі команди. Історії реальних викликів та перемог - Патрік Ленсіоні - Страница 12

Розмова з Джеффом не засмутила Кетрін. Безумовно, вона очікувала від успадкованого нею персоналу кроку назустріч як їхню відповідь на інцидент з Мартіном. Та вона аж ніяк не очікувала такої реакції з боку голови ради директорів.

Коли прозвучав його телефонний дзвінок увечері в неї вдома, Кетрін спочатку подумала, що він дзвонить зі словами підтримки.

– Я щойно говорив телефоном з Джеффом, – повідомив голова ради дружнім тоном.

– Тож ви, мабуть, чули про мою сутичку з Мартіном? – спитала вона.

Те, з яким гумором і як впевнено спитала про це Кетрін, налаштувало голову на більш офіційний лад:

– Так, і я трохи хвилююся з цього приводу.

Кетрін була захоплена відповіддю зненацька:

– Невже?

– Послухай, Кетрін, я не хочу давати тобі поради, як діяти в цій ситуації, та, можливо, слід збудувати нові мости, перш ніж почати руйнувати ті, що вже були.

Кетрін відповіла не одразу. Незважаючи на те, що її вразила схвильованість голови, вона була напрочуд спокійною та миттєво увійшла в роль CEO.

– Гаразд. Я не хочу, щоб ви сприйняли за образу чи нетактовність те, що я скажу далі.

– Я це знаю, Кетрін.

– Чудово, тому що я не збираюся ходити у розмові манівцями, принаймні з вами.

Він вимушено засміявся.

– Почекай, я присяду.

– По-перше, не думайте, що я руйную мости навмання і тільки заради власного задоволення. Я уважно спостерігала за цими людьми протягом двох останніх тижнів, і все, що я роблю та робитиму, є навмисним і цілеспрямованим. Я посперечалася із Мартіном не тому, що була у поганому настрої.

– Я розумію, це через…

Кетрін тактовно перебила його.

– Вислухайте мене. Це важливо.

– Добре, продовжуй.

– Отже, якби ви знали, як вирішити те, що я намагаюсь зараз зробити, ви б мене не запросили на цю посаду. Адже ж так?

– Ти маєш рацію.

– Послухайте, я добре розумію ваше занепокоєння долею компанії, та й моєю зокрема, і знаю, що ви зичите добра як мені, так і успіху компанії. Але, судячи з вашого дзвінка, змушена вам сказати, що ці благі наміри більше шкодять, ніж допомагають компанії.

– Вибач, але я не зовсім розумію тебе.

Кетрін вела далі:

– Так от, останні півтора року ви достатньо активно, активніше ніж більшість членів ради директорів, працювали з Джеффом і з рештою його команди й бачили, як вони стають недієздатними та все глибше і глибше опиняються у безвиході. І ось ви попросили мене допомогти їм. Хіба не цього ви прагнете?

– Безумовно, саме цього я й прагну.

– Тоді у мене до вас є тільки одне запитання: чи готові ви дозволити мені все налагодити, незважаючи на наслідки? Тільки не відповідайте одразу, – Кетрін випередила відповідь, яка вже була готовою зірватися у нього з язика.

– Замисліться на секунду.

Перш ніж продовжити, вона витримала паузу, щоб дати голові можливість зрозуміти запитання.

– Це буде нелегко та неприємно як для компанії, так і для керівників, мене, вас.

Голова мовчав, опираючись бажанню переконати її, що він готовий зробити все, що їй потрібно.

Кетрін розцінила його мовчання як згоду продовжити свою рвучку промову.

– Ви, напевно, чули, як мій чоловік образно висловився, що незлагоджена команда схожа на зламану руку або ногу, фіксувати її завжди болісно, а іноді й доводиться зламати знову, щоб вона правильно зрослася, повторний перелом набагато болісніший за попередній, адже він навмисний.

Після чергової довгої паузи голова промовив:

– Гаразд, Кетрін, я почув тебе. Роби все, що вважаєш за потрібне, я не буду тобі заважати в цьому.

Кетрін не сумнівалася у щирості його слів.

Тоді він запитав:

– Я все ж хочу дещо дізнатися: скількох членів цієї команди ти збираєшся зламати?

– Я знатиму це вже до кінця місяця.