Читать книгу П’ять вад у роботі команди. Історії реальних викликів та перемог - Патрік Ленсіоні - Страница 16

Кетрін пильно якусь мить спостерігала за Мартіном, який щось завзято друкував за іншим кінцем столу, напруження в приміщенні зростало. По правді кажучи, ніхто й не очікував від неї такої миттєвої реакції, але вони погано знали Кетрін.

– Вибачте, Мартіне.

Мартін припинив друкувати та підвів очі, готовий приділити увагу босу.

– Ви над чимось працюєте? – запитання Кетрін прозвучало щиро, без тіні сарказму.

Присутні застигли, з нетерпінням очікуючи відповіді на запитання, яке їх турбувало вже майже два останні роки.

Спочатку Мартін, здавалося, не збирався відповідати, а потім промовив:

– Взагалі-то я дещо занотовую. – І продовжив друкувати.

Кетрін залишалася на диво спокійною, а її тон – стриманим.

– Гадаю, це слушна нагода обговорити основні правила наших майбутніх засідань – як на виїзді, так і в офісі.

Мартін підвів очі від комп’ютера, а Кетрін продовжила, звертаючись до всієї групи.

– У мене небагато правил, коли йдеться про наради. Та виконання декількох з них я вимагаю неухильно дотримуватися.

Усі чекали, коли вона почне.

– По суті, я вимагаю двох речей: присутності та активної участі. Це означає, що кожний має бути залучений до розмови, про що б ми не говорили.

Тут навіть Мартін розумів, що потрібно відступити. Примирливим тоном, який ніхто не звик чути від керівника технологічного підрозділу, він запитав:

– А якщо розмова стосується не всіх? Часом здається, що ми обговорюємо питання, які краще було б залагодити приватно, сам на сам.

– Зауважено справедливо.

Тепер Мартіну вже нікуди було подітися від Кетрін.

– Якщо колись настане такий момент, коли ми вважатимемо, що марнуємо час усієї команди, розглядаючи питання, які слід було б вирішувати за стінами кімнати для нарад, тоді всім присутнім варто буде заявити про це прямо.

Мартін виглядав потішеним, що з ним погодилися.

Кетрін продовжувала:

– Але стосовно решти питань я хочу, щоб усі активно долучалися до розмови. І хоча розумію, що дехто з вас віддає перевагу роботі з комп’ютером, а не з нотатником, – як от ви, Мартіне, – та вважаю, що це відволікає інших. Коли спостерігаєш за людиною, яка сидить за комп’ютером, чомусь на думку спадає одне: вона переглядає пошту або зайнята чимось стороннім.

Мікі вирішила прийти на допомогу Мартіну, чого він зараз явно не потребував.

– Кетрін, за всієї поваги до вас, ви не знайомі з культурою у світі високих технологій, а такий стан речей є типовим для софтверних[7] компаній. Я маю на увазі, що це, мабуть, не притаманне автомобільній галузі, та…

Кетрін ввічливо перебила її.

– Взагалі-то у світі автомобілів це поширене явище. Я стикалася там з тією ж проблемою. Це питання радше культури, аніж технології.

Джефф кивнув і схвально усміхнувся: мовляв, влучна відповідь. Мартін закрив ноутбук і сховав у сумку. Більшість персоналу дивилася на Кетрін, наче вона щойно закінчила розмову з грабіжником у банку, змусивши його добровільно здати зброю.

Якби ж тільки весь день пройшов так вдало.