Читать книгу Імбир для душі - Ірина Мацко - Страница 3

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Допоможе звільнитися від стереотипів

Щоб смакувало краще

Притрусіть страву дрібкою бешкетності та підсолодіть спогадами про дитячі витівки.

МАТУСЮ, СТУПИ У КАЛЮЖУ!

Дощ лив як із відра уже третю добу. На вулицю не те що виходити – дивитися не хотілося. Але треба було, бо ж малий синочок ніяк не міг всидіти весь день без прогулянки, та й для здоров’я це важливо. Зібралися.

Все не клеїлося – ні робота, ні власне життя, ні відносини з батьками. Всюди хочеш правильно і чемно, а воно якось зовсім навпаки виходить. А тут ще й погода. Також не така, як треба. Як же це все владнати? – крутилося в голові, поки синочок стрибав поміж струмочків, що текли дорогою, із великим задоволенням застрибував у калюжі, розбризкуючи їх.

Раптом посеред дороги я побачила величезну калюжу. Збоку ж в’язке і неприємне болото. І тут непереборні якісь речі! – розізлилася уже. Чи це життя мене так випробовує на міцність, що усюди одні неприємності? Аж сльози виступили від безсилля. Синочок в цей час із розгону влетів у брудну воду і за мить – уже задоволений і щасливий – був на іншому краю калюжі, струшуючи з чобітків брудні краплі.

– Матусю, ступи у калюжу! – крикнув він, щосили розмахуючи ручками. – Це зовсім не страшно!

Дивне запрошення викликало усмішку, потім супротив, а тоді, дивлячись на щасливу дитину, яка підстрибувала на тій стороні калюжі і для якої це не було чимось непереборним, не було проблеми, яку не можна подолати, я просто перейшла її і струсила брудні краплі. Зробила те, що вважала неможливим, бо ж можна забруднитися, а ще й може хтось побачити, як я по калюжах ходжу, і що тоді подумають про дорослу жінку? І я також ступила. Із розгону поставила свій чобіт просто у багно, а тоді ще раз, і вже була на іншому боці.

А може, так і у житті з моїми проблемами? Може, часом варто вийти за рамки і зробити щось нестандартне, і не важливо, як на це подивляться інші чи що будуть говорити – просто зробити те, що веде тебе до щастя?

Стрибати по калюжах справді було весело. Синочок дивися, як я це роблю, і радів разом зі мною. Радів, що я щаслива. Нарешті я звільнилася: переступила, зробила щось таке, якого він навіть не чекав.

– Мамо, то ти також, як дитина. Чому ж ніколи так не робиш? Не веселишся? Не радієш з нами?

– Так, синочку, я сама це зрозуміла. Я дуже багато втратила, але я наздожену.

Люди озиралися, хитали головами і скрушно прицмокували: «Ото нерозумна», – говорили одні, а в інших запалювалися очі і з’являвся внутрішній вогник. «Смілива і щаслива» – читалося.

Секрет страви

Дорослим часом попри свою серйозність варто також виходити за рамки.

Ми так боїмося бути вільними, так чіпляємося за свою дорослість та стереотипи «дорослі так не роблять», що стаємо залежними і самі ж закриваємо себе у клітку.