Читать книгу Народна медицина і магія українців - Ірина Ігнатенко - Страница 2

Вступне слово

Оглавление

Таємницями знахарства я була оточена змалечку й на власні очі не раз пересвідчувалася в ефективності методів народної медицини.

Мій рід веде до житомирського Полісся, а жінки по роду матері «знали», тобто лікували людей.

Величезний вплив на мій світогляд та любов до старовини, фольклору, народної культури справила моя бабуся – Ганна Михайлівна Будник (у дівоцтві Трубець, роки життя: 1913–1999). Це була людина широкого світогляду; вона знала й співала багато пісень, була неперевершеною оповідачкою, знавцем різноманітних звичаїв та обрядів, носієм народної мудрості. Крім того, вона (як кажуть на Поліссі) «знала», тобто лікувала людей. Моя бабуся була спадкова поліська шептуха, яка перейняла народно-лікарські знання від своєї матері, а та – від своєї.

Її знали не тільки в рідному та навколишніх селах, а й у районі, області й навіть у Києві. Потік людей був нескінченним, вона дуже втомлювалась, але нікому не відмовляла в допомозі, до того ж не призначала ціну за лікування. Найціннішою платою для неї була вдячність вилікуваних нею хворих.

Бабуся Ганна досконало володіла народно-лікувальною практикою та мала глибокі знання. Здається, не було жодної «ірраціональної» (магічної) хвороби, якої вона не вміла б лікувати: викачувала ляк, вишіптувала підвій, виливала данє, лікувала чорну хворобу (епілепсію), спалювала рожу, ставила золотнік, виливала волос та багато-багато іншого.

Закінчивши історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, я вступила до аспірантури, і єдина тема, яка мене глибоко цікавила для наукового дослідження, була народна медицина.

Власне, тема моїх зацікавлень передбачала насамперед опитування носіїв магічних, сакральних знань та вмінь, людей, які «знають». Так, 2003 року розпочалася моя дорога в експедиційне поле, і рік за роком у моєму «польовому» кошику накопичувалися безцінні скарби – інтерв’ю з народними лікарями.[1]

Основний масив мого польового матеріалу в 2003–2006 та 2011 роках був зібраний на Поліссі,[2] як наслідок – написана на опублікована монографія, що декілька разів перевидавалася.[3] Саме вона й стала базою для цієї книги, щоправда, значно розширена та доповнена.

Крім Полісся, я проводила етнографічні опитування в селах Черкащини (2007 р.), Херсонщини, Дніпропетровщини, Миколаївщини (2013 р.), АР Крим (с. Берегове Бахчисарайського р-ну, 2012 р.).[4] Крім власних етнографічних досліджень, для написання цієї книги також залучила польові матеріали з інших теренів України, зібрані моїми колегами-етнологами.

Зібрані, упорядковані та опрацьовані польові матеріали, як безцінне джерело народної мудрості, я подаю наприкінці до кожного розділу цієї книги, адже саме вони і є найбільшою її вартістю, бо, на відміну від наукових теорій та концепцій, не старіють і не втрачають актуальності, а навпаки – з плином часу їхня цінність тільки зростає. Про особливості етнографічних опитувань, правила збирання експедиційного матеріалу та інші польові цікавинки й секрети збирацької роботи допитливий читач може дізнатися у моїй післямові наприкінці цієї книги.

Отже, щиро сподіваюся, що ця книга стане як захопливим читанням про вірування наших предків, так і корисною порадницею у деяких життєвих ситуаціях!

1

Польові матеріали зібрані мною в складі експедицій з працівниками Національного музею народної архітектури та побуту Пирогово (2003 р.); Державного центру захисту від техногенних катастроф (2003–2006 та 2011 рр.); НЦНК «Музей Івана Гончара» (2013 р.); зі студентами-етнологами історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка в межах етнографічної практики (2007, 2012 р.).

2

Центром Поліського краю, його ядром, є територія басейну річки Прип’ять та її правих приток. Це насамперед такі терени: Ратне – Іваново – Береза – Іванцевичі – Гванцевичі – Старобин – Птича – Мозир – Єльськ – Словечне – Олевськ – Сарни – Костопіль – Ковель – Ратно. Етнографи розрізняють Полісся за етнічною ознакою: «українське», «білоруське», «російське» та «польське» (люблінське), можна констатувати, що вся територія окресленого ареалу (за винятком білоруської Мозирщини) належить саме до українських етнічних земель, так само як і етнічні землі, що наразі входять до Польщі: Південна Берестейщина, Люблінщина, Побужжя, Південне Підляшшя

3

Народна медицина українців Середнього Полісся: традиції та сучасність (на польових етнографічних матеріалах). – Кам’янець-Подільський: «Медобори-006». – 2013. – 336 с.; 2-е вид. – К.: «Інтелектуальна книга», 2015. – 336 с.: іл.

4

Перелік обстежених сіл подано наприкінці книги.

Народна медицина і магія українців

Подняться наверх